Українська література » Пригодницькі книги » У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Читаємо онлайн У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
Комарову. Так, здається, вимовляється прізвище, під яким вас знають в частині, де ви служили?

- Вимова у вас бездоганна. Але чому вам спало на думку моє прізвище?

- За асоціацією... Я подумав, шо вас так само легко можуть пізнати в Росії, як пізнали в Австрії.

- Це мене самого примушує замислитись... Я не з полохливих, але свідомо наражатися на небезпеку, та ще після війни, з якої вийшов цілим і неушкодженим... бр-р! - щось не хочеться. Вирок про страту - поганий супутник у дорозі. То, може, ви б підшукали собі якусь іншу кандидатуру на посаду вихователя? Як-не-як, а лінію фронту я перейшов на початку війни, а після того не був у Росії. Сама війна і руйнація, безсумнівно, так усе змінили, що я гірше за Воронова можу вскочити в халепу. А питатимуть з мене! І вам однаково доведеться шукати когось іншого...

- Не кваптесь з відмовою...

- Я хотів би, щоб ви мене правильно зрозуміли. Відмовляюсь я не через небажання працювати. Просто вважаю себе мало підготованим для такої відповідальної роботи. А умови, що склалися, позбавляють мене змоги вивчити справу глибше.

- Я знаю ваші ділові якості, Фред. Вашу наполегливість, ініціативу. У процесі роботи щось винайдем. Тому-то я так і обстоював вашу кандидатуру. Повірте, що й тут мені довелося подолати деякі труднощі.

- Навіть так?

- Не я один керую школою. Є й інші. І не всі вони ставились з такою довірою до вас, як я.

- Підстави?

- Те, що з Північної Італії ви подались до югославського кордону. Адже ви туди тікали?

- Так.

- Чому саме?

- Вважав це найпростішим і найбезпечнішим. Там я легко міг видати себе за росіянина.

- Так і я пояснив Шлітсену. Проте він... Очі Нунке прикипіли до Фредового обличчя.

- Не довіряє мені?

- Не ні довіряє, а не довіряв. Хоча це не те слово. Ми не дістали ніяких відомостей про ваше перебування в Югославії, і це його занепокоїло. Річ природна, і ображатися не слід.

- Я образився не так на нього, як на вас.

- Справді?-Нунке здивовано звів брови.- На мене, людину, яка вас врятувала, привезла сюди, хоче забезпечити цікавою і відповідальною роботою? Ну, знаєте, це вже казна-що!

- Ви ж то мене добре знали! Навіщо ж було так випробовувати мої нерви з цією мадрідською операцією?

- Хотів довести Шлітсену, що він помиляється. Як начальник школи, я міг би, звісно, не погодитись на операцію. Та сумніви Шлітсена зачепили за живе і мене. Як-не-як, а ви моя креатура!

- Могли б хоча попередити!

- Навіщо? Знаючи, що документи не такі вже важливі, ви поставилися б до завдання з меншою серйозністю, а це неодмінно позначилося б на результатах. І потім ще одне: мене тішило, що я хоч трохи помшуся за всі неприємності, яких ви мені завдали, симулювавши тяжкохворого. А тепер ми квити. Не хотів вам цього казати, але сьогодні у нас одверта розмова, так що слід покінчити і з цим непорозумінням.

"Хитрує він, посилаючись на Шлітсена, чи справді персона фон Гольдрінга не викликає в нього жодних сумнівів? - думав Фред.- Може, через мою необережність у розмові про Бертгольда він теж тепер насторожиться? Не треба було сьогодні зачіпати і питання про необхідність поїздки в Росію... Втім, надмірна обережність теж буде підозрілою. Нічим не можна відрізнятися від колишнього фон 1 ольдрінга. Я повинен триматися з тим же апломбом, діяти рішуче, поводитись незалежно. На таких, як Шлітсен, це впливає. А саме його я мушу особливо стерегтися..."

Ніщо не свідчило про занепокоєння Фреда. Вираз його обличчя швидко змінювався, залежно від теми, яка зачіпалася в розмові, поза була невимушена, руки спокійно лежали на підлокітниках фотелю.

- Я бачу, ви все ж замислились над моєю пропозицією, - перервав коротеньку паузу Нунке.

- Ні, мене турбують взаємини з Шлітсеном. Не дуже приємно, коли тобі не сповна довіряють. Це псує настрій і шкодить роботі.

- О, щодо цього, то можете не турбуватись! Шлітсена покладено на обидві лопатки! Він навіть сам запропонував вашу кандидатуру для виконання одного досить складного доручення...

- Тепер його доручень я боятимусь як вогню. Не дуже приємно, коли тебе збираються пошити у дурні.

- Боронь боже. Доручення серйозне і зовсім іншого плану.

- У чому ж воно полягатиме?

- Про це вам розповість сам Шлітсен, який відповідає за цю справу. Зараз я його викличу.

Наказавши своєму заступникові зайти в тринадцятий бокс, Нунке з посмішкою кинув:

- А ви не дуже гостинний господар, Фред! Розмова за чашкою кави була б значно приємнішою.

- Я не вважав, що маю право щось замовляти, їв, що приносили і коли приносили...

- Знов недогляд Шлітсена. Як викладач, ви маєте таке право.

- Ви говорите так, ніби ми про все вже домовились.

- А хіба ні?

- Хотілося б на дозвіллі зважити всі "за" і "проти"... День-два я матиму в своєму розпорядженні?

- Значно більше. Виконання нового доручення забере чимало часу, і ви матимете змогу добре все обміркувати.

- Це мене влаштовує. Ваше розпорядження про зміну режиму залишається в силі?

- Так. Але мушу звернути вашу увагу на один суворий закон, неодмінний для всіх, хто б там не був, учні чи викладачі.

- Який саме?

-

Відгуки про книгу У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: