Прерія - Джеймс Фенімор Купер
— Я ручаюсь за скромність Азінуса; він рідко коли висловлюється без причини.
— Кажуть, «до кого пристаєш, таким і сам стаєш», — відповів старий. — Може, і з ослом так? Колись, пригадую, довелося мені пройти важкеньку путь, багату на всякі небезпеки; був у мене тоді товариш, який відкривав рот лише для того, щоб заспівати. Ох і помучився я з ним! То було саме тоді, коли я зустрів твого діда, капітане. Так от, у того співця була принаймні людська горлянка, і він таки добре співав, хоч і не завжди вчасно та доречно. Гай-гай! Був би я зараз такий, як-от тоді, то злодюгам-сіу не так уже й легко було б вигнати мене з цієї затишної місцинки! Але чого там вихвалятися, коли нема вже ні зору, ані сили… І тому воїнові, що його колись делавари за гострий зір охрестили Соколиним Оком, тепер ліпше пасує ім'я Сліпий Кріт! Отож, по-моєму, осла краще таки вбити.
— Правильно, і дуже розумно, — докинув і Пол, — музика є музика, і від неї завжди шум, байдуже, чи то грає скрипка, чи кричить осел. Тож я згоден із старим: осла треба прикінчити.
— Друзі, — мовив природознавець, печально поглядаючи то на одного, то на другого свого кровожерливого товариша, — не вбивайте Азінуса; це такий представник свого виду, про якого можна сказати багато чого доброго і майже нічого поганого. Витривалий і слухняний, невибагливий і терплячий навіть для свого покірливого виду. Ми з ним пройшли чимало доріг, і його смерть дуже мене засмутить. Чи не журилася б ваша душа, шановний мисливцю, коли б вас отак дочасно розлучити з вашим вірним собакою?
— Ну то хай живе, — сказав старий, зненацька закашлявшись: видно, це благання справило на нього враження. — Та тільки голос йому слід притлумити. Обмотай йому писок поводом, ну, а далі покладатимемося на провидіння.
Отак забезпечивши подвійною гарантією пристойну поведінку Азінуса (бо Пол Говер зразу ж, як йому сказано, зв'язав ослові щелепи), трапер начебто заспокоївся і подався до узлісся на розвідку.
Шум, що його зняв гурт бізонів, ущух, а точніше сказати, подаленів і котився по прерії десь за милю звідси. Вітер уже розвіяв хмари куряви, і там, де ще десять хвилин тому відбувалася така дика та безладна сцена, тепер відкрився вільний простір.
Сіу, добивши бізона, вирішили, очевидно, задовольнитися цим доповненням до багатої здобичі, яку вже мали, і не переслідували гурту далі. З десяток індіанців лишились біля мертвого бізона, над яким уже висіли канюки, сподіваючись іще поживи, бо коли проходить такий гурт, залишається чимало покалічених тварин. Трапер роздивлявся постаті й спорядження індіанців, що під'їжджали до заростів. В одному з них він упізнав Уючу й показав на нього Мідлтонові.
— Ось ми й дізналися, хто це такі й чого сюди прийшли, — мовив старий, задумано похитавши головою. — Сіу загубили скватерів слід, а тепер шукають його. Вони натрапили на буйволів, погналися за ними, й лиха доля привела їх туди, звідки вони уздріли бескид, на якому звив собі кубло Ішмаел зі своїм виводком. Ти бачиш он тих птахів? Вони чекають, коли можна буде пожерти нутрощі забитого бика. Отака мораль життя в преріях. Загін пауні чигає на цих сіу, як стерв'ятники виглядають згори свою здобич, а нам слід бути насторожі й стерегтися і сіу, й пауні, бо надто вже великий ризик. Еге, чого це раптом ті двоє негідників зупинилися? Присягаюсь, вони наскочили на місце, де той бідолаха, скватерів син, знайшов свою смерть!
Старий не помилився. Уюча і ще один дикун, що був з ним, під'їхали до того місця, де, як ми змальовували, залишилися жахливі сліди кривавого вбивства. Не злазячи з коней, вони тямущо, як це властиво індіанцям, оглянули добре знайомі їм прикмети. Дивилися вони довго і, очевидно, підозріливо. Нарешті двоє сіу залементували — мало не так само тужливо й моторошно, як вили собаки, коли знайшли ці жахливі сліди. Вся зграя сіу, що негайно примчала на ці крики, оточила розвідників, — так, кажуть, шакал своїм відразливим дзявканням скликає всю зграю на полювання.
РОЗДІЛ XX
Ласкаво просимо, прапорщику Пістоль!
Шекспір. Генріх IV
Незабаром трапер упізнав величну поставу Маторі, що очолював загін. Вождь мало не останній прибув на голосний клич Уючі, але як тільки досяг місця, де зібралися всі його воїни, він зразу ж зіскочив з коня і почав роздивлятися незвичайні сліди з тією увагою та гідністю, яких вимагало його високе й відповідальне становище. Воїни (бо ж вони таки всі були безстрашні й жорстокі воїни) терпляче й стримано чекали; ніхто, крім хіба кількох визнаних завзятців, не наважився вимовити бодай слівце, поки їхній вождь був заклопотаний такою важливою справою. Минуло кілька хвилин, поки Маторі підвів голову — очевидно, задовольнившись. Тоді він оглянув землю там, де Ішмаел трохи раніше бачив ті самі страхітливі сліди кривавої боротьби, і зробив своїм людям знак іти за ним.
Уся зграя, подавшись до заростів, зупинилася за кілька ярдів од того місця, де Естер примусила своїх оспалих синів увійти в кущі. Читач, певне, зрозуміє, що трапер і його товариші не були байдужими спостерігачами цих загрозливих переміщень. Старий підізвав до себе всіх спроможних тримати в руках зброю і вельми недвозначно, хоч і пошепки, щоб не почули небезпечні сусіди, спитав, чи готові вони битися за свободу, а чи, може, спробувати мирніший спосіб — домовитися з ворогами. Оскільки йшлося про справу, яка стосувалася однаковою мірою всіх, то він вдався ніби до військової ради, і в його тоні відчувалося щось від колишньої, тепер майже згаслої воїнської гордості. Пол і доктор Баттіус мали цілком протилежні думки; бортник закликав негайно взятися за зброю, а природознавець палко обстоював політику мирних заходів. Мідлтон, відчувши, що назріває гаряча суперечка, перебрав на себе обов'язки арбітра, чи то пак, сам вирішив питання як третейський суддя. Він також схилявся на користь мирних переговорів, бо добре усвідомлював, що, коли брати до уваги чисельну перевагу супротивника, будь-який опір неминуче призведе їх до загибелі.
Трапер вислухав міркування молодого офіцера з величезною увагою; а що висловлено їх з твердістю людини, розум якої не затьмарився страхом, то справили вони належне враження.
— Правильно, — погодився трапер, коли Мідлтон висловив свою думку, — дуже правильно, адже там, де людина не може взяти силою, вона мусить удатися до розуму. Саме розум робить людину дужчою за буйвола і прудкішою за лося. Залишайтесь тут і тримайтеся гуртом. Моє життя та мої