Підняти вітрила! - Раду Тудоран

— Пане, що сталося? — спитав його перелякано Мігу. — П'єр Баян — ваш друг чи ворог?

— Цей чоловік не П'єр Ваян, а його вбивця! — відповів Антон, витяг шухляду і взяв револьвер. — Де він зараз?

— На палубі, на носі. Я ще вчора вранці запідозрив, що тут щось не чисте, але коли знайшов паспорт, то подумав…

Хлопець замовк.

— Мігу, іди в каюту, підніми людей! — звелів Антон, ховаючи револьвер до кишені. — Але роби все спокійно, ніби нічого не трапилось.

Ієремія стояв біля дверей і спантеличено дивився на них.

— Що таке, Ієреміє? — капітан нарешті побачив його.

— Пане, вже четверта година, а Скіроса не видно й сліду.

— А маяк?

— Не бачили ми й маяка цілу ніч.

— Гаразд, розберемося з цим пізніше. Зараз у нас інший клопіт. Чернець на палубі?

— Так, дідько його знає, що він собі думає, але десь о третій вийшов з каюти й стоїть на носі, мов мумія.

— Добре! Будь біля нього, але прихопи добрячу мотузку, бо його доведеться зв'язати.

Обрій на сході порожевів. Зорі згасли на затуманеному небі, лиш шматочок сонного місяця ліниво гойдався на клотику.

Каштан ступив на мокру від нічної прохолоди палубу, глянув на пустельний обрій і попрямував на ніс.

Чернець стояв, вдивляючись у горизонт, ніби дозорець він, а не Ієремія.

Антон зупинився за кілька кроків позад нього і спокійно сказав, вихоплюючи револьвер з кишені:

— Доброго ранку, П'єре Ваян!

На ці слова чернець скочив мов опечений і кинув руку на ятаган.

Мігу, який саме вихопився з люка, зупинився на мить, потім метнувся до нього і, перш ніж той устиг утямити, що й до чого, смикнув за бороду й відірвав її, відкривши голе обличчя.

— Безбородий! — скрикнув Герасім, випустивши стерно з рук.

Акоп тихенько скрикнув і впав непритомний на люк.

Пірат зненацька обхопив рукою Мігу й притиснувся з ним до парапету, тримаючи його перед собою, мов щит.

— Якщо вистрілиш, я його вб'ю! — скреготнув він кубами.

Антон завагався. В отворі люка з'явився Хараламб, потім Крістя Бусуйок, обидва з рушницями в руках.

— Кидайте зброю й перейдіть усі на корму! — накатні Безбородий. — Якщо не підкоритесь, я викину його ні борт!

Зненацька якась чорна тінь майнула в повітрі й опинилась на спині пірата.

— Негріле! — закричав Miry, вириваючись із залізних обіймів. — Не пускай його, Негріле, не пускай!

Безбородий покотився по палубі, захрипів, смикнувся кілька разів, намагаючись розціпити собачі зуби, потім притих.

Негріле стояв над піратом, наїжений, мов лісовий звір, з налитими кров'ю очима, дихаючи вогнем, та глухо гарчав. В його крові прокинувся дух його предка — вовка.

Пірат не рухався, тільки спазм стрепенув його коліном.

Підійшов Ієремія з мотузкою в руках.

— Хлопче, вгамуй-но пса, бо він-таки доконає його!

Безбородий розплющив очі й загнано подивився навкруг, з його шиї рясно цебеніла кров.

— Ну гаразд, братику ти мій! — докірливо обізвався Ієремія. — Чи ти при своєму розумі, чоловіче, чинити зло зеленому хлопчакові? — Потім звернувся до Антона: — Пане, поки я його в'язатиму, хай хтось принесе бинт — перев'яжемо й горлянку.

— Справді, треба потурбуватися про нього! — гаркнув Герасім. — Особливо про шию. У нього ж нема другої, на яку я накину зашморг, бо вже давно його наготував.

Капітан спустився в каюту, приніс бинт та йод і перев'язав пірата. Після цього Ієремія потягнув його, мов мішок, по палубі і прив'язав до малої щогли.

— Отак-то, братику, тепер будь розумником і чекай присуду!

— Герасіме, ти впевнений, що правильно весь час тримав курс? — спитав капітан, підходячи до стерна й дивлячись на компас.

— Пане, я ж біля стерна не від учора!

— Коли перемінився вітер?

— Десь об одинадцятій.

Антон розгублено глянув на смугу за кормою.

— Не може бути. При такому вітрі ми вже давно мили б бути на Скіросі. — Цієї миті сонце вигулькнуло я хвиль за кормою «Сперанци». — Ми не на курсі! Щось трапилось із компасом! — вигукнув капітан, одразу зрозумівши, що якби вони йшли справді на зюйд-вест, то сонце зійшло б по траверсу.

— Зараз подивимось, що тут таке! — сказав Герасім, теж спантеличений.

Обстежуючи компас, він знайшов за ліхтарем теслярське долото. Тільки-но він витяг його, стрілка одразу ж мудро повернулася на дві чверті на зюйд.

— Думаю, ясно, хто його поклав! — сказав капітан. — Як ти вважаєш, Герасіме?

— Справді. Я навіть здогадуюсь, коли це сталося: біля одинадцятої години на вахті Ісмаїла. Я ще здивувався, чому так зненацька перемінився вітер! Отже, він котів збити нас з дороги й завести на якийсь пустельний острів, де нас чекають його люди. Ну, тепер нам треба швидко взяти на південь.

— Ні! — заперечив капітан, люто оскалюючись. — Коли ми вже почали танцювати, то дотанцюймо до кінця!

— Що ви надумали, капітане?

— Підемо вперед і розіб'ємо їх. Нас семеро, без Акопа.

— З нього все одно користі ніякої.

— Ні, в дечому він нам допоміг. Без нього ми не схопили б убивцю П'єра. Чи ти думаєш, що він спокусився дошками кіра Леоніди?