Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

— А що скажеш ти, Ігнозі? — запитав я.

— Ні, батьку мій, — відповів наш колишній слуга, одягнений в пишний дикунський військовий обладунок, дійсно схожий на справжнього короля-воїна, — говори ти і дозволь мені вислухати твої слова. Ти мудрий; у порівнянні з тобою я лише безрозсудне хлоп’я.

Вислухавши таке настійне прохання Ігнозі й квапливо порадившись із Гудом і сером Генрі, я коротко висловив йому нашу думку: зважаючи на щільне оточення і на брак харчу та питної води, нам потрібно самим почати наступ на Твалу. Я порадив Ігнозі зробити це негайно, перш ніж “затягнуться наші рани” і поки видовисько численних полків супротивника не примусить серця наших воїнів затремтіли від остраху. Інакше, докинув я, деякі воєначальники можуть передумати і, помирившись із Твалою, перекинутися на його бік.

Мою думку, мабуть, сприйняли схвально. Треба сказати, що ніколи в житті мої поради не сприймали так шанобливо, як у кукуанів. Але останнє слово було за Ігнозі, бо відтоді, як його визнали законним королем, він користувався майже необмеженими правами своєї влади, полишаючи за собою остаточне рішення щодо воєнних дій. Тому очі всіх присутніх звернулися до нього.

Якийсь час Ігнозі мовчав, очевидно, обдумуючи наступні дії, і потім сказав:

— Інкубу, Макумазане і Бугване, хоробрі білі люди і друзі мої! І ти, Інфадусе, брате батька мого, і ви, вожді! Я вирішив: нападаємо на Твалу сьогодні, і від цього удару залежатиме моя доля і моє життя — так, моє життя і життя усіх вас. Слухайте, що я вирішив. Ви бачите, що цей горб згинається подібно до підкови і рівнина врізається в нього зеленим пасмом?

— Ми це бачимо, — підтвердив я.

— Так от, — продовжував Ігнозі. — Тепер полудень. Хай наші воїни вгамують свій голод і відпочинуть після виснажливої битви. Коли сонце буде хилитися до заходу, хай твій полк, Інфадусе, спуститься ще з одним запасним на зелений моріг. Коли Твала це побачить, він кине туди свої полки, щоб винищити твоїх воїнів. Але місце це вузьке, і полки ворога кидатимуться проти тебе лише поодинці, і твої воїни знищуватимуть їх один за одним. Очі всієї армії Твали будуть прикуті до битви, якої не бачив ще ніхто на землі. З тобою, Інфадусе, піде мій друг Інкубу. Коли Твала угледить його бойову сокиру, що виблискуватиме в першому ряду Сірих, серце його затремтить із переляку і він занепаде духом. Я ж поведу інший полк, який стоятиме позаду тебе, бо, коли Сірі будуть подолані, — а це може статися, — залишиться король, за якого битимуться до останку. Зі мною піде мудрий Макумазан.

— Гаразд, королю! — відповів Інфадус, єдиний, хто абсолютно холоднокровно сприйняв думку про імовірну загибель свого полку.

Справді-таки, ці кукуани — дивний народ! їх не лякає смерть, якщо цього вимагає виконання обов’язку.

— І поки очі всієї армії Твали будуть спрямовані на цю битву, — продовжував Ігнозі, — одна третина наших воїнів, що залишилися в живих, тобто близько шести тисяч чоловік, спуститься поповзом з правого відрогу нашого пагорба і нападе на лівий фланг армії Твали, а інша третина так само непомітно спуститься з лівого відрогу і нападе на його правий фланг. І коли я побачу, що воїни, котрі спустилися з відрогів, готові кинутися на Твалу, тоді я з моїми воїнами нападу на нього спереду. Якщо нам поталанить, то перемога буде за нами, і, поки ніч промчить узгір’ям на своїх чорних конях, ми вже спокійно сидітимемо в Луу. А зараз давайте трохи підобідаємо і приготуємося до бою. А ти, Інфадусе, розпорядися, щоб мої накази були точно виконані. Так! Хай мій білий батько Бугван піде з правим крилом, щоб його сяйливе око вселяло відвагу в серця воїнів.

Ці короткі розпорядження були взяті до виконання дивовижно швидко, і це ще раз переконало мене, наскільки досконала військова організація в Країні Кукуанів. Упродовж години усім воїнам роздали харч (який вони з’їли умить), сформували три загони і роз’яснили вождям план нападу. Наші війська, що налічували тепер близько вісімнадцяти тисяч чоловік, були приведені в бойову готовність, за винятком варти, залишеної наглядати за пораненими.

Тут саме підійшов Гуд і потиснув руку мені й серу Генрі.

— Прощавайте, друзі, — сказав він. — Згідно з наказом я йду з правим крилом, отож прийшов із вами попрощатися. Може, нам уже не доведеться більше зустрітися, — додав він схвильовано.

Ми мовчки потиснули один одному руки, виявивши при цьому традиційно встановлену для англійців норму витримки.

— Справа наша ризикована, — сказав сер Генрі, і його гучний голос злегка затремтів. — Зізнаюся, я не впевнений, чи побачу завтра сонце. Наскільки я розумію. Сірі, з якими мені випало йти, мають битися до останнього, щоб дати можливість бічним загонам непомітно спуститися з відрогів пагорба, обійти полки Твали і напасти на них зненацька. Ну що ж, хай буде так. Принаймні, це буде смерть, гідна мужчини! Прощавайте і ви, друже, — звернувся він до мене. — Хай вас Бог оберігає! Я сподіваюся, що ви виплутаєтеся з цієї халепи і заволодієте алмазами, а якщо вам судилося залишитися в живих, Квотермейне, послухайтеся моєї поради: ніколи більше не майте справи з претендентами на престол!

Гуд іще раз міцно потиснув нам руки і пішов. Потім до нас наблизився Інфадус і провів сера Генрі в призначене для нього місце в першому ряду Сірих. А я з похмурими думками подався разом з Ігнозі й зайняв своє місце в полку, який мав іти в атаку в другу чергу.

Через кілька хвилин полки, які отримали завдання атакувати супротивника з флангів, безшелесно рухалися під прикриттям горбистих схилів, щоб приховати свій маневр від гострозорих очей розвідників Твали.

Через півгодини полки зайняли свої позиції, утворивши “роги”, або фланги, армії. Тим часом Сірі разом із підкріпленням