Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Генрі Райдер Хаґґард

— Хіба я не сказав тобі те ж саме, брате мого батька? Встань — я ще не король, але із твоєю допомогою і за допомогою моїх друзів, відважних білих людей, я буду королем. Старезна Гагула сказала правду — спочатку земля закривавиться, але я додам, що проллється і її кров, якщо вона тече в жилах цієї відьми, адже це з її намови убили мого батька і вигнали мою матір. А зараз, Інфадусе, вибирай. Чи побажаєш ти вкласти свою руку в мою і допомагати мені? Чи захочеш ти поділити зі мною небезпеки, які загрожують мені, і допомогти повалити тирана і вбивцю, чи не захочеш? Вибирай.

Старий замислився, поклавши на лоба руку. Потім він підвівся, наблизився до Амбопи або, точніше, Ігнозі, схилився перед ним у поклоні і торкнувся його руки:

— Ігнозі, законний королю кукуанів, я згоден вкласти мою долоню в твою і слугувати тобі до самої смерті. Коли ти був дитиною, я гойдав тебе на своєму коліні, тепер же моя стара рука візьметься за зброю, щоб битися за тебе і за свободу.

— Ти добре сказав, Інфадусе! Якщо я здобуду перемогу, ти будеш першою людиною в країні після короля. Якщо мене чекає поразка, ти, ймовірно, теж загинеш, але твоя смерть і так не за горами. Встань, брате мого батька. А ви, білі люди, чи допоможете мені? Що я можу вам запропонувати? Якщо я здобуду перемогу і зможу знайти це блискуче каміння, ви одержите його стільки, скільки будете в змозі винести звідси. Але чи достатньо буде цього?

Я переклав його слова.

— Скажіть йому, — відповів сер Генрі, — що він не зовсім точно судить про англійців. Багатство — непогана штука, і, якщо воно нам судилося, ми не відмовимося від нього, але джентльмен не продається за багатство. Проте від свого імені я хочу додати дещо. Мені завжди подобався Амбопа, і, щодо мене, я буду з ним поряд у боротьбі за його справу. Я з великим задоволенням помщуся на цьому злобному дияволі Твалі. А що скажете ви, Гуде, і ви, Квотермейне?

— Що ж, — озвався капітан, — ви можете йому передати, що бійка, безумовно, непогана штука і радує серце справжнього мужчини. Тому на мене він може розраховувати. Я ставлю йому єдину умову — хай він дозволить мені ходити в штанах. Я переклав його відповідь.

— Дякую, друзі, — сказав Ігнозі, себто Амбопа. — А що скажеш ти, Макумазане? Чи залишишся ти також зі мною, старий мисливцю, мудріший, аніж поранений буйвол?

Я почухав потилицю, трохи замислившись.

— Амбопо, або Ігнозі, — відповів я статечно, — я не люблю революцій. Я людина мирна і навіть трохи боязка (тут Ігнозі посміхнувся), але, з іншого боку, я відданий своїм друзям, Ігнозі. Ти був відданий нам і поводився як справжній мужчина, і я не полишу тебе. Але май на увазі, що я торговець і змушений заробляти на прожиток, отож я приймаю твою пропозицію щодо алмазів, якщо нам хоч колись вдасться заволодіти ними. І ще одне: ми прийшли сюди, як тобі відомо, у пошуках зниклого брата Інкубу. Ти маєш допомогти нам знайти його.

— Я це зроблю, — відповідав Ігнозі. — Послухай, Інфадусе, — звернувся він до старого воїна, — заклинаю тебе священною змією, що обвилася навколо мого тіла, скажи мені: чи відомо тобі, щоб нога якої-небудь білої людини ступала на цю землю?

— Ні, Ігнозі.

— Якби білу людину бачили тут або чули про неї, ти знав би про це?

— Звичайно, знав би.

— Ти чуєш, Інкубу? — звернувся Ігнозі до сера Генрі. — Його тут не було.

— Так, так, — важко зітхнув сер Генрі. — Мабуть, йому не вдалося дістатися сюди. Нещасний Джордж! Отже, всі наші зусилля марні! Тож нехай справдиться Господня воля!

— Ну, а зараз до діла, — увірвав я його, щоб уникнути цієї сумної теми. — Звичайно, дуже добре бути королем за божественним правом, Ігнозі, але у який спосіб ти здійсниш свій намір?

— Ще не знаю. Чи є у тебе який-небудь план, Інфадусе?

— Ігнозі, сине блискавки, — мовив його дядько, — сьогодні вночі буде великий танок і полювання на чаклунів. Багатьох вистежать, і вони загинуть, і в серцях багатьох людей запанує горе, біль і гнів на короля Твалу. Коли танок закінчиться, я звернуся до декого з головних воєначальників, які, у свою чергу, якщо мені вдасться навернути їх на свій бік, говоритимуть зі своїми полками. Спочатку я поговорю з воєначальниками таємно і приведу їх сюди, щоб вони могли на власні очі переконатися, що ти справді король. Я думаю, що до світанку завтрашнього дня ти матимеш під своєю орудою двадцять тисяч списів. А зараз я маю іти, щоб добре все обміркувати і підготуватися. Коли закінчиться танок, якщо доти ми залишимося живі, я зустрінуся з тобою тут, і ми поговоримо. Знай, що в будь-якому разі нам випадає війна.

У цю мить наша нарада була перервана гучними вигуками, що сповіщали про прибуття посланців короля. Підійшовши до дверей хатини, ми наказали їх пропустити, і зараз же ввійшли троє воїнів. Кожен ніс блискучу кольчугу і чудову бойову сокиру.

— Дари мого повелителя короля білим людям, що спустилися із зірок! — виголосив герольд, що супроводив їх.

— Ми дякуємо королю, — вклонився я. — Ідіть.

Посланці пішли, а ми з неабияким інтересом почали роздивлятися зброю. Такої прекрасної кольчуги нам ніколи не доводилося бачити. Ланки її були такі тонкі, що, коли її скласти, уся вона цілком могла уміститися у жмені.

— Невже ці речі виробляють у вашій країні, Інфадусе? — запитав я. — Вони дуже майстерні.

— Ні, мій пане, вони дійшли до нас від наших предків. Ми не знаємо, хто їх зробив. Тепер їх залишилося зовсім мало, і тільки люди, в жилах яких тече королівська кров, мають на них право. Це зачаклована одіж, крізь яку не проникне спис. Тим,