Чотири танкісти і пес – 3 - Януш Пшимановський
Навпроти стояли наші хлопці, вже в мундирах і чоботях, тільки Густлік, вибачливо посміхаючись, застібав гаплики під шиєю. Собака сидів біля Янека і уважно придивлявся до чужих.
Ще якусь мить усі мовчали. Коли Кос уже розтулив рота, молодий американець, діставши стусана від капрала, скривився, немов укусив недозрілого лимона, і врешті прошкварчав, мов сало на сковороді:
– Ссстрассвуйче!
Шарика і Єленя здивували ці дивовижні звуки, але Павлов зрозумів їх і, пригадавши уроки іноземної мови в школі, ввічливо відповів по-англійськи:
– Хто ви?
Всі дружно засміялися. Негр перший простяг руку, і всі почали потискувати один одному долоні, поплескувати по спині й перекрикувати один одного:
– Нацистам капут!
– Перемога!
– Росія, Америка, попєда! – гукав молодий, якому здавалося, що трохи вміє по-російськи.
– Побєда, – поправив Павлов.
– Мир, – сказав капрал, трусячи Густлікову руку. – Мир у всьому світі.
– Звідкіля по-польськи знаєш? – несподівано спитав американський капрал.
– Ти ще питаєш, американський лопух, звідкіля я по-польськи вмію? – не на жарти розсердився Густлік. – А ти звідкіля?
– Яз Огайо, але моя мати мала маленьку ферму біля Нового Тарга.
– Так би й казав. Давай сюди свою дурну головешку! – розкрив обійми Густлік. – То аж над Ельбу нам треба було приїхати, щоб зустрітися…
– Поляк? Поляк? – Американець тикав у груди Ві-хуру та Коса. – А ти?
– Росіянин, – відказав Павлов. – Рашен.
Віхура тим часом метнувся, розіслав на танковій броні чистого рушника, поставив пляшку, хліб, одкрив банку консервів.
– Будь ласка, – запрошував жестами, наливаючи горілку.
– Польська горілка? – перепитав капрал і урочисто переклав своїм друзям: – РоІіаЬ уосіка.
– А ти що думав? – підтакнув Густлік. – Це тато з мамою, а інакше спирт з водою.
Всі взяли в руки кухлі.
– Friendship, – сказав негр.
– No more war, – докинув молодий.
– Ніякої війни, тільки дружба, – переклав капрал з Огайо.
Вихилили горілку одним духом. Рідина обпекла горло, забила подих, в американців аж очі на лоба полізли.
– Міцна, – капрал перший перевів подих.
– Треба закусити, – порадив Густлік.
– В таку спеку підійшло б щось легше, – неохоче буркнув Янек.
– Своєї не маєте? – запитав Віхура. – Випивки?
– Віскі немає, – з жалем сказав капрал, – а пиво є. Американці принесли дві бляшанки, прокололи їх, налили повні кухлі пива.
– Техніка, – захоплено промовив Віхура, стукаючи пальцем по бляшанці.
Американці вже після першого тосту повеселішали. Наші хлопці смакували пиво, обережно здуваючи піну. Тим часом американський капрал, який встиг собі налити і швидко випити ще півкухля, почав філософствувати.
– Тут росіяни, там американці, а поляки і тут, і там, – показав на обидва береги Ельби. – Люблю вас, хлопці, а коли повернуся і скажу матінці… Я вас люблю і хочу мати від вас пам'ятку.
Капрал схопив Густліка за ґудзик з орлом, не випускаючи з руки,спитав:
– Можна?
– Навіщо тобі? – здивувався Єлень, але, побачивши посмутніле обличчя, дістав з кишені ножика й одрізав: – Бери.
Американський поляк розхвилювався, відірвав од свого мундира ґудзик і дав Єленю.
– Бери.
Молодий американець і негр, побачивши це, теж одірвали від своїх мундирів ґудзики і подарували їх нашим хлопцям. Чорний ухопив Віхуру за ґудзика й намагався відірвати його.
– Стривай, П'ятнице, не рви, я сам дам! – крикнув Франек з англійським акцентом і, діставши з кишені жменю ґудзиків, пороздавав американцям.
Наймолодший з гостей подарував Косові складеного ножа. Янек заліз у танк, витяг з рюкзака свої старі єнотові рукавиці й мовчки віддав молодому американцеві. Той аж скрикнув із захвату й обома руками потис Косову долоню.
– Це ваш собака? – запитав він і гладив Шарика по пухнастій голові.
Саме з цю мить, не помічений ніким, окрім Шарика, повернувся Григорій і, зупинившись за кілька кроків, спостерігав за всім товариством. Собака загавкав, звертаючи увагу свого хазяїна на повернення механіка.
– Григорію, ходи-но сюди, познайомся.
– Саакашвілі, – тричі повторив грузин, потискуючи простягнені руки.
– Грузія, Кавказ, – пояснював Єлень. – Там, звідки Сталін.
– Густлік виграв парі.
– Війна закінчилась, війна закінчилась, хлопці! – зрадів Єлень і плеснув американця по плечу, а той відповів тим же.
– Загальна капітуляція?
– Ще ні, але на нашій ділянці кінець. Усі підрозділи повинні вишикуватись у колону на шосе, – пояснив Саакашвілі. – Генерал наказав, щоб негайно.
– Ідемо, – вирішив Кос і звернувся до американського капрала: – Поясніть своїм, яка ситуація.
– Доведеться, – насупив брови трохи підпилий капрал.
Віхура засунув недопиту пляшку негрові до кишені, зібрав рештки їжі. Саакашвілі заліз до танка, відкрив подачу пального.
Американець притримав Коса за руку.
– В мене є ще одне прохання.
– Кажи.
– Якщо б я привіз додому такий прапор, мати б зраділа, бо справжній, польський…
– Бери, – погодився Кос, потис капралові міцно руку і стрибнув на танк.
Гаркнув мотор, «Рудий» повільно посунув заднім ходом. Американці простигли руки з піднятими вгору великими пальцями – на щастя.
– Щасливо! – гукав негр, приклавши долоні до рота. Капрал одв'язував прапора.
– Навіщо? – запитав молодий.
– Для моєї матері, – пояснив той.
Зіпхнули човна на воду й повільно попливли на західний берег, передаючи з рук у руки недопиту пляшку «тата з мамою».
«Рудий» крутився на місці, а потім узяв напрям на схід. Янек, помахавши гостям шоломом на прощання, зник у башті, проліз до механіка й спитав:
– Знаєш, куди?
– Знаю, тільки не хотів говорити при чужих.
– Але нам скажеш? – підліз з другого боку Густлік.
– Над Нейсе. Але спершу загальний збір біля Рітцена…
– Мені буде близько, – вставив Єлень.
– … і великий прийом у генерала на честь перемоги.
– Там у нього перепустку попрошу і дозволу взяти Гонорату з собою, щоб з нами повернулася…
Сказав «повернулася», і від цього слова немов посвітлішало в танку. В цю мить усі відчули: щоб не сталося в майбутньому, але саме зараз почався новий, уже не воєнний період у житті екіпажу «Рудого».
Розділ XXI ВИКРАДЕННЯ ГОНОРАТИ
Опівночі, між 8 і 9 травня 1945 року, в місцевості Карлсгорст, на околиці Берліна, маршал Жуков наказав привести фельдмаршала Кейтеля і його двох колег до зали, де на столі лежав підготований акт беззастережної капітуляції.
«Ми, нижчепідписані, діючи від імені німецького головного командування, погоджуємось на беззастережну капітуляцію перед Головним Командуванням Радянської Армії і одночасно перед Головним Командуванням Експедиційних Сил Союзників усіх наших збройних