П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

Та незважаючи на це, Гундлах не переставав з надією думати про неї день і ніч. Він дедалі більше проймався співчуттям до неї, відчуваючи, що кохає її ще ніжніше й безнадійніше. Йому залишалось поки тільки вірити, що все буде добре, що та глибока рана незабаром загоїться, якщо ніхто не буде її роз'ятрювати. Все-таки кілька довгих тижнів вони пробудуть в цивілізованій Європі, вдалині від хаотичного насильства Латинської Америки і боротьби на батьківщині Гладіс. Гундлах завбачливо намагався ставити перед нею завдання, які вона легко могла вирішувати, він сподівався на цілющу силу успіхів у цікавій праці; це було саме те, що й йому було потрібне як хліб насущний.

Гундлах відчував, що все буде добре. Головне, щоб їм тут, в Європі, від Мадріда до Стокгольма, усміхнулась доля.

Відліт до Лісабона вони одклали на два дні. Гладіс не хотілося лишати Іспанію — духовну прабатьківщину колишніх заморських колоній, у тім числі й Сальвадору. В Мадріді також був емігрантський комітет, який піклувався про них. Там вони довідались, що недавно, в середині грудня, в Мадрідському готелі «Мелія кастілія» відбувся 15-й конгрес Соціалістичного Інтернаціоналу. З гордістю їм показали списки доповідачів: серед політичних керівників руху Опору стояло також прізвище Мануеля Унго. Як лідер соціал-демократичної партії, Унго представляв на конгресі Сальвадор; його доповіді, справила силі. не враження.

Гладіс ожила. Ім'я Унго серед таких відомих представників Соціалістичного Інтернаціоналу, як Франсуа Міттеран, Джузеппе Сарагат, Улоф Пальме, Анкер Йоргенсен, Бруно Крайскі, свідчило про те, що на старому континенті вони не самотні. Виступав також міністр зовнішніх справ Нікарагуа д’Еското. Спостерігачами на конгресі були чотири представники посольства США, шефом яких був Баудлер, спеціаліст по організації інтервенцій в країнах Центральної Америки; серед них також «незалежний експерт з аграрних питань» Рой Простерман, відомий своєю діяльністю у В'єтнамі, де він був інспіратором утворення так званих «оборонних поселень» і проекту «Фенікс», за яким було знищено 45 000 чоловік.

В бюро комітету співвітчизники показали їм прогресивні газети зі статтями про Сальвадор. З них Гундлах несподівано довідався, що навіть західноєвропейська християнська преса підтримує Фронт національного визволення — здебільшого молодіжні газети з незначними тиражами. Їхні редактори, що стоять в опозиції до партійного керівництва, працюють у свій вільний час зовсім безплатно, розмножують свої статті з допомогою гектографів або фотокопій, не вичитуючи і не звертаючи уваги на друкарські помилки, ніби оголосили війну одночасно і комерції, і педантичності. Гострою формою цих видань ніби підкреслюється, що це особливий спосіб вираження нового мислення. Текст статей розташований у таких випусках не стовпцями, як у звичайних газетах, а нанесений на сторінки як в оголошеннях без огляду на орфографію і інші правила друку. Преса брала участь і в збиранні пожертвувань для революційного народу; західно-берлінська «Тагесцайтунг» повідомляла, що триває збір коштів під девізом «Зброя для Сальвадору», вже зібрано чверть мільйона доларів.

Потім Гундлах швидко переглянув підпільно видану друковану продукцію. Він і не знав, що такі видання існують.

За порадою Гундлаха Гладіс зав'язувала ширші контакти, ніж їй рекомендувалось директивою; і вона розширювала їх аж до таких партій, як компартія Сантьяго Карільйо. Гундлах тим часом проводив прес-конференції, наніс візит лідеру Соціалістичної партії Іспанії Феліппе Гонсалесу. Цей чоловік, між іншим, повідомив, що збирається очолити Міжнародний комітет захисту Нікарагуа, який незабаром повинен утворитись. За його словами Соціалістичний Інтернаціонал вимагає від Вашінгтону припинити надання будь-якої підтримки сальвадорській хунті. Така політика зрештою може привести до утворення другої Куби… Як видно з усього, соціалістична партія відіграє вагому роль в громадському житті Іспанії.

Вони вилетіли в Лісабон аж на третій день. В сіточках на спинках передніх сидінь стирчали ранкові газети. В одній з них Гладіс знайшла інформацію про мітинг у кінотеатрі. «Собор в Сан-Сальвадорі став усипальницею невідомого партизана, — писала інша газета. — Ніхто не знає, скільки вбитих поховано перед вівтарем, нікому не відомі їх імена. Але ті, кого поховали там минулої середи, не були ні партизанами, ні невідомими людьми. Енріке Альварес Кордова — мільйонер і лідер опозиції «Фронт революційних демократів» (ФРД), а п'ятеро інших — також відомі партійні і профспілкові керівники. Тиждень тому їх схопили в приміщенні юридичної консультації єпископа і вбили. Представник посольства США в Сан-Сальвадорі визнав: є «дані», що за вбивцями стоїть уряд хунти».

Стаття закінчувалась запитанням, чи не занадто багато беруть на себе праві, прагнучи змести з свого шляху всі інші сили. Органи безпеки цинічно схвалили вчинок правих терористичних загонів, які зґвалтували, а потім убили трьох північноамериканських черниць і одну співробітницю служби соціального забезпечення. Це нагадує мерзенне вбивство фоторепортера з США минулого року в Нікарагуа; кінорозповідь про цей підлий вчинок обійшла весь світ і змусила Джіммі Картера в останню хвилину припинити надання допомоги диктатору Сомосі. Чи на вбивство черниць буде така ж реакція? Ні разу після інтервенції в Домініканську республіку в 1965 році Сполучені Штати за весь період кризи в країнах американського континенту не асигнували стільки грошей, як тут — 95 мільйонів доларів для військової і економічної допомоги тільки в цьому році.

Під час короткого перельоту в Португалію Гундлах намагався за повідомленнями преси скласти собі уявлення про політичне становище в цій країні. Прогноз невтішний, йде підготовка до президентських виборів. Наступної неділі боротьба прем'єр-міністра Са Карнейру за владу досягне свого апогею. Його правоцентристський союз в жовтні набрав 47 процентів всіх голосів, а португальські ліві партії, що протягом кількох років стояли при владі, зазнали поразки. Франсіску Са Карнейру, сухорлявий адвокат з міста Порту з задерикуватим довгим носом, вигравав тепер, як видно, раунд за раундом. Він прагнув сформувати найконсервативніший у Західній Європі уряд, замінивши президента Еанеша на молодого генерала, за яким, як таємний державний апарат, стояв «Союз екс-командос» — еліта колишньої колоніальної армії, що покрила себе ганьбою в Анголі і Мозамбіку. Са Карнейру навіть погрожував подати у відставку, якщо не буде обраний його ставленик — генерал. Гвардія того генерала нараховує три тисячі солдатів, запеклих убивць, яких лісабонська газета «О Діабо» назвала «людьми з