П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр

Але хто може сказати, що вона безглузда? Адже заїжджий іноземець Кіссінджср став у США навіть державним секретарем. Ні, ця ідея йому подобається, він не облишить її, вона потрібна йому, вона освіжає, рятує від безвиході, від ролі перекладача й помічника, обтяжливої й жалюгідної. Та ще аби здоров'я не підвело. Але ж у нього пробудилось честолюбство — це добра ознака, бо ж хворий навряд чи будуватиме такі плани.

У вестибюлі йому назустріч ішла Гладіс, висока й струнка. Вона налагодила зв'язки з дипломатами, з деякими аташе, які пообіцяли їй, що допоможуть прискорити справу з отриманням необхідних ніз. Гундлах зі своїм французьким паспортом не сподівався зіткнутися в Західній Європі з якимись проблемами для себе. І все ж в той час, поки він мріяв, Гладіс займалася справами. Тепер все повинно бути по-іншому.

Гундлах піднявся в номер і взявся за підготовчу роботу, з піднесенням, як йому здавалось, і скрупульозністю, як колись в Рейнському концерні промислового будівництва. Підбадьорений випитим алкоголем, він переглянув документи, принесені Ортегою Гладіс, і розіклав їх по країнах згідно їхнього маршруту. В Мехіко їй дали директиви, адреси, вирізки з газет і журналів і записки на той випадок, коли їм доведеться вести переговори з партіями і комітетами взаємодопомоги, з якими вони мають зустрітись. Маса всілякої інформації, без його допомоги Гладіс просто потоне в ній. Загальними директивами її завдання спрямовувалось на налагодження контактів з християнськими і ліберальними колами, хоч це й не дуже вдячне поле діяльності. Політико-дипломатична комісія по-різному розподілила завдання між окремими делегаціями. Від Гладіс вона, враховуючи її партійну приналежність, сподівалась успіху серед нейтральних кіл з дещо правим ухилом, в той час як інші посли відразу отримали вказівку закласти фундамент дружніх взаємин з лівими партіями, членами Соціалістичного Інтернаціоналу. До такої партії, між іншим, належав і член комісії доктор Унго. В кінці березня на регіональній партійній конференції в Санто-Домінго він різко виступав з критикою вашінгтонської політики неоколоніалізму.

Розбираючи папери, Гундлах важко зітхав. Багато чого в схемі дій, які рекомендувала комісія, йому не подобалось. Директиви викладені надто детально, з подібним йому ще ніколи не доводилось мати справу. Він уявляв свою місію зовсім по-іншому, більш самостійно, головне — зчинити фурор, публіцистичну тріскотню, привернути увагу громадськості, зірвати оплески і зрештою добитись пожертвувань на допомогу. Якби все залежало тільки від нього, він не пропустив би жодного інтерв'ю, жодної розмови, намагався б досягти загальної підтримки, незважаючи на всілякі обмеження, надумані за зеленим столом комісії. Адже компетентність комісії щодо партійної ситуації і громадських настроїв все одно не позбавлена певних прогалин. Комісія, наприклад, не бачить різниці в тому, що християнські демократи Сальвадора — крім Наполеона Дуарте — мають дещо інші погляди, ніж християнські демократи по той бік океану, в консервативному Мадріді, Берні чи Бонні.

Схоже, що Гладіс з цими матеріалами ще не ознайомилась. А з них видно було, між іншим, що в червні західнонімецький ХДС «дуже сердечно» прийняв у Бонні урядову делегацію Сальвадору. Гостей, міністра внутрішніх справ і шістьох високопоставлених офіцерів познайомили в Західному Берліні з «досвідом німецької поліції по боротьбі з тероризмом». Режиму пообіцяли кредит в сумі 22 мільйони. Витрати на поїздку делегації взяв на себе «Фонд Конрада Адеиаусра», який до того ж поклав на особистий рахунок Дуарте півмільйона марок. Подейкували, ніби Дуарте в захопленні від такої подачки, велів називати себе «Аденауером Сальвадору». Коли ж у вересні в Бонн приїхав професор Унго, керівництво ХДС прийняло його з холодною ввічливістю і ні в чому не підтримало. Вони дорікали сальвадорським соціал-демократам за антиамериканські «заворушення» в Центральній Америці. Хіба на таких можна розраховувати?

Чим більше Гундлах входив у курс справ, тим наполегливіше переконував Гладіс використати під час їхньої поїздки всі шанси і можливості. Це, звичайно, нелегке завдання, але воно принесе свої плоди. Він уявляв собі все набагато простішим, надіявся на власний досвід рекламної роботи. Яка різниця, що рекламувати: будівництво аеропорту чи плани Фронту національного визволення? В своїй основі підхід тут однаковий. Але для проведення рекламної роботи потрібні кошти: на друкування статей у впливових газетах, на проведення «круглих столів» по телебаченню. А скільки всіляких перешкод виникне на їхньому шляху? Місцевих масштабів і світових, на зразок ВВВ тощо… Гундлах аж стомився, вивчаючи умови їхньої подорожі, адже треба бути до всього готовим. Після півночі його аж потом пробило; відчувши втому, він склав папери і, задоволений собою, ліг спати.

Готелі, мав багато всіляких зручностей, в ньому був навіть басейн зі спеціальним ліфтом, яким можна було підніматись і опускатись в купальних костюмах, а переодягались мешканці у номерах. Напхом напханий вказівками для подорожі по Європі, Гундлах наступного дня по обіді зустрівся у басейні з Гладіс, яка прийшла освіжитись в перерві між всілякими переговорами і мітингами солідарності, де вона виступала з промовами про національно-визвольну боротьбу народів Центральної Америки. Вийшовши з води, Гладіс не стала розтиратись рушником, а простяглася на лежаку. Її темно-коричневе волосся звисало майже до кахельної підлоги. Засмучено вона сказала Гундлахові, що про долю викрадених керівників сальвадорського Опору досі нічого не відомо, хунта, як завжди, робить вигляд, ніби вона не має до цього ніякого відношення…

Є підстави сподіватись найгіршого. Тоді керівництво Фронтом доведеться очолити, мабуть, доктору Унго. Хунта зараз досить ізольована як всередині країни, так і зовні. Унго зміг би утворити новий уряд.

Гундлах заплющив очі. Двоє молодят, що, очевидно, недавно одружились і жили тут за державний рахунок, стрибнули разом у воду, обдавши його бризками. Він тепер уже знав з розповідей Гладіс, що політолог доктор Унго був другом її родини. Ніби самі собою думки Гундлаха скеровувались у те ж саме русло, що й учора, він вважав, хоч ще й соромився свого припущення, що досить невеличкого поштовху, і Гладіс опиниться в керівництві державою. Привабливі перспективи. Він всюди супроводжуватиме її як радник, друг і шанувальник, буде її соратником по боротьбі, разом з нею підніматись угору й падати; а колись, зрештою, вона й належатиме йому як жінка, — неодмінно.

— Але не емігрантський уряд, на це ми не підемо, — сказала Гладіс, стоячи поряд з Гундлахом. — А створений шляхом збройної боротьби революційний уряд на землі своєї батьківщини. Я думаю, що розвиток подій вже дозволяє нам про це мріяти.

Добре, що їй невідомі були його мрії. Гундлах уникав зустрічатися