Робін Гуд - Джон Макспедден
— І тоді, — вигукнув шериф, моторно схоплюючись на ноги, — тоді ми побачимо, по який бік воріт вони заночують!
Шериф не став гайнувати часу і мерщій оголосив, що восени призначається турнір. Змагання буде відкрите для всіх, писалося в оголошенні, без будь-яких обмежень, і кожен вільний брати чи не брати в них участь. Далі зазначалося, що переможцеві буде вручено стрілу з золотим гостряком і срібним стержнем, а також його буде визнано кращим лучником Північної Англії. Інших переможців чекають цінні подарунки.
Ці умови, звісно, дійшли й до Робіна Гуда, запаливши його войовничий дух.
— Чуєте, друзі мої, лаштуйтеся в дорогу! — вигукнув він. — Ми всі підемо на ярмарок і візьмемо участь у змаганнях.
Тут наперед вийшов веселий швець Давід з Донкастера.
— Отамане, — застеріг він, — послухай мене і не руш з лісу. Я не сумніваюся, що цей турнір — звичайнісінька пастка. Шериф вигадав усе це задля того, щоб підло заманути нас у неї.
— Від слів твоїх тхне боягузтвом, — гарячкувато сказав Роб. — а це мені не до вподоби. Я все одно випробую своє уміння на цьому турнірі.
Потім висловився Маленький Джон. Він запропонував переодягнутися, щоб нікого з них не впізнали.
— Ну що ж, — сказав Маленький Джон. Рушаймо-бо — вже час! А непогано б так зробить, Щоб не впізнали нас. Зелене поскидати слід, Гадається мені; Хай буде кожен із стрільців У різному вбранні. Ось білий плащ, ось жовтий плащ, Ось сині розбирай Як тільки що, ми в натовп — шусть, І спробуй відшукай!
На цьому й порішили. З допомогою ченця Тука Маріан та місіс Дейль пошили барвисті костюми й за день до відкриття ярмарку одягли загін у сто сорок чоловік так, що розбійників не можна було відрізнити від звичайних селян у святковому вбранні.
Дорогою вони змішалися з гуртом балакучих парубків з навколишніх сіл і, весело перегукуючись з повновидими дівчатами, попростували до гостинно розчинених воріт Ноттінгема.
Так і просунула ця незвичайна компанія повз варту. Хлопці Робіна, як і всі інші, невимушено реготали та голосно розмовляли, а сторожа лупила очі, марно силкуючись упізнати серед натовпу бодай одного лісовика.
Як і колись на попередніх іграх, герольд оголосив умови змагань, і невдовзі розпочалася стрільба. Для участі в змаганнях Робін з-поміж своїх хлопців обрав собі п'ятеро стрільців, а решті наказав змішатися з натовпом і пильнувати за ворітьми. Серед обраних для стрільби були: Маленький Джон, Вілл Пурпуровий, Вілл Стютлі, Мач і Алан Дейль.
Більшість учасників уже в першому раунді показали чудові результати; особливо відзначився Гільберт Уайтхендський, що стріляв з блискучою вправністю. Проте стрільці вибували з арени один за одним, і, нарешті, боротися за право володіти стрілою з золотим гостряком лишилися тільки Гільберт та Робін.
Ще на початку турніру, коли багато уславлених стрільців показали надзвичайну майстерність, шериф не знав, радіти чи сумувати. Йому приємно було бачити такі успіхи, але водночас він жалкував, що змагання проходять без лісовиків.
— Коли б тут Робін зараз був, А з ним його стрільці, Були б нещасні, — мовив хтось, – Всі ваші молодці. Шериф потилицю пошкріб І бовкнув: — Так-то так! Та, бачте, не прийшов — злякавсь Уславлений вояк!
Давід з Донкастера нишком переказав почуте Робіну, і звістка ця неначе ножем різонула по серцю ватажка. Однак він стримав свій гнів і тільки мовчки кусав губи.
«Зажди-но, вражий сину, — подумав ватажок розбійників, — скоро побачиш, де Робін Гуд».
Тим часом змагання були в розпалі. Хлопці Робіна демонстрували такі чудеса, що тільки й чутно було:
— Хороший лучник жовтий плащ! — І синій молодець! — Погляньте, як червоний б'є! Ото, скажу, стрілець! В червоному сам Робін був Звитяжний лісовик, Що пасти задніх у стрільбі Ніскілечки не звик. Він влучно стріли посилав, Як тут ніхто не міг, І супротивників усіх Блискуче переміг.
За час змагань Робін не перемовився з своїми товаришами жодним словом. Лісовики поводились так, ніби вони були зовсім чужі і незнайомі один одному. Однак такі великі змагання не могли скінчитися без того, щоб врешті невиявилися справжні імена лучників. Шерифу нараз здалося, що в переможцеві та призерові золотої стріли він упізнав самого Робіна Гуда. Тому він таємно віддав наказ своїй кінній варті оточити місце, де він даватиме приз. Та за цей наказ прочули й розбійники.
Удаючи, ніби він дотримується встановленого порядку, шериф закликав глядачів стати кружка і після
