Робін Гуд - Джон Макспедден

королеві. Проте посланці хутко повернулися з невтішною звісткою. Нового короля в Лондоні не було, він вирушив у хрестовий похід, а з принцом Джоном, його братом, краще не мати ніяких справ, бо це хитра, жорстока й підступна людина. Усе, що становило легку здобич, він прибирав до своїх рук. Не один маєток перейшов у його власність, в тому числі й маєток графа Хантінгдона, батька Маріан, давнього ворога Робіна, який нещодавно помер.

Маріан опинилась у скрутному становищі. Вона не тільки втратила маєток, але й позбулася заступництва королеви. Бідолашній сироті надокучав своїми настирливими залицяннями підступний принц Джон. Бачачи беззахисність дівчини, він замислив викрасти її і відвезти в один із своїх замків.

Робін Гуд і гадки не мав про нещастя дівчини, хоч друзі й переказували йому, що принц захопив Хантінгдонський маєток. Проте доля Маріан весь час турбувала його, і серце Робіна не знало спокою. Він ні на мить не переставав думати про дівчину з дня незабутніх змагань у Лондоні.

Та ось одного ранку на початку осені, коли золотяться краєчки листу і набрякають достиглі каштани, а весь неозорий простір лісу виповнюється пахощами квітів та стиглих ягід, Робін Гуд ішов у глибокій задумі вздовж невеличкої галявки. Незважаючи на те, що думками він був з Маріан, мир і спокій навколишнього світу передались і йому. Табунець оленів, що безтурботно пощипував траву на протилежному боці галяви, не збудив у нього великого інтересу.

Проте за якусь мить ця мирна лісова картина змінилась на його очах. Із-за дерев блискавкою вихопився величезний олень, і купка лагідних самиць з жахом метнулась врозтіч. Оскаженілий звір, змірявши нестямним поглядом розшитий золотом зелений плащ Робіна, нахилив голову і навалом посунув на юнака. Натиск був такий шалений і несподіваний, що Робін навіть не встиг накласти стрілу на тятиву лука. Він стрибнув за дерево і схопився за зброю, а розлючений звір з страшною силою врізався в стовбур і відкотився геть. Дерево здригнулося й обдало Робіна рясним дощем листу.

— Гай, гай, мій друже, добре, що ти стугонув не мене! — зауважив Робін, ладнаючи стрілу. — Не заздрю тому, хто під такий настрій зустрінеться на твоєму шляху.

Та не встиг ватажок закінчити своїх слів, як звір крутнувся на місці і вп'явся хижим поглядом у кущі на протилежному боці галявини. Там чиясь ніжна рука розсувала віти, і з-поміж них виринула струнка постать пажа. Це була Маріан. Вона знову повернулася до зеленого лісу.

Дівчина й гадки не мала про те, що на неї дивиться пройнятий жахом Робін та чатує в нестримній люті олень.

Маріан опинилась якраз навпроти звіра, і Робін не зважився пустити стрілу. Власний лук дівчини теліпався у неї за плечима, а меч її був безпомічний проти такого ворога. Ось вона помітила звіра, і губи її округлились, ніби вона збиралася наполохати його свистом.

— Бога ради, леді! — вигукнув Робін, але слова його застряли в горлі.

Звір люто засопів і метнувся до цієї нової привабливої жертви, метнувся так раптово і з такої близької відстані, що про захист годі було й думати. Маріан відскочила, але звір зачепив її рогом і збив з ніг. Олень зупинився, обернувся до жертви і, нагнувши голову, приготувався пришпилити дівчину до землі. Безжальні роги вже нависли над Маріан, а вона, бліда й спантеличена раптовістю нападу, силкувалася підвестись і витягти свого меча. Хвилина — і було б уже по всьому.

Та ось пролунав різкий голос Робіна.

— Лежи, Маріан! — крикнув він, і дівчина інстинктивно скорилася наказу. Цієї ж миті, свиснувши над самісінькою її головою, стріла Робіна з убивчою силою вп'ялась межи очі оскаженілій тварині.

Велетень заточився і, мов підкошений, упав на знепритомніле тіло дівчини.

За хвилину Робін був біля Маріан і відтягнув важезну тушу оленя. Потім він підхопив дівчину на дужі руки й хутко поніс до струмка, який зрошував долину. Тремтячи від думки, що Маріан уже мертва, він незграбно плюснув їй в обличчя водою. Але ось у бідолахи задрижали вії, і юнак, ледь стримуючи сльози радості, посилив свої намагання повернути її до життя. Невдовзі дівчина легенько зітхнула:

— Де я? Що зі мною?

— Ти в зеленому лісі, мила дівчино. Бач, які з нас погані хазяїни, — так неласкаво тебе зустрічаємо.

Маріан розплющила очі й сіла.

— Здається, ви врятували мене від вірної смерті, сер. Та ось вона впізнала Робіна, і сяюча усмішка заграла на дівочому обличчі. Голова її безсило впала на груди Робіна. Тремтячи всім тілом, Маріан ледь чутно мовила: О, це ти, Робіне. Я, я. Дякувати богові, я був поблизу і зміг вчасно прийти тобі на допомогу, — в голосі Робіна звучало глибоке хвилювання. — Клянуся, люба моя Маріан, що вже ніколи не відпущу тебе від себе.

Кілька хвилин панувала мовчанка. Дівчина все ще довірливо тримала голову на грудях юнака, а він. опам'ятавшись, раптом вигукнув:

— Боже, яка ж погана з мене сестра милосердя! Я навіть не поцікавився, чи цілі в тебе ребра.

— Цілі, цілі, — відповіла Маріан, схоплюючись на ноги, щоб довести правдивість своїх слів. — Отак знепритомніти через якусь дурницю! Ходімо звідси.

— Ні, не це я мав на увазі, — заперечив Роб. — Куди нам поспішати? Краще розкажи мені про себе і про те, що нового в Лондоні.

Дівчина розповіла йому, як принц захопив землі її батька і як він обіцяв повернути їх лише тоді, комі вона зважить на його залицяння. Але вона знала, що принц готує зле для неї, би водночас він домагався руки принцеси.

— Оце, Робіне, і все, — закінчила вона просто. — Ось чому я знову перебралася на пажа і прийшла до тебе в зелений ліс.

Робін аж мінився з лиця, слухаючи про поневіряння Маріан, і ще міцніше стискав держак свого меча.

— Клянуся оцим мечем — подарунком королеви Елеонори. що має захищати всіх жінок: віднині вже ані принц Джон, ані його посіпаки ніколи тебе, мила, не скривдять.

Так Маріан повернулася до