У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Нунке підсунув домофон і набрав номер.
- Гер Шлітсен? Це Нунке. Негайно ж переведіть Фреда на режим викладача. Так, я тут, у нього... В разі якоїсь потреби, дзвоніть сюди... Так, так... Але я волів би, щоб нам не заважали... Потім, про це потім...- Нунке поклав трубку і, вже звертаючись до Фреда, кинув: - Бачите, як усе просто!
- Ви сказали "на режим викладача"?
- Про це трохи згодом. На жаль, Воронов не виконав місії про все вас докладно проінформувати, і тому деякі відступи в нашій розмові необхідні. Почну з запитання. Ви пам'ятаєте нашу першу з вами розмову?
- Дуже добре.
- І, певно, зрозуміли, що завдали мені чимало клопоту?
- Звичайно. От тільки не збагну, що вас до цього спонукало. Чому саме моя скромна персона привернула вашу увагу?
- Ви досить обізнана в таких справах людина, щоб зрозуміти: між риском і метою завжди стоїть знак рівності. Не буде ж начальник школи витрачати стільки часу, коштів і винахідливості лише для того, щоб залучити до школи ще одного кандидата в клас "Д", як ми називаємо клас диверсії. На вас я поклав і покладаю куди більші надії.
- О!
Нунке замовк і пильно глянув на Фреда. Але той виявив своє зацікавлення лише цим коротеньким вигуком і тепер запитливо дивився на начальника, школи.
- Ще там, в Австрії, дізнавшись про ваше перебування в таборі військовополонених, я вирішив - далі шукати годі, навряд чи знайдеться краща для школи кандидатура вихователя російського відділу. Зрозуміли?
- Поки що не зовсім. У загальних, так би мовити, рисах.
- А як по-вашому, кого готує наша школа?
- З досвіду операції "Мадрід", назвемо так вашу спробу перевірити мою придатність, - диверсантів, можливо, розвідників...
- Ставлю всі крапки над "і": диверсантів, агентів-розвідників і навіть резидентів. Майте на увазі, навіть резидентів! У школі є російський відділ. Крім викладачів спеціальних дисциплін, там потрібен і вихователь. І я хочу, щоб ним стали ви, Фред Шульц. Що ви на це скажете?
- Не знаю його обов'язків.
- А здогадатися, як на мене, легко! Надто вам.
- Я не люблю братися до справи, керуючись лише здогадками.
- Мені подобається ваш діловий підхід, слово честі, подобається! Тоді не будемо витрачати часу на марні розмови, а відразу перейдемо до суті. Вихователь, за нашим задумом, це не наглядач за поведінкою учнів, а своєрідний митець, який довершує справу навчання, відшліфовуючи кожного з майбутніх агентів за зарані обраним взірцем. Як гончар, який виготовляє посуд різного призначення. Залежно від зовнішності, манери триматися, звісно, і розумових здібностей, ми готуємо своїх вихованців до тих амплуа, в яких вони далі виступатимуть у Росії. Одного, приміром, до ролі колгоспника, другого - робітника, третього - дрібного службовця, ще котрогось-їнтелігента-туриста... І, звичайно, багато важить національний колорит. Треба, щоб той чи той агент не лише виглядав, як росіянин, українець чи білорус, а й поводив себе відповідно до цих національних категорій. Найменша помилка, найменший недогляд можуть призвести до несподіваного провалу. Радянська контррозвідка вже завдала нам чимало відчутних ударів. Деякі з них можна пояснити лише нехтуванням, здавалось би, незначними дрібницями. Ви повинні не тільки тренувати учнів у цьому напрямку, а й суворо іх контролювати. Навіть звичка росіян зав'язувати шнурки на черевиках "бантиком" повинна перетворитись не на копіювання, а на звичку, що увійшла в плоть і кров. Те ж стосується і решти одягу, починаючи від нижньої білизни та шкарпеток і закінчуючи кепкою. До речі кажучи, з нею буде найважче. Я й сам її терпіти не можу. З їжею у вас теж буде клопіт. Росіяни споживають багато хліба. Привчайте до цього і ваших вихованців. Українці люблять борщ, а росіяни - щі. Коротше: ваш обов'язок полягає в тому, щоб людина, яку ми посилаємо в Росію, не там призвичаювалась до місцевих умов, а тут, у школі.
- А чи не здається вам, що ця робота не по мені?
- Ви, очевидно, недооцінюєте її значення. Як швидко забувається сумний досвід минулої війни! Не могли ж ви не знати про скандальний провал усієї нашої агентурної сітки в перші ж дні вторгнення військ райху в Росію?
- Ще б пак! Ну й покепкували з нас в усьому світі, коли дізналися, що червоні всю нашу агентуру давно тримали на довгому поводку! - не втримався від дошкульної репліки Фред.- Тільки ми поткнулися-хлоп!-і добре засекреченої сітки, як у нас вважали, немов не бувало! Адже так? Я знаю про ці подробиці з третіх уст, тому, може, перебільшую...
- На жаль, ні, - скривився Нунке.- У перші ж дні війни нам поспіхом довелося закидати нових агентів, і якраз цей поспіх спричинився до нового провалу. В одного ґудзики на міліцейському мундирі було пришито не ті, другий не звик ходити в чоботях, третій їв не по-їхньому. І викривали наших агентів не контррозвідники навіть, а саме населення...
- У перші дні війни я був ще в Одесі і добре пам'ятаю, як одесити волокли вулицями міста кожного підозрілого.
- От бачите! Загалом, під час війни наша розвідка зазнала колосальних втрат. Але в воєнний час ми змушені були відмовитись від запроваджуваних Гіммлером і Канарісом методів розвідки. Вони намагалися замінити добре натренованого розвідника-одинака масовістю агентури і надто широко розгорнулись. За три роки перед війною ми заслали до Англії аж чотирнадцять тисяч своїх агентів. Чотирнадцять тисяч! Ясна річ, що така навала нових офіціанток, покоївок, перукарів не могла лишитися непоміченою.
- Покійний Бертгольд мені говорив, ніби до Голландії було заслано ще більше - щось близько двадцяти тисяч...
- Покійний? Ви сказали "покійний Бертгольд"... Ви в цьому певні? - зацікавився Нунке.
Фред навіть
