Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян
— Дуже добре!.. Тепер ми з чистою совістю можемо повернутися до жінок.
— Можемо… Але спершу мені хотілося б спитати вас: невже ви не маєте надійної інформації безпосередньо з Німеччини?
— Особисто я — ні. Але ті, кому це належить, мають таку інформацію. Однак для певності будь-яку інформацію годиться перевіряти по двох-трьох джерелах.
У їдальні вже було накрито стіл до чаю, і Жаннет почастувала їх тортом, який сама спекла.
По дорозі додому Василь, не зводячи очей з шосе, спитав у Лізи, яке враження справила на неї Жаннет.
— Вона дуже мила, проста, щира жінка. Але, на жаль, байдужа до всяких громадських інтересів.
— Ти сподобалась їй?
— Гадаю, що сподобалась. Вона просила частіше бувати в неї.
— Я розповів Сар'янові про свою справжню мету, і він обіцяв співробітничати з нами… Незабаром ми заорендуємо верхній поверх його будинку. Сама бачила, ідеальне місце для конспіративної квартири. Але на це потрібна буде згода Жаннет. Ти вже якось прихили її до себе…
Уранці Ліза подзвонила Юзефові в готель, і вони домовилися зустрітися біля собору Паризької богоматері, — йому нетерпеливилося побачити це архітектурне чудо.
Ліза сказала йому, коли вони оглядали собор, що Сар'ян погодився співробітничати, що Василь збирається орендувати другий поверх його будинку і влаштувати там конспіративну явку. Коли треба буде, в будинку зможуть зупинятися ненадовго «батькові» люди. Зустріч Василя з Вебером відбудеться найближчим часом у тому ж будинку. Про наслідки вони повідомлять.
— Василь просив ще передати вам, — сказала Ліза, — щоб ви поквапилися з від'їздом. Передайте «батькові», що в Парижі стало відомо про зустріч Гітлера з фон Папеном у Кельні четвертого січня, в будинку банкіра Шредера, і про змову між ними. В тутешніх поінформованих колах вважають, що прихід Гітлера до влади — справа вже вирішена. Це тільки питання часу. І нехай прискорять приїзд до нас кур'єра — тепер дуже важливо налагодити постійний зв'язок з «батьком».
— Зрозуміло…
— І останнє — не забудьте моє прохання про вісточку з дому… А тепер обійдімо собор ще раз і попрощаємося!
Жубер повернувся з Італії в прегарному настрої.
— Покладати великі надії на ринок Італії, країни відсталої, досить бідної, до того ж придушеної диктатурою дуче, навряд чи варто. Але все-таки і там деяку користь можна мати. Зокрема, я уклав угоди на рекламні замовлення з двома кінопрокатними фірмами і однією туристською конторою. — Жубер вийняв з портфеля три угоди і віддав Василеві, — Самі бачите, замовлення незначні, але, можливо, це тільки початок і в майбутньому наші ділові зв'язки з Італією налагодяться. Ну, а щодо моєї поїздки, то вона була чудова, стільки вражень! Мадлен у захваті від цін казкової країни. Одне слово, я дуже задоволений, тим паче, що мої витрати з верхом окупляться угодами, які я уклав.
— Скажіть, Жубере, як почувають себе італійці під фашистською диктатурою? — спитав Василь, відклавши вбік угоди.
— Якось я цим не цікавився. Чув про колоніальні претензії Італії до Африки, але в чому там справа — навіть не уявляю. Зрештою, це нас не обходить. Коли італійцям хочеться прибрати до рук якісь землі дикунів — нехай, на здоров'я. Сомалійцям чи абіссінцям від того гірше не буде — цивілізовані народи, прийшовши до них, принаймні принесуть з собою культуру і християнську релігію!
— Ви серйозно так думаєте?
— Так… А втім, я погано розуміюсь на цьому! — поквапився сказати Жубер, відчувши холодок у голосі компаньйона.
— А якщо фашисти на чолі з Гітлером захоплять владу в Німеччині, в безпосередній близькості від Франції, тоді як?
— Не розумію вашого запитання, мосьє Кочеку… Захоплять так захоплять, — нам від цього ні холодно ні жарко…
— Ах, мосьє Жубере, мосьє Жубере! Ви не уявляєте собі, які наслідки може мати для сусідніх з Німеччиною країн перемога націонал-соціалістів… А втім, в одному правда ваша: політика не про нас! Хай нею клопочуться дипломати… — Щоб приховати своє роздратування, Василь, пославшись на невідкладні справи, вийшов з контори.
Він довго тинявся по паризьких вулицях. Хмари, що заволокли небо зранку, порідшали. Крізь розриви в них час від часу показувалося сонце, і тоді черепичні дахи, вмиті ранковим дощем, яскраво вилискували. Василь обирав малолюдні вулиці, щоб ніхто не заважав йому думати про те, скільки грізних подій бачило це місто, скільки бур пронеслося над ним… Варфоломіївська ніч… Взяття Бастілії… Тут, у цьому місті, жили Робесп'єр, Дантон, Марат. Тут стратили короля і королеву… Камені паризьких бруківок зберегли пам'ять про благородну непримиренність, пристрасне бажання справедливості, розтоптаних «надлюдиною» тих часів — Бонапартом. І — Паризька комуна, героїчна репетиція нашого Жовтня… У грізний час, коли в 1914–1915 роках французьку землю топтали чоботи кайзерівських солдатів, сини Франції взялися до зброї і з кличем: «Батьківщина в небезпеці!» зупинили завойовників під стінами Вердена. Тоді вони показали небачену стійкість і героїзм, покрили свої бойові прапори невмирущою славою… А сьогодні нащадок тих героїв, Жубер, твердить, що, коли фашисти захоплять владу в Німеччині, йому від того ні холодно ні жарко… Та хіба тільки Жубер? На жаль, таких, як Жубер, у сучасній Франції чимало. Простодушні люди, вони не розуміють, що Гітлер та його. поплічники мріють про реванш, про помсту за поразку у війні. Перемога над ворогом пробудила у французів рожеві надії. Прості люди Франції вірили, що по війні, після стількох жертв запанує справедливість. Багато хто вірив і в авторитет Ліги націй. У післявоєнні роки настало розчарування. Воно було тим глибшим, чим рожевіші були надії. Класові суперечності загострилися ще більше… Чи зуміють французи сьогодні захистити від фашистських орд свою чудову батьківщину?..
Сар'ян, точний, як завжди, запросив Василя до себе, попередивши, що в нього буде Ганс Вебер. Цього разу Василь поїхав до журналіста сам, без Лізи.
Вебер тримався просто, говорив стримано і зовсім не був схожий на того веселого, трохи навіть легковажного чолов'ягу, яким звикли його бачити в тенісному клубі.
Після вечері вони втрьох пішли в кабінет господаря, і несподівано Вебер сам перейшов до діла.
— Жюль говорив
