Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Кларк вибрався із старих цегляних руїн, перерізав пустир із сходу на захід, обережно вийшов у тил Степової, якраз напроти будинку номер 16. У молодому листі яблунь монотонно шелестів дощ. Скупо блищали калюжі на твердій садовій стежці. Туманною плямою вирізнявся на тлі чорного неба білий оцинкований дах будинку баби Марії.
Призвичаєне до темряви око Кларка причепливо обдивилось стіс дров, повітку, всі темні закутки двору — чи не чекає на нього де-небудь засідка? Не виявивши нічого підозрілого, він безшумно переліз через кам'яну огорожу, яка відокремлювала сад від пустиря, упевнено попрямував до будинку. Намагаючись не шуміти, всунув свій ключ у замок, двічі крутнув його, натиснув коліном на набряклі від дощу двері і тихенько, щоб не зарипіли, розчинив їх. Але переступити поріг він не поспішав. Щось зупинило його. Старий дерев'яний будинок, який давно віджив свій вік, як завжди дихнув на Кларка огидною застояною затхлістю і ще чимось несподівано новим, здається, тютюновим димом. Кларк потягнув носом. Так, безперечно, — цигарковий дим, не помилився. Звідки ж він узявся, якщо баба Марія не курить? Адже крім неї нікого не повинно бути в будинку.
Схиливши голову до плеча і тримаючи пістолет у правій руці, а невеличкий виключений електричний ліхтарик у лівій, Кларк стояв на ґаночку і думкою пробирався коридором, заставленим різним мотлохом: поламаними стільцями, напівзотлілими корзинами, чорними бутлями, тріснутими горщиками. Ось вузенькі двері, що ведуть у комору. Найімовірніше, за ними причаївся той, хто повинен першим схопити Кларка. Далі, за пічним виступом, можливо, стоїть ще одна людина. В кухні — третя.
Кларк, не рухаючись з місця, озирнувся через плече — чи не відрізаний уже й шлях відступу. На ґаночку і поблизу нікого не було. Тихо і в усіх кінцях двору та саду. Жодного звуку не долинало і з темного, прокуреного нутра будинку. Кларк, перевівши подих, витер холодний піт на лобі і рішуче, з шалено калатаючим серцем, переступив поріг, уключив електричний ліхтарик, щоб перевірити свої побоювання. І в ту ж мить хтось спритний навально кинувся на Кларка з-за вхідних дверей, намагаючись схопити його за руки і збити з ніг. Але той, хто нападав, був настільки впевнений у несподіваності своїх дій, у невідпорності, натиск виявився таким необачливим, що Кларк, який досконало володів усіма костоломними способами рукопашної боротьби, легко перевалив противника через себе, на камінні східці ґаночка, і кинувся в сад. Лавіруючи поміж деревами, збиваючи головою росу з гілок, вирвався на Виноградну. Вслід було послано кілька черг із автоматів, але жодна куля не завдала йому шкоди.
З Виноградної Кларк прохідним двором благополучно пробрався на Дніпровську вулицю. Далі, дотримуючись заздалегідь розробленого маршруту, він повинен був пробратися Камінним провулком до пересохлого річища Південного каналу і, йдучи по його твердому дну, вийти в ліс, а потім у гори. Непередбачена обставина значно спростила важке завдання.
На безлюдній, тихій Дніпровській вулиці Кларк побачив невеликий хлібовоз, який стояв перед булочною. Мотор його тихенько гурчав. На місці водія нікого не було. Кларк відчинив дверці кабіни, сів за руль, витягнув зчеплення, включив першу швидкість і обережно, на найменшому газі, повів машину. Завертаючи за ріг, він оглянувся і побачив шофера, який вискочив з булочної. Розмахуючи руками, щось викрикуючи, той кинувся доганяти свою машину. Але як же наздогнати її, таку швидкохідну, слухняну! Собі на лихо водій недавно відремонтував мотор, відрегулював його, як годинник. Близько ста кілометрів з нього тепер можна вижати. І Кларк вижимав. Він промчав по Київській, звернув на Ужгородську, потім на Червону, на бульвар Тараса Шевченка. Замітаючи сліди, виключив фари, рискуючи врізатись у який-небудь кам'яний стовп або паркан, погуркотів по темних, вузьких провулках Нагорної сторони і вискочив до залізниці. Навпростець, по рейках і шпалах, перерізав насип, спустився у Циганську слобідку, де розташувались обабіч шосе глинобитні будиночки, криті очеретом і соломою. Тут, уже не маскуючись, включивши сильне світло, Кларк дав повний хід і понісся з гори. Асфальтова смуга, обмита дощем, з білосніжними захисними стовпцями по узбіччях була безлюдною: жодної машини, жодної зустрічної підводи, жодного подорожнього.
До світанку залишалось багато часу — більш як дві години. Чимало ще було І бензину в баку машини. Бездоганно працював мотор, так що можна було мчати й мчати на північний схід, в гори, до карпатських перевалів, до великих шляхів країни. Але Кларк зупинився на сороковому кілометрі, на дальніх підступах до великого населеного пункту Дубровки.
Не виключаючи мотора, Кларк відпустив ручне гальмо, вийшов з машини. Хлібовоз легко покотився під уклін, набираючи швидкість. Їдучи по прямій, він з кожним обертом колеса збивався з наїждженої колії праворуч, на узбіччя, до провалля. На крутому повороті дороги машина зрізала переднім буфером захисні стовпці і, ламаючи кущі та невеличкі деревця, звалилася вниз, в ущелину, повиту передсвітанковим туманом…
Вранці одна з груп, посланих прикордонниками і органами МПС у всіх напрямках імовірного руху Клерка, знайшла в проваллі розбитий хлібовоз, викрадений у Яворі. Але слід втікача, посилено оброблений хімікатами, не міг взяти навіть найкращий в усьому Закарпатті слідчий собака.
Над ранок Кларк вийшов у такий гірський район, де обривались колісні дороги. Звідси починались важкі літні стежки, з давніх-давен прокладені пастухами. Вели вони на привільні альпійські луки, на піднебесне плоскогір'я Східних Полонин, на головні Карпатські хребти. Однією з цих стежок Кларк міг швидко, найкоротшим шляхом, з найменшою затратою сил вийти до кордону. Переваги стежок, якими гнали худобу, перед бездоріжжям лісової хащі були немовби безперечні, але Кларк довго розмірковував, перш ніж прийняти рішення. Справа в тому, що на второваній пастухами стежці він міг несподівано зустрітися з людьми.
Хто б не була ця людина, з якою зустрінеться Кларк, все одно вона надзвичайно небезпечна для нього. Тепер Кларк нікому не йняв віри. Тепер у кожній людині він вбачав свого смертельного ворога. Беззубий дід або дівчинка з кісками трапиться на його шляху, підліток з піснею на губах або ж мовчазний лісоруб із сокирою за поясом — нікого не пропустить мимо себе. Ніхто не повинен знати, куди прямує Кларк.
Він ішов невпинно, година за годиною, боячись витратити на відпочинок хоча б
