У країні ягуарів - Габор Молнар
Міцно налягаю на весла. Я задоволений, в хорошому настрої. Те, що зробив, було справжнім полюванням, колекціонуванням. В моїй колекції, можливо, не один досі невідомий вид комах.
У цих чудових і надзвичайно жорстоких бразильських джунглях є ще стільки недослідженого, що роботи вистачить для багатьох наукових експедицій.
З гамаком замість вітрила на Купарі
Через день я приплив до стоянки, де покинув клітки зі зміями і сухі шкури звірів.
Пришвартувавшись до кореня, виходжу на берег з рушницею в руці. Чи не скоїлось якоїсь пригоди з моїми трофеями? Поспішаю до кліток із зміями.
Два райдужні, красиві боа констриктори здохли. В інших клітках змії повільно розкручуються і, наче сонні, починають ворушитися.
Клітку з двома здохлими полозами довелося зовсім викинути — вона все одно стара, не варто брати її з собою, щоб займала місце.
На навіс впала гілляка і проламала покриття з пальмового листя. Проте шкури під навісом висять. Я полегшено зітхаю. Дощ, мабуть, не дуже мочив їх, бо шкури сухі.
Ставлю одну на одну клітки з живими зміями і вилажу на них, щоб познімати шкури та ящик з комахами. Усе добре збереглося.
Тільки два красиві полози здохли. Ну що ж, це не така вже й велика плата за зберігання всього мого багатства.
Позносивши клітки з живими зміями до річки, я занурив їх у воду. У плазунів, певно, добрий апетит, бо від тих жаб і ящірок, яких я лишив у клітках, нема й сліду.
Аж увечері, стоячи біля карбідного ліхтаря, згадую, що, власне, не відпочивав у джунглях жодного дня, якщо не брати до уваги приступів малярії та дуже дощових днів, бо в малий дощ я ходив на полювання.
Ніч проведу під дірявим навісом. Комарі біля мене погрозливо бринять, але до них я вже звик.
* * *
З гирла струмка добре видно Купарі. В порівнянні з струмком — це велика річка, а в порівнянні з Тапажосом — маленький струмок.
Нарешті, я випливаю на повноводу Купарі. Височенні зелені стіни під гострим кутом розходяться праворуч і ліворуч. На блакитному, ясному, як поверхня озера, небі — жодної хмаринки. Сонце пече, немов зібралося спалити всю планету.
На широкій Купарі подуває вітерець. Чіпляючись за навіс човна, він жене мою посудину до правого берега. Ну що ж, попливу до берега. Все одно треба вирізати щоглу для вітрила.
За чверть години вітрило із жовто-чорного гамака готове. Вітер надуває гамак, і човен швидко пливе вниз по течії. Доводиться міцно тримати весло, щоб правиш човном.
З приємністю згадую своє життя від тієї хвилини, коли вперше побачив бразильські береги з Атлантичного океану, перед прибуттям у порт Ресіфе.
Пропливаючи вздовж берегів, бачу багато мавп, черепах, дві величезні анаконди. На нічних стоянках часто чую ричання ягуара. Але мені до них байдуже. Я вже зібрав багату колекцію. Тепер мене найбільше непокоїть голод. Щодня їм тільки спечену на рожні рибу та фаринью, якої ще трохи лишилося. Рибу вуджу прямо на ходу, настромляючи на гачок шматок риб'ячого м'яса. Так поспішаю на Тапажос, що навіть не гаю часу на ловіння комах для наживки.
Човен сидить низько у воді. Борт його всього сантиметрів на сім-вісім вище поверхні води. Човен дуже навантажений. Сам дивуюся, як усе вмістилося в ньому. Правда, багато чого довелося викинути, щоб звільнити місце для більш цінних речей.
Вітер жене човен між двома могутніми зеленими стінами джунглів так швидко, наче в нього вмонтовано беззвучний мотор.
Погода чудова, човен пливе швидко, і я щасливий. Від радісного почуття, яке раптом охоплює мене, я на все горло кричу: «Ого-го-го-о!..»
Обминаю величезне дерево, що стирчить з порослого очеретом острівка.
Вітер дужчає. Поверхня Купарі хвилюється. Бризки води розлітаються в усі боки метрів на два.
На шляху знову величезне дерево, що перегородило половину ріки. Обминаю його далеко, щоб, бува, не зачепитись за якийсь сучок під водою.
Хоч вітер сильний, але дуже гаряче. Піт ллється з мене. Купарі повертає ліворуч. За поворотом вітер слабший. Він дме збоку, і тому правити човном важче. Швидкість човна зменшилася вдвічі.
Покриття на човні обшарпане, злиденне. Пальмове листя на ньому потемніло, подекуди обламалось і розкошлалось.
Перед човном з води викидається велика риба. Услід за рибою вирує вода. Певно, хтось переслідує її. Мабуть, кайман. Але цього мені вже не видно. Високий навіс і вітрило закривають річку зліва. Метр за метром наближаюсь до Тапажосу.
Вітер дужчає. Місяця немає, але вечірнє небо зоряне. Тільки тепер згадую, як рідко бачив за цей час зоряне небо, бо майже щодня були тропічні дощі.
Переді мною, ліворуч, біліє піщана коса. Причалюю до неї і пізнаю місце, на якому зустрівся тоді з Абелардо Карнейро.
Прив'язавши човен до міцного куща, знімаю вітри-ло-гамак і натягаю його між двома стовбурами під самим лісом.
Батарейним ліхтарем освітлюю поверхню Купарі і бачу кілька флуоресціюючих вогників. Це каймани. Їх тут досить багато. Розпалюю велике вогнище на піщаній косі, щоб, бува, вночі каймани не полізли до човна на запах шкур.
Навколо гамака бринять комарі, а я все підкидаю хмиз і дрова у вогонь. Полум'я весело злітає догори, іскри розсипаються золотим дощем. Це фейєрверк в знак того, що ночую вже на Купарі.
* * *
Світало, коли я прокинувся. На небі з'явилися густі, темні хмари. Мабуть, буде злива. Вітер дужчає. Треба скористатися ним, поки не пішов дощ.
