Українська література » Пригодницькі книги » Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Читаємо онлайн Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

— Що, Євгене Миколайовичу?

— Зараз усе з'ясуємо. Потерпи.

Він дістав із сейфа флакон з якоюсь прозорою рідиною, налив її у склянку і занурив стрічку.

— Пошта! Шифрована! — оголосив він, розглядаючи через лупу цифри, вміло написані на тканині.

Зубавін подзвонив. Увійшов літній чоловік з погонами капітана. Зубавін обережно, пінцетом узяв стрічку, загорнув її в аркуш чистого паперу:

— Негайно розшифруйте!

Капітан стримано кивнув сивіючою головою, мовчки вийшов.

— Отже, твій дружок найбільше цікавиться тунелями і залізничними мостами? — обертаючись до Гойди, спитав Зубавін. — Навіщо це йому потрібно, як ти думаєш?

— Думаю, поки що придивляється — що і як. Вибирає підхожі позиції і помічників. Дзуськи! Жодного не знайде.

— А цей… колійний обхідник, Пєвчук?

— Прорахується і на цьому. Поверне Тарас Кузьмич гроші, ось побачите. Або вам принесе. Головою за нього ручуся.

— Є чим поручитися! — Зубавін розкуйовдив тугі пшеничні кучері механіка. — Спасибі, Василю Івановичу. Розумник! Яким був, таким і лишився!


Якось звичайного робочого дня майор Зубавін під'їхав до Явірського депо в супроводі Грончака. Не привертаючи до себе уваги, вони пройшли в кабінет начальника депо.

З вікна кабінету добре було видно всі канави, на яких ремонтувались паровози. На першій канаві працював слюсар Бєлограй. У синій спецівці, білявий і веселий, безтурботно насвистуючи, він сидів на даху паровозної будки і монтував сяючий міддю сигнал. Зубавін не міг одвести від нього погляду. Здається, все ясно, а він одно дивився і дивився, немов розгадуючи ще якусь таємницю лазутчика. Довго і через складні перешкоди пробивався Зубавін до цього білявого песиголовця.

Після того, як загинув Дзюба і зник шофер Скибан, була втрачена нитка, що прямо вела до головного порушника. Всі розшуки треба було провадити заново, від початку подій.

Зубавін вирішив установити особу кожного, хто прибув у Явір після того дня, коли був порушений кордон. Людей набралось чимало. Зубавіна насамперед зацікавили сім чоловік, — ті, що влаштувалися на роботу в депо і на залізницю: два паровозних слюсарі, кочегар, стрілочник, складач, телеграфіст і офіціант вокзального ресторану. От серед цих людей, під маскою радянського громадянина, можливо, і приховується шеф Карела Грончака. Звичайно, ці припущення можуть бути і помилковими. Зубавін був готовий і до несподіванок. Той факт, що шеф Грончака повинен був діяти на залізниці, ще не означав, що він обов'язково служитиме саме тут. Він міг улаштуватися і в місті, працювати перукарем, рахівником, продавцем.

Ворог був досвідчений і обережний — він не потрапив у пастку, не прийшов у лікарню до свого підручного.

Із семи чоловік, на яких Зубавін поки що зосередив свою увагу, нічим не вирізнявся паровозний слюсар, демобілізований старшина Іван Федорович Бєлограй. З документами його було все гаразд. Переконливими здавались і мотиви, через які він приїхав у Явір. Працював Бєлограй не гірше від будь-якого іншого слюсаря, старанно і вміло.

Було з'ясовано, що Бєлограя рекомендував на роботу в депо воєнком Пирожниченко як свого фронтового друга. Зубавін пішов до воєнкома, щоб перевірити своє позитивне враження про Бєлограя і залишити його в спокої. Але майор Пирожниченко нічого не підтвердив — навпаки, він заронив у душу Зубавіна сумнів. Виявляється, вони зовсім не були фронтовими друзями. Навіть не зустрічались до Явора. Чого ж воєнком рекомендував Бєлограя? Пирожниченко не розгубився: а чого б і не порекомендувати, якщо сподобалась людина! Адже він заслужений фронтовик, по-геройському відзначився в боях за визволення Закарпаття.

Зубавін терпляче продовжував спостерігати за депо і станцією. Він знав, що ворог так чи інакше, рано чи пізно, але повинен спробувати зв'язатись із своїми спільниками, і чекав цієї спроби.

І ось — розумні здогади прикордонника Смолярчука, берлінські листи до Терезії Івана Бєлограя і кілька гілок бузку, до яких пришпилена орденська стрічка з прочитаною шифровкою.

Смолярчук мав рацію. Поклавши поряд листи, прислані Терезії з Берліна, і особисту заяву демобілізованого старшини Івана Бєлограя з проханням, зверненим до начальника депо, про прийняття на роботу, Зубавін одразу помітив істотну різницю в почерках. Своє враження він перевірив спеціальною експертизою і свідченням Терезії Симак.

Викликавши дівчину до себе вдруге на розмову, Зубавін показав їй заяву лже-Бєлограя і спитав:

— Знайомий почерк? Бєлограївський?

Вона похитала головою і заплакала.

Не помилився і Василь Гойда, прийшовши до Зубавіна? Орденська стрічка з шифрованим посланням, опис недільної подорожі по Закарпаттю на «Победе» і гроші, «подаровані» колійному обхідникові Пєвчуку, теж прилучені до справи, як досить істотні докази діяльності і задумів п'ятого порушника.

Тими ж днями з нового, несподіваного джерела до Зубавіна надійшли дані, які остаточно з'ясували трагічну долю людини, вбитої в Карпатах. Одного разу Зубавіну подзвонив генерал Громада і повідомив, що празьким поїздом у Явір прибула відома Віра Гаврилівна Мельникова, мати Героїв Радянського Союзу Віктора та Андрія, загиблих у боях проти гітлерівців за визволення Чехословаччини. На контрольно-пропускному пункті вона попросила прикордонників допомогти їй дістатися до колгоспу «Зоря над Тисою», щоб побачитись з демобілізованим старшиною, Іваном Бєлограєм, з яким вона познайомилась місяць тому в поїзді.

Майор Зубавін негайно поїхав на вокзал. Поговоривши з Вірою Гаврилівною і доповнивши її розповідь наявними при справі документами, він установив, як, коли, ким і з якою метою був убитий Іван Бєлограй, хто привласнив його ім'я.


Зубавін підвів парашутиста до вікна, обережно трохи відхилив штору, спитав:

— Він?

Так, це був супутник по літаку. Карел Грончак одразу впізнав його, незважаючи на те, що шеф був у іншому одязі, але з відповіддю не квапився. Страшенно хотілося сказати: «Ні». Та ба, насмішкуватий вираз обличчя росіянина ясно попереджав, що тепер уже не має значення для справи, скаже він «так» чи «ні».

Парашутист мовчки схилив голову.

Відгуки про книгу Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: