Капітан Зірвиголова - Луї Анрі Буссенар

Раптом він здригнувся: за п'ять кроків, обличчям до берега, стояв, спираючись на рушницю, англійський солдат, його силует чітко вимальовувався на фоні ясного неба. Зірвиголова розрізнив навіть головний убір: фетровий капелюх з піднятим по-мушкетерському лівим бортом. Такі капелюхи носили волонтери англійської піхоти.

Що ж, знову повзти вниз по камінню, яке під ногами хитається і зривається в річку? Знову кидатися в воду і шукати іншого місця? Ні, це неможливо!

За всяку ціну треба пройти повз волонтера, незважаючи на його штик і на тривогу, яку він безперечно зчинить, незважаючи ні на що!

«Буде діло», — вирішив Зірвиголова.

Авжеж, буде діло, коротке, але гаряче.

З тією розсудливістю, що в нього завжди прекрасно поєднувалася з шаленою відвагою, Жан обмірковував, як розпочати дії. Він згадав, що, живучи в Капі на посаді служниці, він бачив цих щойно прибулих тоді з Англії волонтерів. Вони були одягнуті з ніг до голови в хакі і носили крислаті фетрові капелюхи, на піднятих лівих бортах яких красувалися три літери: CIV (City Imperial Volunteers[46]). Ці карикатурні солдати, наскрізь просякнуті ідеями найвойовничнішого імперіалізму, вважалися героями.

«Пройду!» вирішив Зірвиголова.

Він весь підібрався, міцно вперся ногами в камені і приготувався стрибнути.

Раз-два… гоп!

Волонтер, побачивши людину, що, наче чортик з скриньки з секретом, вискочила як з-під землі, відступив на крок і, нахиливши штик, вигукнув англійською мовою:

— Стій, ні з місця!

Чи доводилося вам, читачу, спостерігати погану виправку новобранців, коли інструктор командує: «До штикового бою …вся!»?

Права рука в них буває піднята надто високо, ліва нога надто витягнута, права недосить зігнута. Замість того щоб стояти твердо, немов брила, новак перебуває в стані нестійкої рівноваги. Досить найменшого поштовху, щоб перекинути його, чим і користуються інколи деякі інструктори, любителі потішитись. Вони хапаються за вістря штика, злегка штовхають і без особливих зусиль збивають новака з ніг.

У голові начальника Молокососів, як тільки він впізнав у солдаті волонтера, блискавично визрів план дій.

«Ти, мабуть, стоїш мов на ходулях, любий мій…»

І події цілком виправдали цей здогад, дивовижний своєю проникливістю для такого юнака.

Так! Наш Молокосос не марнував часу. Звертаючи на штик, що ось-ось готовий був проткнути його, не більше уваги, ніж він приділив би якомусь цвяху, Зірвиголова зробив другий стрибок, ще спритніший, ніж перший, і, схопивши рушницю волонтера за дуло, з усіх сил штовхнув його.

Але в такому зусиллі і не було потреби.

Волонтер — воїн такий же старанний, як і хоробрий, — орудував штиком із вправністю сільського пожежника. Він зразу ж перекинувся навзнак, піднявши в повітря руки й ноги, а рушниця, якої він звичайно, не зміг утримати, лишилася в руках капітана Зірвиголови.

Та хлопець почав горлати, мов на пожежі.

«Він зчинить тривогу, приверне увагу сусіднього посту», подумав Жан.

Хай йому чорт! З двох зол треба вибирати менше. Жан так і зробив. Пришпиливши волонтера до землі штиковим ударом в груди, він зірвав з нього капелюх, натягнув його на себе і з усіх ніг кинувся навтіки.

І вчасно! Хоч сам волонтер уже перестав дихати, заклик його почули. З найближчого посту прибігли солдати і, побачивши мертве тіло, насамперед почали лаятися.

На війні багато і часто лаються.

А Зірвиголова щодуху мчав туди, звідки лунав гуркіт маузерів і лі-метфордів. То захисники бронепоїзда і Молокососи вели перестрілку, хоч, проте, й без особливого успіху для обох сторін.

Відкрили вогонь і солдати патруля. Але й ці теж стріляли навмання. Словом, звідусіль неслася стрілянина, нікому не завдаючи шкоди.

Та Жану загрожувала нова небезпека, його підбиті залізом чоботи лунко стукотіли по камінню. Почувши тупіт, Молокососи подумали, що до них наближається ворог, і найзавзятіші з них перевели приціл своїх рушниць у його бік.

— Ці дурні, здається, вирішили вибити мені око. Не вистачає тільки, щоб і Поль надумав пальнути з свого «роєра»… — бурмотів Зірвиголова, прислухаючись до дзижчання куль.

З обачності він припав до землі і став обдумувати, як би його дати знати про себе товаришам.

— Ну й йолоп же я! — вигукнув він. — А марш Молокососів!.. Нічого кращого не придумаєш!

І він почав насвистувати марш Молокососів.

Задирливий мотив пісеньки, що дзвінко розлягався в темряві, долетів до слуху хлопчаків, Фанфан перший почув його і радісно вигукнув:

— Хазяїн!.. Гей, ви! Годі стріляти!

Жан почув ці слова, але з обережності все ще насвистував, не рухаючись із місця.

— Ти, чи що, хазяїне?.. Не бійся! Впізнали! Іди на єднання.

Фанфан хотів сказати: «на з'єднання». Але в такі хвилини не дуже звертаєш увагу на всякі тонкощі, особливо коли знаєш, що тебе й так зрозуміють.

І Зірвиголова зрозумів. Підвівшись, він гімнастичним кроком попрямував до Молокососів.

Фанфан зустрів його за десять кроків попереду загону:

— Ну, що, хазяїне, повернувся? Усе гаразд?

— Так, друже Фанфан! Усе в повному порядку: підірвав міст, утопив одного ірландця, насадив на штик одного волонтера, загубив свого капелюха, зате знайшов інший і, на додачу до всього, промок до нитки.

— Ну й мастак же ти, хазяїне! Тільки й ми також не марнували часу: добре-таки покалічили колії і пом'яли бронепоїзд. Усе, як ти наказав.

— Ну, це тільки початок. Зараз треба прикінчити його, — сказав Зірвиголова.

— Правильно, але для цього нас замало. Потрібне підкріплення, — відповів Фанфан.

— У таборі, звичайно, почули вибухи і, треба гадати, вже послали підмогу, — сказав Зірвиголова. —