І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Дві години тридцять хвилин. Треба ні найменшим рухом не показати, що ти поспішаєш. Чемно вклонившись Швальбе, Генріх неквапливо пішов до виходу, і саме в дверях він стикнувся з Гартнером і його ад'ютантом. Позаду йшли два гестапівці. Відкозирявши оберстові, Гольдрінг пропустив їх і позирнув на годинника.

Тридцять дві хвилини на третю.

Встигне чи не встигне Гартнер зайти до кабінету? Так чи не так, а треба відійти трохи, а після повернутися.

Генріх перетнув вулицю. Він нарахував тридцять довгих — о, довших за кілометри кроків, — і лише після цього почув вибух і водночас брязкіт скла.

За кілька секунд Генріх уже був у ресторані. В загальному залі знялася страшенна паніка, але ніхто не потерпів. Лише частина стіни біля буфету відвалилася і впала на один з незайнятих столиків. Через велику дірку, яка зяяла внаслідок обвалу, видно було клуби куряви і диму в кабінеті Гартнера.

Разом з іншими відвідувачами Генріх кинувся на місце події. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти: віднині Гартнер і його ад'ютант не страшні ані партизанам, ані жителям Бонвіля.

Генріх повернувся до виходу. Коли він уже перейшов на другий бік вулиці, з-за рогу вискочила машина з гестапівцями.

Не озираючись, Генріх поволі попрямував до себе в готель.

— Поїдемо на прогулянку? — запитав Курт. Він стояв біля машини перед під'їздом готелю.

— А хіба я тобі наказував тримати машину біля готелю?

— Ні, але я гадав, що ви зразу ж після обіду захочете поїхати.

— Нікуди я не поїду. Кілька хвилин тому я ледве не відправився на прогулянку, з якої б ніколи не повернувся… — стомлено сказав Генріх.

— Як то? — перелякався Курт.

— В ресторані стався вибух, саме проти того номера, де я обідаю.

— Так отой гуркіт, що я тільки-но чув…

— Так, то був замах. Загинуло кілька гестапівців, в тому числі й полковник Гартнер… Я піду до себе і спробую заснути. Ти сиди в своїй кімнаті і нікого не пускай. Коли вже надто хтось домагатиметься побачення зо мною, розбудиш. Розумієш?

— Так точно!

Не роздягаючись, Генріх ліг на диван. Після щойно пережитого нервового напруження він відчував страшенну втому. Заплющив очі, але відчув, що спати не може. Мозок свердлила думка — чи запідозрять його в замаху? Коли запідозрять, то заарештують. Навіть коли після арешту його випустять, до нього вже не буде довіри такої, як раніше. А для нього це рівнозначно провалові. Отже, виходить, коли прийдуть гестапівці, треба не датися їм у руки. Треба стріляти… Генріх підвівся і ще раз перевірив автоматичний пістолет і маузер. Як завжди, вони були в порядку. Гестапівці дорого заплатять за його життя…

А допитати його мусять. Обов'язково. Адже він шість днів обідав у номері навпроти того, де стався вибух. Швальбе. звісно, розповість, що Гольдрінг сам собі обрав кабінет для обіду. Підозра, безперечно, виникне. Але ж прямих доказів не може бути? їх просто немає. Виходить, гестапівці можуть прийти за ним просто для того, щоб допитати його як свідка. Отже, коли він відразу почне стріляти, то цим самим і викаже себе. І тоді сподіватися на порятунок… А йому ж будь-що, а треба дізнатися про той підземний завод, де виготовляють зброю. Це завдання, як підкреслено, надзвичайної ваги. Ні, стріляти він не буде… Але підозра проти нього може виникнути під час допиту. Його можуть заарештувати у слідчого. Тоді він не встигне використати своєї зброї, принаймні автоматичного пістолета. Не брати ж його, йдучи до слідчого, — це тільки викличе зайву настороженість! Отже, доведеться йти з маузером і браунінгом. Цього замало, але нічого не вдієш.

Генріх спустив штори на вікнах, роздягнувся і ліг спати. Курт розбудив обер-лейтенанта під ранок.

— Гер обер-лейтенант, гер обер-лейтенант! — легенько Струсуючи барона за плече, кликав він. — До вас прийшли!

— Хто?

— Гестапо, — перелякано прошепотів Курт.

— Скажи, хай почекають, я одягнусь, — навмисне голосно сказав Генріх і схопився з ліжка.

Курт вийшов.

«Чекають… коли б прийшли заарештовувати, зайшли б разом з Куртом!» Ця думка трохи заспокоїла. Генріх навмисне одягався повільніше, ніж завжди.

Генріх вийшов і витяг руку в нацистському привітанні. Гестапівці відповіли.

«Заарештованому відповідати б не стали!» — майнуло в голові.

— Я слухаю вас.

— Майор гер Лемке наказав прибути до нього зараз для дачі свідчень у справі вибуху в ресторані «Савойя», — відповів фельдфебель.

«Наказав». Адже годилося б сказати «просив».

— А чому вас двоє і з автоматами?

— Зараз ніч, а вночі ходити і їздити по місту небезпечно, — кинув другий гестапівець у формі унтер-офіцера.

Глянувши на годинник, Генріх відзначив час — сорок хвилин на шосту.

— Гаразд, пішли!

Генріх одяг плащ і попрямував до дверей.

— Наказано прибути і денщикові, — кинув фельдфебель.

«Це вже погано, навіть дуже», — блискавкою промайнула думка.

— Зброї брати не треба! — наказав унтер Курту, коли той взявся за автомат.

— А чи безпечно кидати зброю в порожньому номері готелю? — запитав Генріх.

— Цей готель добре охороняється, — пояснив унтер і, взявши з рук розгубленого Курта автомат, поклав його на ліжко.

— Пішли! — сказав Генріх і перший вийшов з номера. За ним Курт, а позаду гестапівці.

Біля під'їзду стояла велика, на сім місць, машина. Біля неї чекали ще два гестапівці. Побачивши Генріха, вони відразу сіли на переднє сидіння.

Фельдфебель відкрив задні двері і, відкинувши середні сидіння, жестом