Українська література » Пригодницькі книги » Робін Гуд - Джон Макспедден

Робін Гуд - Джон Макспедден

Читаємо онлайн Робін Гуд - Джон Макспедден
і якось на змаганнях ненароком убив лицаря. Щоб урятувати хлопця, я змушений був продати землю і закласти спадковий маєток. Навіть більше, я був змушений ще позичити грошей на грабіжницьких процентах у єпіскопа Герфорда.

— У вельмишановного єпіскопа? — перепитав Роб з іронією в голосі. — І скільки?

— Чотириста фунтів, — відповів сер Річард. — До того ж єпіскоп присягнув, що забере маєток, якщо я не сплачу борг вчасно.

— Чи є у вас друзі, які 6 поручилися за вас?

— Жодного. Якби був славний король Річард, то справа стояла б зовсім інакше.

— Вип'ємо ще по одній, шановний лицарю, — сказав Робін і, нахилившись до Маріан, шепнув їй щось на вухо. Вона кивнула головою, потім відвела вбік Маленького Джона та Вілла Пурпурового і тихо, але з запалом про щось з ними домовлялася.

— За твоє здоров'я та успіхи, хоробрий Робіне, — сказав сер Річард і осушив свій келих до дна. — Сподіваюсь, що іншим разом зможу розрахуватися за пригощення набагато достойніше.

Вілл Пурпуровий і Маленький Джон тим часом погодилися з Маріан і вже радилися з товаришами, які схвально кивали головами.

Услід за цим Джон з Віллом зайшли в печеру, швидко повернулися з торбою золога в руках і почали рахувати гроші перед лицарем, який від подиву не міг і слова мовити. В торбі виявилось чотири рази по сто фунтів.

— Візьміть, сер Річарде. Ми позичаємо вам гроші, а ви повернете борг єпіскопу, — сказав Робін. — Прошу нам не дякувати, це лише переміна кредиторів. Сподіваюсь, ми не будемо такі безсердечні, як милостивий єпіскоп, але хтозна, можливо, будемо ще й гірші.

На очах у лицаря блищали сльози, коли він намагався подякувати лісовикам. І саме тоді з печери вийшов мірошниченко Мач, несучи цілий сувій краму.

— Лицарю подобає зодягатися так, як цього вимагає його сан. Чи не правда, отамане?

— Відміряйте йому двадцять елів, — наказав Робін.

— Дайте йому ще й доброго коня, — підказала тихенько Маріан. — Цей подарунок повернеться з лихвою. Людина він гідна. Я добре його знаю.

Лицарю дали ще й коня при повній збруї з добротного ременя, гаптованого сріблом; Артур Бленд мав супроводити гостя аж до замку.

Куди й подівся смуток лицаря. Проте з хвилювання він ледь міг вимовити слова подяки. Добре відпочивши за ніч і наслухавшись досхочу гарної гри Алана Дейля, вже зовсім іншого людиною гість сідав наступного ранку на коня, що дістався йому в дарунок. Перед тим як рушити, він крутнувся на місці і, оголивши меча, відсалютував:

— Хай береже господь вас усіх до одного! — сказав лицар глибоко зворушеним голосом. — Хай виповнить він душу мою подякою! Славний Робіне, і ви, добрі молодці, смуток краяв моє серце, коли я їхав лісом, та ви зуміли повернути його на радість, і тому я з усією щирістю дякую вам. Прощавайте, друзі! Рівно через дванадцять місяців, як один день, я сплачу вам борг. Заприсягаюся своїм мечем, а сер Річард Лі ніколи не порушував клятви.

Скінчивши, він урочисто поцілував держак меча.

— Отут, на цьому місці, ми чекатимемо тебе рівно через дванадцять місяців, — сказав Робін, потискуючи гостеві руку, — і тоді ти оплатиш свій борг, якщо на той час забагатієш.

— Через рік я поверну вам усе, слово честі сера Річарда Лі, і прошу вас завжди вважати мене своїм вірним другом.

Сяйнув меч і з брязкотом сковзнув у піхви, а гість, притиснувши острогами коня, помчав геть.

— Гей, лицарю! Зачекайте-но хвилинку, — розлігся густий бас ченця Тука, і всі побачили, як він, метляючи полами ряси, підскочив до сера Річарда Лі і дав йому в руки свого сталевого шолома. Присутні заздро дивилися на шолом з добротної криці і з золотим візерунком на лобі.

Вершник з належною шанобливістю прийняв дарунок, надів його на голову і в супроводі провідника помчав у темряву лісу.


Розділ сімнадцятий
ЯК ЄПІСКОПА ПРИГОЩАЛИ ОБІДОМ

Спитав єпіскоп: — Що стряслось?

Чого отак гасати?

І чи дозволив вам король

В цім лісі полювати?


— Ми цілий рік пасем овець,

А нині, ваша милість,

Забили оленя, бо й нам

Гульнути захотілось.


ебагато часу спливло з дня відвідин Шервудського лісу сером Річардом Лі, і до Робіна Гуда дійшли чутки, що вранці тим самим шляхом має проїхати власною персоною мілорд єпіскоп.

Робін аж просяяв, коли почув цю новину від Артура Бленда.

— О пресвятая діво! — вигукнув він. — Я так давно горю бажанням влаштувати прийом його преподобству на лоні природи, і зараз гріх було б не скористатися з такої нагоди. Гей-но, хлопці, біжіть убийте оленя, та виберіть поситішого. Сьогодні з нами обідатиме сам єпіскоп Герфорда, а він добре платить за пригощення.

— Стіл ладнати там, де завжди? — звернувся до ватажка мірошниченко Мач.

— Ні, ми втнемо штучку з богослужителем. Давайте наладнаємо стіл при самій дорозі, треба тільки пильно стежити, щоб, бува, єпіскоп не проїхав іншим шляхом.

За наказом Робіна Гуда люди головного загону під командою Вілла Стютлі, багатозначно посміхаючись і підморгуючи один одному, розбрелися в різні кінці лісу, щоб не проґавити високого гостя. Робін Гуд, взявши з собою Вілла Пурпурового, Мача та ще чотирьох воїнів, обрав тим часом місце для спостереження за головним шляхом. Його нечисленний гурт, перебравшися на чабанів, мав досить-таки кумедний вигляд: на кожному була довга сорочка, а на голові красувався крислатий бриль. У Робіна на голові був кошлатий капелюх з діркою на маківці. З дірки стирчала копиця волосся. Обличчя його було таке брудне, що ви ніколи б не впізнали ватажка

Відгуки про книгу Робін Гуд - Джон Макспедден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: