Українська література » Пригодницькі книги » Острів Тамбукту - Марко Марчевський

Острів Тамбукту - Марко Марчевський

Читаємо онлайн Острів Тамбукту - Марко Марчевський
Самка сидить замурована, аж доки у пташенят не відростуть крила. Тоді самець розбиває дзьобом засохлу глину і виводить всю сім'ю на сонце…

— Мушу вас застерегти, що м'ясо птахів-носорогів досить жилаве, — обізвався Сміт. — Доведеться опекти його в листі динного дерева.

До самого обіду ніхто з племені бома не з'явився. Ми викупались, попоїли консервів і лягли під деревом відпочити. Сміт і Стерн враз поснули, а мені не спалося. Я пішов до берега, сів у холодку й задумався. І справді, дивна річ життя! Кидає меле, як хвилі човен без гребця. Виходить, я не господар власної волі, не можу робити, що мені хочеться, і жити так, як мені до вподоби. Я змушений поневірятись по світу, шукати роботу за тисячі кілометрів од своєї батьківщини, в чужих і невідомих краях, далеко від рідних і друзів. Скільки шляхів пройшов я за останній рік? А за останній місяць? Є люди, які подорожують по життю з чековою книжкою в кишені, мають змогу задовольняти всі свої примхи. Але незважаючи на це, їхній шлях теж не вкритий трояндами, їм нічого більше бажати, їх точить нудьга, як іржа залізо. Вони нагадують пекаря, який щодня випікає сотні паляниць, а сам не з'їдає й однієї; вони схожі на повара, який наварює цілі казани страви, а сам уже давно втратив апетит. Голодному ж усе смачне. Попоївши, він починає думати, чим наб'є шлунок завтра…

Не прийшов ніхто й після обіду. Я вирішив залишити їм знак і повісив на дерево поруч з горіхами ситець і три консервні банки, що призначалися для них.

— Давайте заберемо горіхи, — запропонував Сміт.

— Не треба, — заперечив я. — У нас у яхті чимало своїх.

— Торгівля завжди залишається торгівлею, — не вгавав плантатор.

Але я рішуче відмовився.

— Ці люди годували мене шість місяців, сер, — сказав я. — Сподіваюсь, вони заслуговують на клаптик ситцю і кілька порожніх консервних банок.

Я думав, що Сміт скаже: «На чужий коровай рота не роззявляй», але він промовчав. Можливо, тому, що не знав цього прислів'я


III

Якось до малої затоки прийшло душ двадцять тубільців і, збуджено перегукуючись, почали стягати на воду човни. Серед них був і Гахар. Він теж вигукував, але було видно, що до його слів прислухаються, як до наказів. Коли я спитав, куди це вони збираються, Гахар, збуджено виблискуючи очима, відповів:

— Їдьмо з нами! Будемо полювати на марангу.[14]

— А це не страшно?

— Там побачиш.

Я сів у човен свого давнього приятеля, і всі рушили до великої затоки.

Неподалік од Скелі Вітрів (так тубільці називали мис, що глибоко врізався в океан) з води виглядав чималий кораловий риф. Під час припливів вода затоплювала його, а під час відпливів риф здіймався над рівнем океану, схожий на невеликий острів. Зараз вода прибувала, і його не видно було. Допливши до рифу, човни оточили його півколом. Тубільці гребли повільно, пильно вдивляючись у темно-зелену поверхню, густо вкриту соковитими водоростями, улюбленою їжею маранги. Мисливці «промацували» риф метр за метром, шукаючи схованку черепахи. І незабаром з одного з човнів пролунали збуджені голоси:

— Маранга! Маранга!

Всі човни повернули в той бік. У прозорій воді добре було видно всю поверхню рифу. Повільно просуваючись поміж водоростями, черепаха тривожно повертала голову в усі боки: певно, відчувала небезпеку іі не знала, як вибратися з оточення. Це була величезна морська черепаха метра півтора в діаметрі.[15] Наш човен зупинився над самою черепахою. Тварина, крутнувши хвостом, швидко попливла до найближчого берега рифу. Мабуть, хотіла пірнути у глибоку воду. Але кілька човнів відрізали їй шлях, і вона повернула назад. Почалось несамовите переслідування. Тубільці пронизливо верещали, били веслами по воді, намагаючись остаточно збити з пантелику перелякану на смерть незлобиву тварину. Черепаха плавала швидко, але човни вже оточили її щільним кільцем. Вона кидалась то в один, то в другий бік, аж поки не вибилась із сил і почала все частіше вистромлювати голову з води, щоб ковтнути повітря. Ці черепахи дихають не зябрами, як риба, а легенями.

Коли маранга висувала голову, вона переставала рухати ногами. Вибравши таку мить, троє молодих мисливців пірнули в воду, і почалася жорстока боротьба. Юнаки намагались наздогнати черепаху і перекинути її горілиць: в такому положенні вона втрачає силу і не може плавати. Але черепаха люто захищалася могутніми півметровими лапами з гострими й міцними пазурами, тримаючи своїх ворогів на відстані. Якщо черепаха зачепить когось лапою, може скалічити людину на все життя. Ось вона вистромила голову з води й розкрила рот, щоб ковтнути повітря. В ту ж мить один з трьох юнаків кинувся їй на спину, вхопився обома руками за товсту лускату шию іі перекинув догори черевом.

Це був найнебезпечніший момент полювання.

Тубільці почали радісно кричати. Але черепаха й не думала здаватись. Вона ще відчайдушніше відбивалася ногами. Вода навколо вирувала й пінилася. Та молодий мисливець теж не поступався, міцно тримаючи її обома руками за шию. Нарешті другому пощастило вхопити тварину за хвіст. Це був кінець: як не пручалась маранга, а вирватися з дужих мисливських рук уже не змогла. Тубільці зв'язали поруч два човни, поклали для більшої стійкості поперек них кілька весел і, взявши черепаху на буксир, під радісні вигуки потягли її до берега.

Але бурхлива радість мисливців незабаром потьмарилась. Юнак, що першим схопив черепаху за шию і перекинув її горілиць, лежав тепер в одному з човнів і стогнав од болю. Черепаха таки зачепила його своїми гострими пазурами. Права нога мисливця нижче коліна була роздерта, і з рани звисав чималий шмат кривавого м'яса.

У мене не було при собі лікарської сумки. Я запропонував Гахарові поїхати зі мною до

Відгуки про книгу Острів Тамбукту - Марко Марчевський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: