Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

вам обом великий привіт, — промовив гість. — Він так само, як і ви, вважає, що членство в тенісному клубі ще більше зміцнить ваше становище тут, у Парижі, і дасть можливість зустрічатися з потрібними людьми. Велике враження справила на «батька» звістка про те, що фірма налагодила комерційні стосунки із закордоном. Він кілька разів повторив, що надає цьому фактові надзвичайно важливого значення, і просив переказати вам про це. Якщо ваша поїздка до Лондона відповідає інтересам фірми, то їдьте. А от у Берліні вам треба побувати, на його думку, неодмінно, побувати без будь-якого певного завдання. Просто подихати тамтешнім повітрям, ближче ознайомитися з обстановкою. «Батько» вважає, що фашистська небезпека стає реальним фактом, і вам час перейти до активної роботи. Він так і сказав: «Передайте товаришеві Василю, що час настав!..» На думку «батька», журналістові Сар'яну цілком можна довіряти, — розкрийтеся перед ним у межах розумного і скористайтеся його допомогою. Щодо Ганса Вебера — вказівка така: цілком покладатися на Сар'яна, і якщо той порадить, можна залучити до антифашистської діяльності й Вебера. Надалі вам рекомендується писати «батькові» якнайрідше, — зв'язок підтримуватиме спеціально призначений кур'єр. Майте на увазі, кур'єр цей — жінка, здорова, червонощока австрійка, досвідчена революціонерка, палка антифашистка. Запам'ятайте її зовнішні дані і пароль. Це — огрядна жінка років п'ятдесяти, за професією кравчиха. На грудях поверх білої кофти завжди носить великий медальйон — емалеве зображення божої матері з немовлям. Звуть австрійку фрау Шульц, Анна Шульц. Пароль: «Ви, мадам, здається, хотіли пошити сукню?» Відповідь: «Так, якщо тільки не дуже довго чекати». Повторити чи запам'ятали?

— Не треба повторювати!

— З фрау Шульц зв'язок підтримуватиме переважно Ліза. «Батько» вважає, що це зручніше і, отже, доцільніше. Фрау Шульц подзвонить вам по домашньому телефону і домовиться про час та місце зустрічі. Зустрічатися з Шульц треба там, де вона вкаже, і ні в якому разі не у вас дома. Шульц не повинна знати надто багато про мосьє Кочека. Познайомити її з ним можна тільки тоді, коли в цьому виникне крайня потреба. «Батько» просив також передати Лізі, що знає — неробство набридло їй, але йому скоро настане кінець. От, либонь, і все, що мені доручено переказати вам.

— Коли ви збираєтесь назад? — спитав Василь.

— Затримаюсь тут на кілька днів, — я ж студент Празького університету, скористався різдвяними канікулами, щоб відвідати Францію. Можливо, за мною стежать, — тому мені не слід приїздити до вас ще раз. Якщо я вам буду потрібен, подзвоніть мені в готель — зустрінемося десь у музеї. Так буде найпростіше — адже мене цікавить у Парижі все, що варте уваги.

— Припущення, що за вами стежать, грунтується на якихось фактах? — поцікавився Василь.

— Конкретних фактів нема. Але через певні події у відносинах між Чехословацькою республікою і Францією настав деякий холодок, і французькі власті почали ставитися до чехів та словаків підозріливо. У Празі французький консул, перш ніж видати мені візу, вимотав усю душу…

— Скажіть, товаришу, а з дому нам нічого не передавали? — спитала і тут же додала Ліза: — Як приємно вимовити слово «Товариш»!

— Ні, нічого не передавали. Але, коли повернуся, я можу довідатися і сповіщу через фрау Шульц.

— Будь ласка, дуже прошу! Ми ж з Василем сидимо тут мов на засланні. Ні листів з дому, ніяких звісток…

— Ну що ж, давайте вип'ємо по келеху вина за те, щоб не було на світі фашизму і війн! — тихо сказав Василь.

— З великим задоволенням! І від душі бажаю вам успіху! — Гість цокнувся з Лізою, потім з Василем.

— Добре було б вам затриматися на кілька днів, — сказав Василь. — Річ у тому, що цими днями я маю зустрітися із Сар'яном у нього вдома. Мені хотілося б повідомити «батька» про наслідки моєї розмови з журналістом. Може, він скаже щось нове. Адже Сар'ян має доступ до верхів, він добре поінформована людина.

— Гаразд, я три дні чекатиму на ваш дзвінок до десятої ранку і після восьмої вечора. Запишіть мій телефон. Можете говорити зі мною по-чеськи, я вільно володію цією мовою.

— На жаль, не можу сказати про себе те саме. Втім, для початку у мене вистачить запасу слів. Почнемо по-чеськи, потім ненароком перейдемо на французьку…

Гість попрощайся і пішов.

— Мені сподобався цей хлопець — молодий, зібраний, розумний, — сказаи Василі». — 3 таким можна працювати.

— З тобою теж можна працювати! — пожартувала Ліза.

— Гадаю, що можна, — відповів Василь.

Сар'ян не змусив себе довго чекати. Вранці наступного дня він подзвонив Василеві в контору і спитав, чи не забув той про свою обіцянку побувати з дружиною у нього вдома?

— Ні, звичайно! — озвався Василь. — Ви ж знаєте, фірма наша солідна, ми завжди виконуємо свої обіцянки.

— От і добре! Я прийду до вас після роботи, візьмемо таксі, заїдемо по вашу дружину, а тоді вже до нас. Адже я живу на околиці Парижа, майже за містом.

— Навіщо ж таксі? Можемо поїхати в моїй машині. Чи ви не довіряєте мені своє дорогоцінне життя?

— Ризикну, тим паче, що так обійдеться дешевше! День минув у клопотах. Треба було переглянути пошту, що назбиралася за святкові дні, викликати до себе головного художника, порадитися з ним з приводу нових замовлень, вислухати директора-розпорядника, підписати чеки та інші банківські документи.

Рівно о п'ятій годині в кабінет до Василя увійшов Сар'ян.

— Точність — ввічливість королів! — сказав він, показуючи на стінного годинника.

Заїхали по Лізу. Вона сіла поруч з журналістом на задньому сидінні, і машина рушила.

— Вас, либонь, цікавить, чому ми з Жаннет забралися так далеко? Дуже просто — люблю порпатися в землі! У Парижі люди забули навіть запах землі. Єдина можливість відпочити душею — це найнятися садівником і обробляти квітники в парках. А тут, на околиці, у мене є невеликий садок — фруктові дерева, кущі повного бузку і жасмин. Я розводжу квіти, навіть город маю. Шкода, зараз зима, і ви не зможете помилуватися моїми квітами, особливо трояндами. Їх у мене шістдесят кущів. Улітку, коли розкриваються пуп'янки,