Українська література » Пригодницькі книги » Острів Тамбукту - Марко Марчевський

Острів Тамбукту - Марко Марчевський

Читаємо онлайн Острів Тамбукту - Марко Марчевський
собою доріжку, вкриту білосніжною піною.
II

Капітан виявився людиною балакучою. Він годинами розповідав мені про свої пригоди в усіх кінцях земної кулі. Але старому вовкові, певно, десь добре поскубли боки. В порівнянні з великими торговельними суднами, які він водив у молоді роки, яхта містера Сміта здавалась йому жалюгідним коритом. Але тепер вона була єдиним притулком, до того ж досить зручним. Старий моряк не мав ні домівки, ні власної сім'ї, бо він не любив суші і ніколи не затримувався на одному місці більше трьох днів.

— Справжній моряк почуває себе добре тільки в морі, — говорив Стерн, посмоктуючи голландську пінкову люльку. — На суші приємно відпочити день чи два, а море ніколи не набридає. Вам, жителям суші, воно здається одноманітним і сірим, як нудьга. О нещасні! Хіба ви не бачите, як хвилі щомиті змінюють своє забарвлення? Прислухайтесь, лишень, до їхньої пісні: вона щоразу нова й незрозуміла.

Так говорив старий Стерн. Та коли б капітан знав, що з ним трапиться через кілька днів, він би, певно, змінив свою думку про сушу, а музика хвиль, якою він так палко захоплювався, здалася б йому схожою на траурний марш.

Стерн був цікавим співбесідником, і я охоче слухав його. Розповіді капітана скорочували жаркі дні, а свіжими ночами було легше дихати. Та дням і ночам не було кінця, як не було кінця і водній пустелі.

Одного разу капітан несподівано для всіх віддав матросам команду опустити паруси й кинути якір. Потім покликав повара, що, засунувши руки в кишені, тинявся по палубі, і наказав йому відкрити трюми, де сиділи в духоті найняті робітники.

— Перетинаємо екватор, — пояснив мені капітан. — За давньою морською звичкою, той, хто вперше перепливає через екватор, обов'язково повинен викупатись. У моря свої закони, сер…

Робітники один за одним виходили із своєї в'язниці і з галасом стрибали у воду. Почувши на палубі тупотіння і веселий гомін, містер Сміт піднявся наверх і суворо запитав:

— Що це за гамір, Стерн? Що означає ця біганина?

— Екватор, сер, — відповів капітан. — Будь ласка, викупайтесь і ви. Гей, Джоні! — гукнув він до юнги. — Напусти в ванну містера Сміта морської води. Та скажи й поварові, нехай іде купається, бо якщо я вже доберусь до нього, то ця бочка з лоєм полетить у море догори дном!

Містер Сміт насупився, проте, нічого не сказавши, пішов до своєї каюти. Стерн переможно посміхнувся.

Вітер знову надув паруси. Накренившись трохи на лівий борт, яхта плавно мчала вперед.

Давно вже за синьою стрічкою горизонту розтанули останні обриси Мальдівських островів. Нудно довго їхати морем, коли навкруги не видно берега. Але капітан Стерн не нудьгував. Він годинами просиджував на містку, замислено вдивляючись у водний простір. А вечорами, коли спека трохи спадала і прохолодний вітерець приємно освіжав наші спітнілі тіла, капітан повільно ходив по палубі, схиливши голову, і тільки попихкував люлькою. Про що він думав у такі хвилини? Можливо, про життя, яке непомітно відлітало, мов зірваний вітром листок?.. Багато років капітан блукав по світу. Та всьому приходить кінець. Йому вже за п'ятдесят, а для людини такого віку тільки сім'я може бути втіхою.

У капітана Стерна сім'ї не було, і сум за незвіданим щастям огортав його дедалі частіше. В ці вечірні години я уникав турбувати капітана. Я знав: журба за минулим для нього приємніша, ніж гіркота нинішнього життя.

Спершись об щоглу, я милувався заходом сонця, а потім, сказавши капітанові на добраніч, ішов спати.

Екватор ми перетинали на 73° східної довготи. До Кокосових островів лишалося ще близько двох з половиною тисяч кілометрів, і на всьому цьому шляху, як свідчила карта, не було жодного острова. Одноманітна картина океану почала вже набридати мені, але я тішив себе думкою, що на Кокосових островах з їх чудовою, розкішною тропічною рослинністю нудній одноманітності настане кінець.

Якось я запитав у капітана, що являють собою Кокосові острови.

— Нічого цікавого, — відповів він. — П'ять маленьких коралових островів. Але від багатьох інших безлюдних атолів ці острови відрізняються тим, що вони засаджені кокосовими пальмами. Через те й звуться Кокосовими. Люди зробили їх придатними для життя, побудували там селища. Без людей острови й досі були б голими безплідними скелями.

— А хто вперше посадив там кокосові пальми? — запитав я.

— Англієць, — не без гордощів сказав капітан. — Олександр Гер. У 1823 році він привіз на своєму кораблі з Батавії душ десять малайців — чоловіків і жінок — і створив на одному з островів плантацію кокосових пальм. Через три роки інший англієць — капітан Росе — оселився на другому острові. Гер дуже погано поводився з малайцями, і вони повтікали до Росса. А Гер лишився без робочої сили і незабаром виїхав з островів. Росе виявився не кращим за свого попередника, і малайці хотіли його вбити, але капітанова дружина-малайка врятувала його… Та все це дуже довга історія, чи варто вам її розповідати? Головне те, що один з п'яти островів тепер належить містерові Сміту. Щороку він кілька місяців живе на своєму острові. Як тільки в Англії випаде сніг, Сміт сідає на яхту й вирушає туди, щоб провести зиму на півдні. Він береже своє здоров'я, хоче довше насолоджуватися життям…

Капітан замовк і втупився очима в далечінь.

— Острови, певно, дуже красиві, — сказав я.

— Чому ви так гадаєте?

— Якщо містер Сміт живе там по кілька місяців щороку…

— Навпаки, вони зовсім некрасиві, — відповів капітан, — низькі, рослинність убога. Тільки кокосові пальми створюють тропічний пейзаж. Острови вулканічного походження — ті красиві: гори, долини, ріки, пишні рослини. А Кокосові острови — коралові.

— А дичина там є? — запитав я. — Наскільки я зрозумів, містер Сміт — завзятий мисливець.

— Так, він часто ходить на полювання в Англії, але на

Відгуки про книгу Острів Тамбукту - Марко Марчевський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: