І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

— Саме те, що треба!

Коли Гольдрінг за півгодини після розмови з офіцером подзвонив до Еверса і попередив, що, можливо, за два тижні «сигари буде куплено», той зрадів неймовірно.

— Нагорода, обов'язково нова нагорода, бароне, даю слово! — кричав у трубку Еверс.

О першій годині дня, хвилина в хвилину, Гольдрінг був у ресторані. Обід подавала німкеня, яка під подвійним шаром — фарби і пудри — намагалася приховати коли не руїнницький вплив часу, то наслідки бурхливо проведеної по ресторанах молодості.

Два-три компліменти, сказані Гольдрінгом, так припали до смаку офіціантці, що вона говорила без угаву, прозоро натякаючи на свою самотність. Коли, нарешті, вона забрала посуд і пішла, Генріх трохи відхилив двері в коридор і лишився в номері, помалу п'ючи коньяк.

За десять хвилин до другої, як показав годинник, два гестапівці зайшли до кабінету Гартнера і за хвилину повернулися в коридор. Побачивши відхилені двері протилежного номера, гестапівці без стуку зайшли до нього.

— Що означає це вторгнення? — сердито запитав їх Генріх.

— Гер обер-лейтенант! Ми зобов'язані перевірити ваші документи, — відповів старший з них, з погонами фельдфебеля.

Генріх вийняв офіцерську книжку і кинув її на стіл. Фельдфебель уважно прочитав першу сторінку.

— О, пробачте, гер барон, такий наш обов'язок! — з щирою поштивістю пробачився фельдфебель, повертаючи книжку.

— Гаразд. Але майте на увазі, що протягом двох-трьох тижнів я в цей час тут обідатиму, номер за мною.

— Будь ласка! Для нас це буде навіть зручно!

Рівно о другій в коридорі з'явилася згорблена фігура оберста Гартнера в супроводі молодого ад'ютанта і двох здоровенних гестапівців.

Генріх посидів ще кілька хвилин і вийшов.

Другого дня повторилося те ж саме: за десять хвилин до другої з'явилися два гестапівці, оглянули номер і вийшли. Відхиливши двері до номера, в якому сидів Гольдрінг, фельдфебель привітав його і зник. Рівно о другій, хвилина в хвилину, з'явився оберст у супроводі своїх охоронників і ад'ютанта.

Офіціантка і цього разу крутилася в номері, але Генріх відповідав їй досить холодно. «Треба привчити її, щоб вона не затримувалась!» — подумав він. Цього дня Генріх обідав довго. Коли о третій годині він вийшов з номера, Гартнерові тільки несли солодке.

Так тривало п'ять днів.

На шостий Генріх прокинувся вдосвіта. Він силкувався відволікати свої думки від того, що сьогодні мало статись, і не міг. Обережно підвівшись з ліжка, так, щоб не розбудити Курта, Генріх пришив до сорочки з внутрішнього боку невеличку кишеню. Маленький чорний браунінг легко туди входив. Генріх ще раз і ще раз вкладав у кишеню револьвер і витягав його. Так, дуже зручно! Він встигне вихопити його. Може, написати записку до Моніки і передати через Курта? Генріх вже написав було кілька рядків, але відразу подер аркушик. І без цього їй, можливо, буде багато неприємностей в разі чого. Адже Міллер бачив, як він захистив її від п'яних солдатів. А йому й цього буде досить, щоб присікатися до дівчини.

Курт прокинувся.

— Наша машина напоготові? — запитав Генріх.

— В повному порядку.

Генріх пройшовся по кімнаті і недбало кинув:

— Сьогодні після обіду, можливо, поїдемо на прогулянку. Держи її напоготові.

До обіду Генріх з кімнати не виходив. Рівно о першій Генріх увійшов до ресторану.

— По вашому приходові, бароне, можна перевіряти час, — зауважив Швальбе, позирнувши на великий годинник, що висів над буфетом.

— А він іде точно? — запитав Генріх.

— Кожного дня перевіряю по радіо.

— Ну, мені час обідати. Генріх зайшов до номера, і відразу ж туди прибігла офіціантка. Хоч закуски він ще не торкався, але офіціантка, як завжди, стояла, чекаючи, поки він доїсть рибу.

— Ви любите вино в натуральному вигляді? — запитав її Генріх.

— Дуже.

— Коли воно у вас є, то принесіть мені пляшку просто з льоху.

— О, я знаю, як подавати вино в натуральному вигляді!

Нарешті, він позбувся цієї настирливої офіціантки! Але треба поспішати. Генріх витяг з кишені невеличку міну з двома металевими вусиками, поставив стрілку підривника на дві години тридцять п'ять хвилин і вийшов у коридор. Як завжди в цей час, там не було нікого. За мить він уже був у кабінеті Гартнера. Прикріплення міни до нижньої кришки стола забрало лише кілька секунд.

Коли захекана офіціантка прибігла з пляшкою вина, Генріх спокійно доїдав рибу.

Після двох випитих бокалів хорошого вина офіціантка почала тримати себе фривольніше, ніж завжди. Щоб швидше позбутися її, Генріх мусив пообіцяти їй прогулянку в машині за місто. За обідом Генріх їв повільніше, ніж будь-коли. Принаймні з першою стравою він упорався, коли вже було без чверті друга.

Минуло ще п'ять хвилин, а гестапівців, які завжди приходили раніше від Гартнера, не було. Не було їх і о другій, і о чверть на третю. Генріх докінчив обід і сидів, відпочивав. Очевидно, Гартнер сьогодні не прийде обідати! Думку, що треба вийняти міну, Генріх відкинув: настав час обіду, і в коридорі чулися кроки відвідувачів. Отже, міна зірветься, а Гартнер після цього стане ще обережніший.

Двадцять п'ять хвилин на третю… Гестапівців усе немає, Генріх одяг фуражку і, обсмикнувши мундир, повільно попрямував до дверей. При вході до загальної зали він зіткнувся із знайомими гестапівцями. Ті привітали його і зникли в коридорі. Підійшовши до буфету, Генріх глянув на годинника. Двадцять сім хвилин на третю! Отже, якщо Гартнер і сьогодні прийде через десять хвилин після гестапівців, він спізниться на дві хвилини…

Мозок працював чітко і напружено. Гартнер завжди йшов до ресторану вулицею праворуч. Отже, Генріх вийде йому назустріч рівно о пів на третю і на вулиці вистрілить з револьвера… А