Підняти вітрила! - Раду Тудоран
Утікач стрімголов скотився по схилу. Тюрбан зірвався з голови, і виголена потилиця заблищала на сонці, мов зірваний з огудини турецький гарбуз. Унизу він підвівся й помчав берегом, щось вигукуючи на ходу й розпачливо махаючи руками. На палубі «Пенелопи» з'явились двоє людей. Побачивши непроханих гостей на вершині пагорба, кинулись піднімати вітрила.
— Вони такі перелякані, — сказав Антон, — що хочуть утекти, коли нема вітру!
Пірат на березі силкувався зіпхнути з піску на воду шлюпку, але це було неможливо одній людині. Переконавшись, що в нього бракує сили, він загнано озирнувся довкола, хотів кинутись у воду, зиркнув на чужинців, які спускалися по схилу з рушницями в руках, і прожогом метнувся берегом.
— Зараз я йому свисну, щоб він зупинився, — сказав Ієремія, скинувши рушницю до очей, — а якщо не зупиниться, то можете обзивати мене, як вам захочеться.
— Дивись тільки, не вбий!
— Не турбуйтесь, пане, я не забув, як тримати рушницю в руках.
Ієремія вистрілив, луна з виляском ударила по склянистій воді бухти, здійнявши в повітря зграю чайок, які дрімали на піску.
Утікач спіткнувся і впав долілиць.
— Що ти наробив, Ієреміє! — докірливо сказав Хараламб. — Ти ж його вбив!
— Давай об заклад, що ні!.. Я сказав йому зупинитися, і, бачиш, він скорився. А зараз я йому скажу, щоб пін ішов сюди.
Ще один постріл стривожив тишу острова. Лискуча потилиця пірата покрилася піском.
— Ну, якщо й зараз ти його не вбив… — почав Хараламб.
Але не встиг він докінчити, як утікач злякано підвівся, підняв руки вгору й рушив назад, стріпуючи головою, щоб струсити пісок, який сипався в очі.
Двоє людей на кораблі заціпеніли. Ієремія послав одну кулю поміж них. Один одразу ж підняв руки вгору, а другий упав на парапет і, здавалося, звалиться, мов тюк, у воду.
Екіпаж «Сперанци» спокійно спустився на берег.
— Ну, бери тепер і штовхай! — звелів Ієремія втікачеві, який тремтів біля шлюпки. Але, побачивши, що той ніби глухий, він розізлився: — А, ти розумієш тільки кулю, чортяко!
— Облиш, Ієреміє! — примирливо втрутився Герасім. — Він же не розуміє просто! Судячи з вигляду, це, мабуть, араб. — І, обернувшись до пірата, спитав його арабською: — Як тебе звати і звідки ти? — Але раптом витріщив очі: — Пане, та це ж Гусейм!.. Пригадуєте? Той самий Гусейм, якого ви викинули через борт у Порт-Саїді! Де твій корабель, поганцю?
— Потонув!.. — пробурмотів пірат, все ще тремтячи.
— І тому ти взявся за піратство, га?
— Я не пірат. Я моряк.
— Моряк із черепом на щоглі!
Через кілька хвилин троє піратів були зв'язані на палубі «Пенелопи» і настрашено дивилися на чужинців, які нишпорили по кораблю. Антон підійшов до носового люка, замкнутого зовні на засув, відчинив його й закам'янів.
Унизу біля трапа виднілася якась постать, стискуючи в руці ніж. Побачивши незнайомця, який розгублено дивився вниз, вона випустила ніж і тихенько скрикнула. Це була дівчина років вісімнадцяти з засмаглим обличчям, з чорними очима, з волоссям, мов сонце перед заходом. На ній сіра парусинова кофтина, такі ж самі шаровари, підперезані арабським поясом і зав'язані на щиколотках.
— Хто ти? — спитав Антон, неспроможний відвести від неї погляд.
Дівчина показала пальцем на себе:
— Я?.. Аднана… А ти?
Її очі стали великі, усмішка перейшла в сміх, вона стріпнула головою, ніби хотіла пересвідчитись, чи це не сон, і кинувшись по трапу, підбігла до Антона.
— Ти бити Гусейм, знаю! Я трохи по-грецьки. Ти арабською ні? Французькою, так?
— Звідки ти знаєш французьку? Ти не Гусеймова сестра?
Аднана стріпнула головою, розвіявши світле волосся, ніби хотіла показати безглуздість цього запитання, 1 почала швидко говорити по-французьки з марсельським акцентом, густо пересипаючи мову іноземними словами.
— Я не його сестра. Я сірійка. Він викрав мене, коли мені було десять років…
Герасім, відчинивши тим часом люк, вигукнув:
— Кіре Яні, то це ви?
Дівчина підвела очі й побачила Гусейма.
— Не бійся, Аднано! — заспокоїв її Антон, побачивши, що вона затремтіла. — Відтепер ти під нашим захистом.
— А решта де? — спитала Аднана, злякано глянувши на берег. — Вони пішли вчора звечора на берег, бо сьогодні має прибути Безбородий…
— Він таки прибув, але потрапив нам до рук, разом н усіма!
— Кіре Яні, невже це справді ви? — знову вигукнув Герасім.
З трюму несло кисло-солодким запахом прілої пшениці.
Капітан «Пенелопи» вийшов на палубу, зігнутий і схудлий, з бородою на цілий лікоть. Герасім схопив його в обійми, усміхаючись:
— Який я радий, що знайшов вас, кіре Яні! Гей, а скільки радості буде в Піреї, коли там довідаються, що ви живий!
Кір Яні визволився з його обіймів, сердито подивився вбік, потім пирхнув, ніби вони розлучилися тільки вчора і мовбито не він потрапив до піратів уже понад чотири місяці:
— Що тобі тут треба, негіднику? Якщо пішов, то ходи здоров, я не прийму тебе назад, бо найняв іншого стернового! — Кажучи це, він водночас сердито нишпорив по кишенях, поки знайшов недопалок сигари. — Дайте сірника! — крикнув до тих, що були поряд.
І тут з капітанської каюти вискочили Ієремія й Хараламб.
— Пане! — закричали вони водноголос, підбігаючи до Антона. — Ходімо побачите, яке багатство! Повна скриня самого тільки коштовного каміння та дорогих прикрас! Це скарб фараонів!
Мігу почув з-за дверей знайоме вуркотіння. Він одразу ж згадав ченця, бесаги, порожню клітку і