Вежа блазнів - Анджей Сапковський
— Моєю є помста, — не відразу відповів Хірам бен Еліезер. — Так каже Господь, Адонай. Нікому, рече Господь, не відплачуйте злом за зло. А Господь наш, як свідчить пророк Ісая, щедрий на прощення.
— Крім того, — тихо додав рабин, бачачи, що канонік мовчить, приклавши руку до чола, — гусити мордують євреїв усього лише шість років. Що таке шість років порівняно з тисячею?
Отто Беесс підняв голову. Його очі зблиснули холодним, як сталь.
— Ти погано закінчиш, друже Хіраме, — проскрипів він. — Я боюся за тебе. Іди з миром.
— А тепер, — сказав він, коли за євреєм зачинилися двері, — нарешті настала твоя черга, Рейнмаре. Порозмовляймо. Не звертай уваги на секретаря і клірика. Це люди довірені. Вони є, але так, ніби їх немає.
Рейневан відкашлявся, та канонік не дав йому заговорити.
— Князь Конрад Кантнер прибув до Вроцлава чотири дні тому, на святого Лаврентія. З почтом, що складається із жахливих пліткарів. Сам князь теж не з тих, хто вміє зберігати таємницю. Таким чином, не тільки я, а й майже весь Вроцлав уже орієнтується в перипетіях позашлюбної афери Аделі, дружини Гельфрада де Стерча.
Рейневан знову кахикнув, опустив голову, не в змозі витримати просвердлюючий погляд. Канонік склав руки, ніби для молитви.
— Рейнмаре, Рейнмаре, — промовив він з дещо штучною екзальтацією. — Як ти міг? Як ти міг так грубо порушити закон Божий і людський? Сказано-бо: хай шанованим буде подружжя і ложе непорочним, бо розпусників і чужоложців засудить Бог. Я ж іще від себе додам, що чоловікам, яких надто часто обманюють, надто повільною здається відплата Божа. І надто часто вони воліють відплачувати самі. І відплачувати жорстоко.
Рейневан кашлянув іще голосніше і схилив голову ще нижче.
— Ага, — здогадався Отто Беесс. — За тобою вже женуться?
— Женуться.
— На п'яти наступають?
— Наступають.
— Юний дурень! — промовив після хвилинного мовчання священик. — У Наррентурмі тебе треба замкнути, от що! У Вежі блазнів. Ти б дуже добре пасував до її мешканців.
Рейневан шмигнув носом і зобразив на обличчі, як йому здавалося, каяття. Канонік покивав головою, глибоко зітхнув, сплів пальці.
— Не міг стриматися, чи як? — запитав він зі знанням справи. — Ночами снилася?
— Не міг, — зізнався Рейневан, червоніючи. — Снилася.
— Знаю, знаю, — Отто Беесс облизнув губи, а його очі раптом заблищали. — Знаю я, що солодкий плід заборонений, що хочеться, ой як хочеться тулити до себе перса незнаної. Знаю я, що медоточать губи чужої дружини, а уста її від оливи масніші. Але, врешті-решт, повір мені, мудро вчать Proverbia[148] Соломонові: «та гіркий її кінець, мов полин, гострий, як меч двосічний»[149], amara quasi absinthium et acuta quasi gladius biceps. Стережися, сину, щоб не згоріти за неї, як той метелик у вогні. Щоби не піти за нею до смерті, не згинути у Безодні. Послухай мудрі слова Писання: «Віддали ти від неї дорогу свою, і не зближайсь до дверей її дому»[150], longe fac ab еа viam tuam et ne adpropinques foribus domus eius.
— He зближайсь до дверей її дому, — повторив канонік, а з його голосу мов вітром здуло проповідницьку екзальтацію. — Послухай-но, Рейнмаре Беляу. Як слід затям слова Священного Писання і мої. Добре запам'ятай. Послухай поради: тримайся подалі від відомої тобі особи. Не роби того, що збираєшся зробити, того, що я читаю в очах твоїх, шмаркачу. Тримайся від неї подалі.
— Так, велебний отче.
— Згодом ця афера забудеться. Стерчів треба буде пострашити Курією і ландфридом, піддобрити звичаєвим відшкодуванням у двадцять гривень, звичайний штраф у розмірі десяти гривень треба буде сплатити магістрату Олесниці. Усе це не набагато перевищує вартість доброго породистого коня, стільки ти зможеш зібрати з допомогою брата, а якщо знадобиться, я додам. Твій дядько, схоластик Генріх, був мені добрим другом. І вчителем.
— Вдячність хай буде…
— Але я нічого не зможу зробити, — різко перебив канонік, — якщо тебе виловлять і приб'ють. Ти це розумієш, нарваний дурню? Ти повинен раз і назавжди вибити собі з голови думки про дружину Гельфрада Стерчі, вибити собі з голови таємні відвідини, листи, посланців, усе. Ти повинен зникнути. Виїхати. Раджу — в Угорщину. Вже, зараз, не гаючись. Ти зрозумів?
— Я хотів би спочатку до Бальбінова… До брата…
— Категорично забороняю, — обрізав Отто Беесс. — Твої переслідувачі напевне це передбачили. Як, зрештою, й візит до мене. Запам'ятай: якщо вже втікати, то втікати по-вовчому. У жодному разі не тими стежками, якими колись ходив.
— Але брат… Петерлін… Якщо я й справді повинен виїхати…
— Я сам через довірених посланців повідомлю Петерліна про все. Тобі ж туди їздити забороняю. Ти розумієш це, шаленцю? Тобі не можна ступати стежками, які знають твої вороги. Тобі не можна з'являтися в місцях, де вони можуть на тебе чекати. А це значить, що в жодному разі не до Бальбінова. І в жодному разі не до Зембиць.
Рейневан голосно зітхнув, а Отто Беесс голосно вилаявся.
— Ти не знав, — процідив він. — Не знав, що вона в Зембицях. Це я, старий дурень, тобі таємницю зрадив. Ну що ж, слово не горобець… Але це не має значення. Байдуже, де вона. У Зембицях, у Римі, у Константинополі чи в Єгипті, байдуже. Ти не наблизишся до неї, сину мій.
— Так, не наближуся.
— Ти й сам не знаєш, як сильно я хотів би тобі вірити. Вислухай мене, Рейнмаре, і вислухай уважно. Я дам тобі листа, зараз накажу секретареві його написати. Не бійся, його буде відредаговано так, що зрозуміти його зможе тільки адресат. Візьмеш листа і зробиш так, як переслідуваний вовк. Стежками, якими ніколи не ходив і на яких тебе не шукатимуть, поїдеш до Стшегома, у монастир кармелітів. Віддаси мого листа тамтешньому пріору, а він познайомить тебе з одним чоловіком. Йому, коли ви залишитеся віч-на-віч, скажеш: вісімнадцяте липня, вісімнадцятий рік. Тоді він тебе запитає: де? Відповіси: Вроцлав, Нове Місто. Запам'ятав? Повтори…
— Вісімнадцяте липня, вісімнадцятий рік. Вроцлав. Нове Місто. Але навіщо все це? Не розумію.
— Якби стало по-справжньому небезпечно, — спокійно пояснив канонік, — я тебе не врятую. Хіба що якби я постриг тебе в ченці і засадив до цистерціанців, під замок і за глуху стіну, а цього, я думаю, ти волів би уникнути. У всякому разі, в Угорщину я вивезти тебе не зможу. Той,
