Українська література » Пригодницькі книги » Карнавал у Марокко - Мирко Пашок

Карнавал у Марокко - Мирко Пашок

Читаємо онлайн Карнавал у Марокко - Мирко Пашок
Сподіваюсь, цього разу не тубільці…

— Так! — вигукнув він і почав розповідати.

— Ах, Густе, Густе! — прошепотіла пані Кліке. — Це жахливо…

Вона підвела на нього очі, й він раптом побачив, що в неї штучні, приклеєні вії.

— Ох, Густе! Я дуже боюся коричневих. Я така самотня…

Пані Кліке зовсім близько нахилила до Оти своє обличчя, і йому було видно, як по щоках у неї стікають струмочки поту, прокладаючи собі доріжки крізь пудру.

— Мадам, — мовив він тихо. — Ми повинні щось зробити.

— Так, — прошепотіла вона. — Ми обоє, Густе…

Її голова схилилася йому на плече.

Ота підхопився.

— Що таке? — запитала пані Кліке. — Йде чоловік?

— Так. Я чую кроки.

— Сюди він ніколи не заходить, — засміялася вона.

— Даруйте, — мовив Ота. — Але я боюсь…

І вискочив з кімнати. Кліке, звичайно, не було ніде й сліду. І те, що до спальні дружини він ніколи не заходить, безперечно, була правда. У нього є інша, веселіша компанія в місті! А пані її не має…

О боже, що ж робити?.. Ясно було одне: або він скориться, не звертатиме уваги на Ібрагіма, а тим більше на пані Кліке, або його виженуть під усі чотири вітри; Кліке цілком ясно йому про це натякнув.

І Ота твердо вирішив: він піде геть. Тільки не зараз. За тиждень закінчиться перший місяць його перебування тут, і він матиме право на другу половину п'ятсотфранкової купюри. Поки що треба потерпіти. Будь-що!

«Треба намагатись не дивитись на плантацію, не думати про це і… і, може, трохи полестити пані, пустити бісики. Може, цього буде досить. Літні дами заводять собі залицяльників тільки для того, щоб не здаватися такими старими. І нічого поганого, мабуть, не думають. А деякі чоловіки, звичайно, роблять на цьому кар'єру. Як той журналіст із роману[27], що я читав у Франції. Той любий друг. Так далеко, як він, я, звичайно, не зайшов би, тим більше, що ніякої кар'єри мені робити тут не хочеться. Тільки б витримати ще бодай місяць. Щонайбільше два-три. Щоб мати в кишені півтори-дві тисячі. З такою сумою вже можна було б щось зробити, може, навіть купити документи. І нічого особливого від мене пе вимагається, досить тільки навчитися заплющувати очі, коли треба, або, коли треба, поводити ними. Що робить чесний абат Гайяр? Нічого! Теж курить старій фіміам і трохи пускає їй туману. Теж такий собі любий друг. А я поцілував йому руку! Я!! Чому?!

Бо злякався його. І не треба цього приховувати. Я хотів його прихилити на свій бік, щоб загладити неприємне враження. А потім на мене знову щось напало, і я побіг до мадам, почав усе з початку. На мене весь час щось нападає. З цим треба кінчати. Нехай Ібрагім мучить кого хоче, я нічим не зараджу. Я сам ледве тримаюся на поверхні».

Ота вийшов на свіже повітря. Вітер з гір був холодний, як вода в струмку. Оті легко дихалося. Тут було гарне і спокійне життя.

4

З тим він пішов спати. Вранці Кліке поїхав, а надвечір приїхав абат Гайяр, і вони втрьох грали в джокер. Вікна в коричневій кімнаті були відчинені навстіж, але все одно стояла задуха, й Ота відчинив двері, щоб зробити протяг. Коли він повернувся до столу, пані пояснювала абатові, що в сні їй явився високий гарний дід, який випромінював світло; він торкнувся її пальцем, і з цього пальця теж випромінювалося світло.

— Але він нічого не сказав, mon cher abbe[28], і я не знаю, що це може означати. Думаю, що це був сам господь, бог.

— Чого ви так думаєте, chere madame?[29] — запитав абат Гайяр, спритно роздаючи карти.

— Бо він був такий гарний і випромінював таке яскраве світло, — відповіла йапі Кліке.

— Снам не треба вірити, chere madame, — зауважив абат Гайяр. — Як правило, їх спричинює погане травлення.

— Ні! Ні! Що ви! — злякано замахала руками пані Кліке.

— Si, si. L'indigestion[30], — наполягав на своєму абат Гайяр.

Сердешна пані Кліке страшенно зніяковіла, що абат підозрює її в такому негарному ділі, як травлення, та ще до того й поганому. Вона соромливо опустила очі. Абатові стало видно її карти, і він витяг у неї джокера, щоб відшкодувати їй за це приниження.

— Я вам цього не казав би, — мовив він лагідно, але поважно, — коли б це не було моїм обов'язком вас застерегти. Якщо господь хоче виявити комусь свою волю або прихильність, він робить це не через сон, а виключно через посередництво нашої святої церкви.

— Вибачте, — захищалася пані Кліке, — а святий Яків? А Авраам? їм теж нічого не снилося?

— Тоді, chere madame, ще не було нашої святої церкви… Тоді всемогутній господь говорив з людьми безпосередньо. Нині він має тлумача. Я до ваших послуг, мадам, — усміхнувся абат, наставляючи їй віяло карт, і важко було зрозуміти, які послуги він має на увазі, — чи ці, священні, чи тільки звертає її увагу, що настала її черга тягти джокера.

Потім розмова урвалася, незважаючи на те, що абат був вельми люб'язним і пробував жартувати. Невдовзі він попрощався.

— Ох, Густе, Густе, — зітхнула пані Кліке, коли вони лишилися наодинці, — я така нещасна…

— Не розумію чому, — всміхнувся Ота, а тоді наважився й додав: — Chere madame…

Вона не запротестувала проти такої фамільярності.

— Пан абат, певно, мав слушність, — провадив він спокійно. — Пан абат, мабуть, розуміє ці… як би тут його точніше сказати… таємні справи…

— Мабуть, — кивнула вона головою. — Але він не розуміє жінок, Густе. Не розуміє жінок!

— Гм… — промимрив Ота розгублено.

— Так, він не розуміє жінок! — утретє мовила пані Кліке, підвелася й за хвилину принесла пляшку вина, бо старий Алі вже спав.

Вони сіли одне навпроти одного, випили по келиху, і пані Кліке почала розповідати, що жінки — це незвичайні створіння, яким потрібне сонце. Але сонце жінок — це ласка, cher Густе. І з усіх жінок на світі найжіночніші француженки — les plus feminines, cher Густе! A з усіх француженок найжіночніші дочки генералів, бо вони поєднують у собі жіночу звабу з жіночою підступністю й стратегією, яку успадкували від батьків.

Ота слухав і не знай, чи папі Кліке хоче його розсмішити, чи на неї вже почало діяти вино. Мабуть, причина тут була таки у вині. Для певності він засміявся.

Пані Кліке засміялася й собі.

— Густе, я повинна вам щось відкрити, я скажу вам це на вушко… Густе, я абатові Гайяру збрехала! Той

Відгуки про книгу Карнавал у Марокко - Мирко Пашок (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: