Око Прірви - Валерій Олександрович Шевчук

чи західна, чи в сектах, хоч би таких, як ці симеоніди, чи навіть магометанська, чи будь-яка інша, має значення тільки віра й невіра, бо кожна віра істинна, а невіра – неправдива; має значення лишень ота таїна, котра є чи її нема в людській душі. Я знав, що ці думки не швидко зважуся проголосити, бо ті, для яких віра – гра в обряди, прокленуть мене і зневажать, але в ту ніч вони, ці помисли, в мені проросли, і я був переконаний, що не було в них лихоносності, бо на терпимості засновувалися, а лихоносність з'являється там, де вершить нетерпимість.

Уже ледь-ледь почало світати, коли почув звідтіля, де розташований жіночий табір, якийсь галас і лементування. Турсонув Созонта-диякона, і він відразу ж сів на землі.

– Боюся, чи не зловлено нашого карлика Мусія, – сказав.

– Що сталося? – підхопився Павло.

– Спи, спи, брате, – мовив Созонт. – А ми підемо по дивитися на маленькі нічні розваги.

– Які розваги? Що відбувається? – не міг отямитися Павло.

– Одна із містерій цієї ночі, – сказав Созонт, устаючи. Ми вийшли до стежки, – до речі, й Павло рушив із нами, – і почули від табору дивний стукіт, начебто били в тимпани, але глухіше. Стукіт наближався, тож ми зійшли зі стежки і стали за деревами. І в блідому, розрідженому ранковому повітрі побачили юрбу, яка, ніби отара, сунула стежкою.

Попереду ступав карлик Мусій, поруч ішла із походнею [21] проява з величезною головою на маленькому тулубі й іще коротших ніжках; за ними потоком сунули уламні й почварні жінки на чолі з карлицею, очевидно, Мусієвою жінкою. Марти видно не було – уломні та почварні жінки йшли без своєї сестри-наставниці. Всі, за винятком карлика Мусія, карлиці й тієї, котра несла походню, тримали в руках дерев'яні мисочки, з яких їли, і колотили в них ложками, звідси й походив той тимпанний звук. Почувся тріск, крізь кущі до стежки продиралися уломні й почварні чоловіки, ставали, як оце ми, й дивилися.

Ми приєдналися до походу, вийшовши на стежку; коли пропустили жінок, за нами на стежку вилізли уломні й почварні чоловіки. Похід дійшов до воріт загорожі, тут уже стояли всі шестеро учнів Микитиних, хатка самого Микити на стовпах була безмовна і ніби топилась у тумані, круглий отвір на вході також затулено.

– Зловили вшетечника і врізали йому полу, [22] – почувся вискучий голос, хто говорив, не було звідси видко.

– Я не вшетечник, а прийшо-ов до-о сво-оєї жінки, – заверещав Мусій. – Усі знають, що-о це мо-оя жінка, от!

– Хай його судить святий! – вискуче озвався голос.

– Святий нікого не судить, – сказав голос Антонія. – Святий за всіх молиться і благає Бога, аби зглянувся на ваші гріхи й хвороби.

– Тоді судіть вшетечника ви! – заверещав голос.

– Я не вшетечник, о-от! – крикнув карлик. – Прийшо-ов до своєї жінки, о-от!

– Хто може посвідчити, що це твоя жінка? – спитав Антоній.

Зависла глуха тиша.

– Всі це знають! – закричав карлик. – Я всім це казав!..

– Всі знають, бо ти казав, – мовив Антоній. – Але ніхто не був на твоєму весіллі і ніхто не бачив, як ти вінчався, чи не так, Мусію?

– Мо-оя жінка по-освідчить, о-от! – крикнув карлик. – Хай скаже!

У цілковитій тиші, яка постала, почувся кволий, якийсь цвілий, тонюсінький голосок, який, однак, був добре чутний.

– Прийшли сюди Бозі молитися, а він, цей Муська, стидомирник і лізе до моєї тютьки.

– Чи ти його жінка? – спитав Антоній.

– Він хоче, щоб я була його жінка, то я й не знаю. Лізе до моєї тютьки, а я прийшла Бозі молитися.

– Хіба ж ти не моя жінка? – заверещав карлик Мусій.

– Ге ж, ти казав, – мовив голосок, – і ліз до моєї тютьки зі своїм стидомор'ям. А я прийшла сюди Бозі молиться.

– Суди себе сам, Мусію, але між нас тобі місця нема, – сказав Антоній. – За вшетечників святий не молиться.

І на те слово вдарили в дерев'яні тарілки ложками уломні та почварні й розступилися раптом, звільнивши стежку, по якій пішов, по-дитячому плачучи, карлик Мусій, а за ним великоголова істота із походнею, за ними – карлиця з блискучими очками й усміхнена.

– Попереджав же я тебе, Мусію, – сказав Созонт-диякон, коли карлик проходив повз нас. – Чому не послухав?

– Бо-о во-она мо-оя жінка! – схлипнув карлик. – Але во-она вже мене не любить, о-от! І зрадила мене, сучка і блядь.

– Я не сучка і не блядь! – обурено випискнула карлиця. – Я прийшла сюди Бозі молиться, а не на те, щоб ти мені дюдьку совав. Вшетечний пес!

Тоді ще більші сльози покотилися карлику по щоках, по хилив голову й пішов далі. Тепер задніми стали передні й двинули за ним. Ми рушили слідом, а за нами поплелися уломні й почварні чоловіки, жінки лишилися позаду, всі били ложками в дерев'яні тарілки, і від того весь острів наповнився сухим і тривожним стукотом. Процесія рушила в бік Ока Прірви; я озирнувся, але не побачив Микитиних учнів, вони залишилися біля стовпа, так само не було тут і Марти.

– «А намісник спитав, – проказав Созонт слова з Євангелія від Матвія: – Яке зло він зробив? Вони ж зачали ще сильніше кричати й казати: «Нехай розіп'ятий буде!» І як побачив Пилат, що нічого не вдіє, а неспокій ще більший стається, набрав він води й перед народом умив свої руки». [23]

– Не богозневажай, брате Созонте, – мовив Павло. – Чому рівняєш цього карлика до Христа?

– Бо Христос, уподібнивши себе до знедолених і відкинутих із невинно убієнними, взяв свою долю.