Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

— Авжеж! Із таким симпатичним чолов'ягою можуть приятелювати найвродливіші паризькі жінки!..

— Ви все жартуєте, а в мене, до речі, є цікаві новини для вас. Треба сподіватися розколу між Францією та її союзниками — малими країнами. Польський уряд почав перший, зрозумівши, що, коли Гітлер прийде до влади, розраховувати на допомогу Франції не доводиться. Він надумав, поки не пізно, знайти спільну мову з німцями. Однак така акція мала б непривабливий вигляд, тому він ладен піти на провокацію. До Парижа прибув міністр закордонних справ Польщі пан Бек і зажадав від французького уряду, щоб той окупував частину Рурської області, пообіцявши зі свого боку ввести в Німеччину п'ять армійських корпусів. Про цю новину я довідався вчора, коли нас, гурт журналістів, запросили на вулицю Ке д'Орсе-Ерріо, щоб поінформувати про все. Ми зібралися біля парадних дверей саме в той час, коли пан Бек, виряджений, мов оперетковий тенор, чекав на свою машину. Журналісти, ще не знаючи нічого про пропозиції міністра закордонних справ Польщі, позирали на пана Бека з явним кепкуванням. Я спитав одного свого колегу про мотиви такого нешанобливого ставлення до високого гостя. І от що він мені відповів: «Бачте, пан Бек не новак у нас у Парижі. Він бував тут ще молодим офіцером як військовий аташе і вів досить скандальне життя — відвідував ігорні будинки, надміру захоплювався жінками, ставши причиною двох гучних на той час історій». Але найпікантніше те, що тодішній прем'єр-міністр Польщі пан Сікорський повідомив французький уряд через секретні канали, щоб не дуже довіряли військовому аташе Бекові… Чи то діставши такі відомості, чи бажаючи спекатися скандального офіцерика з дипломатичним паспортом у кишені, агенти Сюрте Женераль без особливих труднощів спровокували пана Бека, підсунувши йому фальшивку як секретний документ, що стосувався Італії. А ще через деякий час «підшукали» і покупця на той документ в особі удаваного агента італійської розвідки. Бек попав у цю пастку, мов сліпе цуценя, — його застукали в ту мить, коли він, продавши документ, збирався одержати за нього великі гроші. Здобувши неспростовні докази негідної діяльності пана Бека, несумісної з дипломатичною роботою, його оголосили персоною нон грата і випровадили з Франції… Тепер, сидячи в кріслі міністра закордонних справ Польщі, пан Бек, очевидно, поклав віддячити французам за свою колишню ганьбу.

— Як на мене, — сказав Василь, — то демарш поляків свідчить, що союзники Франції, розчарувавшись у двоїстій і зрадницькій політиці старшого партнера, поступово відходять од нього.

— Так, схоже на це… Мабуть, черга за іншими союзниками Франції. Цікаво, як поведуться найближчим часом Румунія, Чехословаччина і Югославія.

— Треба гадати, що й ці країни перед лицем смертельної небезпеки, не покладаючись більше на Францію, шукатимуть собі порятунку!

— і Ви, здається, недалеко від істини. Цього побоюються і на вулиці Ке д'Орсе. На жаль, розмовами нічого змінити не можна, особливо тепер, коли насуваються грізні події… Отже, прошу передати мадам Маріанні, що я маю честь запросити її на вечерю в товаристві німецького дипломата пана Ганса Вебера та його співвітчизниці фрау Ельзи Браун.

— Неодмінно передам!..

Того ж дня, увечері, стало відомо про падіння кабінету Поля Покура. Прем'єр-міністром Франції став Едуард Далад'є. Поль Покур згодився прийняти портфель міністра закордонних справ у його кабінеті.

Ельза Браун у японському халатику сиділа біля туалетного столика і старанно наводила красу на своє — гай-гай! — уже поблякле обличчя. Роздивляючись у дзеркалі свої округлі плечі, пишні груди, вона думала про те, що не втратила колишньої принадності, — інакше її не запросив би на вечерю такий серйозний чоловік, як Вебер з консульства. Вся німецька колонія в Парижі вважає цього худорлявого, ставного холостяка сухарем. Правду кажучи, він справді неговіркий і поводиться дуже гордовито. Але що з того, зате співробітники Вебера відгукуються про нього, як про людину розумну, начитану. А втім, ці його якості Ельзу, Браун мало цікавлять. Важливо інше: Ганс стрункий, міцний мужчина і, кажуть, чудовий спортсмен.

Наскільки їй відомо, Вебер досі не залицявся до жодної жінки з німецької колонії. Ото був би фурор, якби вона з'явилась на вечорі в клубі з Вебером! Скільки жінок позаздрили б їй! Багато хто лихословить на її адресу, вигадують усякі нісенітниці. Нічого гріха таїти, вона полюбляє мужчин, особливо молодих!.. А хіба всі ті матрони, що удають із себе скромниць, не согрішили б, аби мали можливість? Дай їм тільки волю!.. Взяти хоча б радникову дружину фрау Ельман, — здавалося б, уже руїна, за шістдесят, а спокусила синового товариша, зовсім хлопчиська. Про це знають усі, але мовчать. Аякже, хіба можна осуджувати дружину радника? А досить їй, Ельзі Браун, стрітися вряди-годи з молодиком, як про це одразу ж починає говорити вся колонія, — нема кому за неї заступитись і заткнути пельку плетунам. Якщо у неї буде постійний залицяльник, та ще такий, як Вебер, становище її зміниться.

Правду кажучи, запрошення Вебера повечеряти в товаристві одного приємного французького подружжя було як сніг на голову, — досі він не звертав на неї ніякої уваги, вклониться і пройде мимо, немовби вона якийсь неживий предмет, а не жінка. І раптом — це запрошення!.. А чом би й ні? Що вона, менш принадна, ніж якесь зелене дівчисько-нетяма?

Ельза Браун ще раз подивилася на себе в дзеркало. Зморщечки, друге підборіддя… Як вона стежить за собою, якої дотримується дієти! Давно забула смак тістечок, зовсім не їсть хліба, живе на самих овочах! Літа, нічого не вдієш… І сивіти почала, та це не біда, — французи великі майстри!..

Надушившись і напудривши обличчя, вона довго вибирала сукню. На превеликий жаль, матеріальні умови не давали їй можливості одягатися в дорогих кравчинь. Нарешті вона вибрала синю крепдешинову сукню, почепила на шию два разки великих штучних перлів, приготувала лаковані черевички-човники, але не взула їх, щоб до часу не натруджувати ніг.

Дзвінок!.. Вона швидко взула черевички і пішла відчиняти.

— О-о, фрау Браун! Як вам пасують ці перли! — сказав Вебер, цілуючи пухлу ручку стенографістки.

— Невже? По-моєму, ви просто кажете мені комплімент!

— Якщо