Експансія-I - Юліан Семенов

Запитання. — А може, ця переконаність створилась не всупереч інцидентові у Венло, а саме завдяки йому?

Відповідь. — Ви хочете сказати, що британська секретна служба навмисне пішла на те, щоб віддати нам Беста і Стевенса? Ви хочете сказати, що операція планувалась не тільки в Берліні, а й у Лондоні?

Запитання. — Мене цікавить ваша точка зору.

Відповідь. — Я не готовий до того, щоб висловлювати свою точку зору з приводу такого припущення. Я мушу подумати…

Запитання. — Продовжуйте ваші показання про спробу викрадення його високості.

Відповідь. — Наступного дня від Ошими надійшла вичерпна інформація про замок Есторіл, про зали та апартаменти, що їх займали герцог та його дружина, слуги й охорона. Я організував спостереження за замком і мав інформацію, що секретна служба Англії не спускає з нього очей. Потім надійшли дані, що герцогу Віндзорському відкрито не рекомендували приймати запрошення на полювання, яке передав йому мій іспанський знайомий…

Запитання. — Ви ж сказали, що не пригадуєте імен тих іспанських аристократів, які влаштовували полювання на честь принца…

Відповідь. — Здається, серед них був потомок графа Оргаса… Та ще нащадок маркіза де ля Енсенада… Словом, я дістав інформацію про те, що герцогові не рекомендовано їхати на полювання і що він, як і раніше, не хоче їхати на Бермуди і з радістю лишився б у Європі. Однак герцог начебто сказав, що він не має наміру назавжди оселятися ні у ворожій, ні в нейтральній країні… Його позиція видалася мені дивною. Він хотів жити в Європі, але в Європі на той час було тільки дві нейтральні країни — Швеція та Швейцарія, бо і Іспанія, і Португалія були значно ближчі Гітлеру, ніж Черчіллю… Я обговорив цю ситуацію з моїм португальським контактом…

Запитання. — Його ім'я?

Відповідь. — Антоніо ду Сантуш, як мені здається… Полковник ду Сантуш із секретної поліції… Ми розробили план… Я попросив його повідомити герцога Віндзорського, що за ним посилене спостереження англійської секретної служби, а можливо, й німецької, і тому він, ду Сантуш, має посилити його охорону своїми людьми, чинами португальської секретної поліції… Щоб надати словам ду Сантуша більшої вагомості, мої люди організували інцидент в Есторілі і розбили кілька вікон камінням… Це дало змогу людям ду Сантуша зробити ретельний обшук в Есторілі під приводом того, що під каміння могли задекорувати бомби або підслухуючі пристрої. Це дало мені додаткову порцію інформації про герцога Віндзорського, а також про те, що ситуація з його майбутнім зовсім непроста. Я влаштував ще один спектакль з биттям вікон. Я вдався також до дуже простого, але який дратує нерви, маневру: герцогу привезли величезні букети троянд із запискою: «Від ваших португальських друзів, що роблять усе, аби врятувати вас від британської секретної служби».

Запитання. — Коли ж португальська секретна служба, як ви кажете, відтіснила британську охорону, то чому ж ви не викрали його? Ви ж мали право на «будь-який вчинок»?

Відповідь. — Справа в тому, що мої спостерігачі повідомили: після того як португальці провели потрібну роботу, зразу ж активізувалася британська секретна служба; з Лондона прибуло понад двадцять осіб із спеціального підрозділу, вони блокували входи і виходи з Есторіла[34]. Я зустрівся з моїм японським другом. Він вислухав мене і поставив одне лише запитання: «Що може врятувати вас від покарання, якщо ви не виконаєте наказу фюрера?» Я відповів, що мені навіть важко уявити, що зі мною буде, коли я не вивезу герцога Віндзорського. Японський друг запевнив, що зможе допомогти мені в організації «спектаклю зі стрільбою» і влаштувати виток інформації про це в бразільську пресу. «У вас буде виправдання перед фюрером, ви зробили все, що могли, і не ваша вина, якщо викрадення зірвалося». Того ж вечора я зустрів ду Сантуша і — було бажання перевірити самого себе — сказав, що завтра вночі разом зі своїми людьми, незважаючи на небезпеку стрілянини, викрадатиму герцога. При цьому я запитав, чим він може мені допомогти і скільки це коштуватиме. Ду Сантуш відповів, що ситуація складна; він не береться мені допомагати, бо багато людей може загинути, а цього Салазар йому не простить. І ще він додав, коли про все це стане відомо, то престижу рейху буде завдано непоправного удару. «Це, звичайно, позбавить вас підтримки в моїй установі, у нас не люблять тих, хто занадто гучно й ризиковано працює. Я можу обіцяти вам тільки одну форму допомоги: з моїх джерел Берлін дізнається, що викрадення практично неможливе…» А через кілька днів герцога вивезли кораблем на місце його почесного заслання на Бермуди… Коли я повернувся до Берліна, Гейдріх, вислухавши мій рапорт, зауважив: «Ніколи більше не дозволяйте Ріббентропу втягувати себе в авантюри, подібні до цієї». Саме ця його позиція врятувала мене від покарання…

Запитання. — Гейдріх міг піти на те, щоб по своїх каналах поінформувати секретну службу Британії про операцію, яка готувалася, аби скомпрометувати Ріббентропа як ініціатора цієї справи?

Відповідь. — Не знаю.

ГЕЛЕН-ІІ

(квітень сорок шостого)

Геленові передали копію стенограми допитів Шелленберга, він поцікавився, хто ще мав до них доступ, і, почувши відповідь, що ніхто, крім тієї людини, якій пощастило їх сфотографувати, задоволено кивнув, попросив помічника не з'єднувати його ні з ким, відмінив зустріч із Степаном Бандерою, призначену на конспіративній квартирі в будинку на Луїзенштрасе, і почав скрупульозно вивчати одержаний матеріал.

Справді, стенограми були документом неоціненним, бо давали змогу зрозуміти, що відомо переможцям про найзаповітніші таємниці розвідки рейху, а що лишилося невідомим. У свій час саме він дав усну вказівку в своєму відділі «Іноземні армії Сходу», який почав готуватися до поразки рейху зразу після замаху на Гітлера, далеко не всі документи заносити в реєстраційні книги. Саме влітку сорок четвертого Гелен наказав своїм помічникам підняти архіви, починаючи з кампанії в Польщі, і подати йому всі без винятку документи, на яких були його підписи або резолюції. Саме тоді він знищив близько сорока своїх наказів та інструкцій, у яких йшлося про принципи поводження з полоненими, про методи допитів нестійких осіб, про ставлення до диверсантів та командос (розстріл на місці, без суду), а також два листи Гіммлерові, які мали характер неприхованої (але, на жаль, такої типової для тоталітаризму) підлесливості. Замість цих документів з тими ж номерами він заклав у архів зовсім інші тексти, що