Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

ні і що маб лежить у сусідній хатині. Я подався, або, точніше, вліз до хатини (бо такі тут високі пороги й малі двері) і в пітьмі побачив білу масу, що висіла коло стелі і, як виявилося, була мабом. Хатина поділена на два поверхи, і тварина висіла, міцно прив'язана за хвіст, головою додолу. Бажаючи роздивитись ближче, я сказав, щоб його винесли надвір. Вангум перерізав черепашкою ліану, прив'язану до хвоста маба, який при цьому вчепився передніми лапами за бамбук і так міцно, що Вангум, схопивши його за хвіст обома руками, не міг стягнути з місця, бо тварина встромила свої міцні гострі пазури в дерево. Тоді Вангум сильно вдарив ломакою по передніх ногах маба; тварина від болю мусила поступитись, і її, нарешті, стягнуто вниз. Тримаючи маба за хвіст, щоб він не вкусив, бува, Вангум витягнув його з хатини. Я пішов за ним.

Бідна поранена тварина сердито роззявляла рота при кожному моєму русі, показуючи свої довгі нижні різці та сіро-червонуватий язик, але не намагалася тікати. Вона була близько п'ятдесяти сантиметрів завдовжки, сірувато-білого кольору. Хутро було м'яке й густе, але недовге. Жирне тіло не могло триматись на куцих ногах, що мали довгі зігнуті пазури. Коли, наважившись, маб хотів був тікати, йому це не вдалося на рівній землі. Він зробив кілька незграбних рухів, спинився й приліг. Може, до цього спричинилося те, що тварина ще не очуняла від сильного удару ломакою по передніх ногах або від рани стрілою. Бажаючи придбати маба, я зараз же запропонував за нього ножа й спитав, кому належить тварина. Виявилося, що справжнього власника не було. Ранком два тубільці одночасно помітили звіра, який спускався з дерева майже біля самого селища. Коли вони метнулися ловити його, переляканий маб, не бачачи іншого порятунку, хутко зліз на окрему пальму, після чого в ловах узяло участь усе селище: один вистрілив з лука, злегка поранивши тварину в шию, другий зліз на дерево й скинув його, решта піймала маба вже внизу. Ухвалено з'їсти його спільно, і вже готували багаття, щоб обсмалити його густу шерсть.

Моя пропозиція дуже спантеличила тубільців. Кожному хотілося дістати ножа, але ніхто не смів сказати: «Тварина моя», Мені відповіли, що діти Горенду будуть плакати, якщо їм не дадуть поїсти мабового м'яса. Я знав дуже добре, що, коли я візьму тварину й понесу її додому, ніхто з жителів Горенду не посміє перечити цьому; але мені не хотілося чинити несправедливо й силоміць заволодіти чужою власністю. Тому я сказав тубільцям, які стояли, чекаючи мого вирішення, що хай люди Горенду з'їдять маба, але його голову я беру собі. Зрадівши, що так обернулося діло, кілька чоловік кинулося допомагати мені. Тупим ножем, бо не було іншого, я перепиляв шию нещасній тварині, яка під час цієї варварської операції не випустила жодного звуку. Коли я мив заляпані кров'ю руки, я пригадав, що треба було відрізати передні й задні ноги, та маб уже був на багатті, і я мусив задовольнитися напівзіпсованими кінцівками. Я встиг урятувати ще частину голого хвоста, який дуже скидався на довгий палець і був укритий в різних місцях роговими бородавками.

Змалювавши морду, ноги та хвіст маба, я відпрепарував череп, який відрізнявся від черепів, добутих у Теньгум-мана. Хутро в цієї породи було також чорне з жовтуватими плямами. Вийняв мозок, змалював його і зробив кілька розрізів. Коли я порався з ним, почувся легкий шелест. Велика ящірка, принаймні метра півтора завдовжки, збирала під верандою обрізки мабових м'язів, які я викинув, препаруючи череп. Поки я схопив заряджену рушницю, ящірка швидко перебігла майданчиком перед домом, зникла в лісі. Я ступив кілька кроків, коли мене спинив дивний звук над головою. Високо між листям я помітив гарний гребінь чорного какаду. Він, мабуть, побачив мене і з криком полетів у ліс. У той же час я почув падіння горіха кенгара.

Обійшовши дерево, я побачив другого какаду, який сидів іще вище й мовчки розкушував тверду горіхову шкаралупу. Я ризикнув вистрілити, і великий птах, махаючи одним крилом (друге було прострелене), впав додолу. Кілька шротин пробили череп, око було налите кров'ю. Какаду бився здоровим крилом і рив дзьобом землю. Бамбукова паличка на три сантиметри діаметром, схоплена дзьобом, була перегризена на тріски. Птах упав, нарешті, на спину, відкрив широко дзьоба й часто дихав. Надихавшись, він міг закрити м'ясистим язиком увесь отвір рота, хоч дзьоб був розкритий. Язик, як добре приладнаний клапан, притиснутий до піднебіння, замикає зовсім рот. Ця здібність закривати рот при відкритому дзьобі (що, мабуть, трапляється й у інших птахів), без сумніву, має значення, наприклад, під час льоту птахів.

Какаду недовго змусив дожидати мене, і я незабаром міг почати препарувати кістяк.

Незважаючи на приступ пропасниці, я відпрепарував ретельно кістяк, причому вага відрізаних м'язів дорівнювала приблизно двом фунтам, а вага всього птаха була близько чотирьох з половиною фунтів. М'язи какаду дали нам по горнятку (зробленому з кокосової шкаралупи) доброго бульйону. Я мушу сказати, що наш посуд помалу змінився на примітивний, що не так б'ється, як фарфор та фаянс. Я наробив з десяток горнят із шкаралупи кокосових горіхів, і вони поступово заступили місце розбитих тарілок і тарілів.

У Гумбу троє тубільців плели великий кошик для рибальства. Ця робота дуже ґрунтовна й міцна. Кошик увесь майже з бамбуку й досить мудруватої форми. Кілька дівчат та жінок робили всякі фокуси довгим із зв'язаними кінцями шнурком. Але при цьому вони вживали не тільки пальців рук, але й пальців ніг.

Довелося поспішати вернутись додому, бо я почув наближення приступу пропасниці. Ледве-ледве добрався додому й одразу ж ліг. Приступ був чомусь дужчий за звичайний. Однак він минув на шосту годину, лишивши велику кволість.

25 квітня

Ввечері був знову приступ. Удень, як звичайно, стояла дуже хороша погода; а вночі йшов великий дощ. Зюд-оста все ще нема.

26 квітня

Вчора до Бонгу приїхала пірога з Білі-Білі; сьогодні