Експансія-I - Юліан Семенов

суперечить одна одній, бо його звіти Ріббентропу — з одного боку, рапорти представника НСДАП, що надсилалися рейхсляйтеру Боле, — з другого, й телеграми нашого резидента Гейдріху з третього, складаються секретно одна від одної. «Кожен хоче підставити йогу другому», — сказав фон Шторер. Потім він зупинився на головній проблемі, яка його цікавила. Він сказав, що той натиск, який проводить Ріббентроп на Франко, аби негайно втягти генералісимуса у війну на боці рейху, здійснюється без належного такту, який конче потрібен у Мадріді. «Коли не зважати на іспанський гонор, — сказав Шторер, — коли не повторювати часто пишномовних фраз про велич Іспанії, тоді тут нема чого робити. Старий галісієць[33] — бувала бестія, і хоч він наш друг, але не може не брати до уваги жахливого економічного стану країни. Він витрачає майже всі гроші на армію, таємну поліцію й пропаганду, тому промисловість і сільське господарство перебувають у скрутному становищі. Якщо ми зможемо взяти на себе постачання Іспанії продуктами харчування, машинами, літаками, танками, тоді Франко приєднається до нас. Коли він повірить, що вступ у війну дасть країні економічні вигоди, тоді він піде на це. Але пан рейхсміністр тисне тільки на те, що вступ Іспанії у війну необхідний для остаточної перемоги рейху, а цього тут не досить, ніщо так не в'їдається у свідомість нації, як її минула велич, а ми закриваємо на це очі, непростимо. Було б добре, якби ви довели цю точку зору до відома пана рейхсміністра».

Запитання. — А хіба сам Шторер не міг цього зробити?

Відповідь. — Рівень достовірності інформації в рейху визначався не критерієм істини, а лише тим, хто стояв ближче до того чи іншого керівника. Оскільки я був вхожим до Ріббентропа, фон Шторер вважав, що той прислухається до моїх слів більше, ніж до його.

Запитання. — Посол фон Шторер був надзвичайним і повноважним міністром рейху. А ви — лише штандартенфюрером… Полковник і начебто маршал. Хіба це логічно?

Відповідь. — Якби рейх було побудовано на основі логічних посилань, думаю, що зараз я допитував би вас, а не ви мене.

Запитання. — Не відвертайте уваги на подробиці, нас цікавить ваша операція проти його високості герцога Віндзорського.

Відповідь. — Після того як я зустрівся з моїм іспанським знайомим і обговорив контакти в Лісабоні, я виле…

Запитання. — З ким ви зустрілися в Мадріді?

Відповідь, — Наш аташе по зв'язках з іспанською секретною службою запросив до себе на вечерю чотирьох вищих офіцерів з розвідки Франко.

Запитання. — Імена?

Відповідь. — Я не певен, що ці пани виступали під своїми справжніми іменами, найімовірніше вони користувалися псевдонімами, іспанці дуже інтригабельні і недовірливі. Проте доти, поки ти не доведеш їм свою значимість, можливості й свою готовність допомогти їм у їхніх ділових операціях… Як я пригадую, там був генерал Серхіо Оцуп, підполковник Еронімо та полковник Гонсалес, цей не приховував свого справжнього імені, бо ми його знали ще в пору підготовки повстання Франко, і генерал… Ні, я не пригадую четвертого імені… Ми обговорили проблему…

Запитання. — Ви відверто сказали їм, що їдете в Лісабон викрасти члена королівської фамілії Великобританії?

Відповідь. — Я відверто говорив про це, розмовляючи з кожним окремо, після того як товариство розділилося на групи… Так, я кожному говорив про це зовсім відкрито.

Запитання. — Ніхто з ваших співрозмовників не висловив сумніву щодо допустимості такої акції?

Відповідь. — Ми професіонали, ми ж робили свою роботу…

Запитання. — Отже, професіоналізм дозволяє забути норми міжнародного права?

Відповідь. — З погляду міжнародного права, ви не можете мене допитувати, бо я — військовополонений.

Запитання. — Ви вважаєте себе військовополоненим? Це ще треба довести. І довести можемо тільки ми. Від нас залежить, вважати вас полоненим чи заарештованим нацистським злочинцем. Продовжуйте.

Відповідь. — Діставши ряд нових контактів у Лісабоні, я виїхав туди, орендувавши потужну американську машину. Мої люди в посольстві найняли для мене апартамент у домі багатого емігранта з Голландії, єврея за національністю, людини антинацистських переконань…

Запитання. — Як його звати?

Відповідь. — Не пам'ятаю.

Запитання. — Ви пам'ятаєте. Ви не хочете назвати його їм'я, чи не так?

Відповідь. — Я не пам'ятаю.

Запитання. — Гіммлер знав, що ви зупинилися в домі єврея?

Відповідь. — Ні. Я не мав права контактувати в роботі з євреями.

Запитання. — А коли б він дізнався про це?

Відповідь. — Я сказав би, що мені це й на думку не спало.

Запитання. — А ваш хазяїн знав, що ви з РСХА?

Відповідь. — Звичайно, ні. Мене відрекомендували йому як швейцарського комерсанта.

Запитання. — Чому ви вирішили зупинитися саме в голландського єврея, а не в іншому домі?

Відповідь. — Тому що люди, які симпатизували в Португалії англійцям, прекрасно знали, що людина з СС ніколи не зупиниться в домі єврея. Таким чином, моя квартира була в повній безпеці, я був гарантований, що британська секретна служба не зацікавиться мною. А в мене були підстави побоюватися такого роду інтересу, бо я був переконаний, що у вас були мої фотографії, таємно зроблені Вестом і Стевенсом, коли я вів з ними переговори у вашій штаб-квартирі в Гаазі.

Запитання. — Чому ви ідентифікуєте мене й мого колегу з британською секретною службою? Ми представляємо органи слідства і не маємо ніякої причетності до секретної служби його величності.

Відповідь. — Так, звичайно, хай буде так. Можна продовжувати? Дякую. Отже, я налагодив контакт із співробітниками японської розвідки, котрі працювали в Лісабоні під дахом власника судноплавної фірми і на…

Запитання. — Його прізвище?

Відповідь. — Ошима.

Запитання. — Ім'я?

Відповідь. — Завжди я називав його «пан Ошима» або ж «дорогий друже». Я попросив його дістати мені інформацію, пов'язану з герцогом Віндзорським, який жив у замку Ерторіл. Потім я зробив візит нашому послу фон Гуену, і він мені люб'язно допоміг уточнити деталі дорученої мені операції.

Запитання. — Чи був фон Гуен інформатором Гіммлера? Відповідь. — Думаю, що був.

Запитання. — Ви не відповіли так упевнено з приводу Шторера.

Відповідь. — Річ у тім, що фон Гуен був добре інформований про мою роль у Венло, коли викрадали Беста і Стевенса… Таку інформацію одержували найдовіреніші люди СС… Він, до речі, спитав, чи продумую я застережні заходи, аби моя акція не завдала шкоди німецько-португальським відносинам. Саме тоді Салазар ще більше зміцнив таємну поліцію, і мої люди практично до початку сорок п'ятого року робили все, щоб прибрати до рук вищі чини цієї служби. Наскільки я знаю, саме таку роботу вела секретна служба Великобританії…

Запитання. — Ви віддаляєтесь від основної теми. Що ще вам сказав фон Гуен?

Відповідь. — Він сказав, що одержав інформацію, яка має винятковий характер. Незважаючи на події