Полонені Білої пустелі - Фарлі Моует

— Джеймі! А про пічку ми забули?!

Джеймі роззявив рота.

— А мені й на думку не спадало!.. — признався він розгублено. — Видно, я сподівався, що як тільки вона нам стане потрібна, то з'явиться сама собою. То, може, збудуємо камін — з каміння й глини?

Авасін підняв сковороду й поставив її на вогонь.

— Ні, — відказав він. — Такий камін розвалиться, як тільки ми розпалимо в ньому дрова. Єдине, що, по-моєму, ми можемо зробити, — це відкрите вогнище посеред хати, з отвором для диму в даху.

Джеймі з сумнівом похитав головою.

— Боюся, що коли піде дим, то для нас місця не залишиться, — сказав він. — Навіть при великому отворі цей плоский дах збиратиме дим під собою, і він не виходитиме назовні. Ми просто задихнемося — та й по всьому.

Авасін помовчав якусь мить, а тоді промовив:

— А що, як ми зробимо дах не одно-, а двосхилим — гостроверхим? Тоді дим піднімався б попід гребенем до вершини, а там ми залишили б отвір.

Ця пропозиція справила належне враження на Джеймі; Авасін повів далі.

— І ще одне. Нам треба залишити отвори під стінами для допуску свіжого повітря. Коли я був малий, то прожив одну зиму з батьками в наметі, і мати, пригадую, весь час тримала один край намету піднятим, щоб протяг видував дим.

— Уявляю собі, який то був холодний протяг! — відказав Джеймі. — А чому б нам не прорити зназовні тунель, підвівши його до самого вогнища? Тоді у нас не гуляв би вітер по підлозі.

За обідом хлопці обговорювали цю справу в деталях. І нарешті Авасінів досвід і винахідливість Джеймі привели їх до начебто успішного її розв'язання.

По обіді вони відв'язали крокви і перебудували дах, зробивши його гостроверхим.

Наступного ранку Джеймі й Авасін назбирали кілька оберемків верболозу і, рівномірно розподіливши по всьому даху, поприв'язували його поперек кроков. Потім додали шар торфового моху. А вже зверху напнули шкури карібу — так, щоб вони заходили одна на другу, мов куски гонти. Щоб шкури трималися на місці, вони поклали на них зверху ще кілька колод і придавили важкими каменюками. В передній частині даху вони залишили великий круглий отвір, що мав правити за димохід.

Тепер хатина була вже майже готова, і хлопці занесли до неї всі свої речі. Але їм ще залишалося зашпарувати мохом численні щілини в стінках, зробити двері й спорудити вогнище. Поки Авасін займався іншими справами, Джеймі взявся за вогнище. Спочатку він виклав посеред підлоги кам'яне коло діаметром зо три фути й заввишки один фут. Заповнивши його до краю піском, він зверху збудував півколо з поставлених на ребро пласких каменів. Попоходивши схилами полонини, він знайшов два тонких каменя по два фути завдовжки й шість дюймів завширшки. Їх він поклав плиском на півколо, щоб правили за підставку сковороди й чайника.

Після цього Джеймі топірцем прокопав у долівці, канавку, вивів її під стінкою надвір і там продовжив ще на кілька футів. Потім він прикрив канавку кам'яним «дахом», який зверху присипав піском; вийшов тунель з двома відкритими кінцями.

Коли все було готово, Джеймі заніс до хатини оберемок хмизу й гукнув до Авасіна:

— Починаю випробовувати!

Авасін зайшов теж, і вдвох вони втупилися очима в устромлену в хмиз розжарену головешку, яку взяли з багаття, що горіло надворі. Хмиз поволі зайнявся, заклубочився дим… Але замість здійматися вгору й зникати в отворі димоходу, він розпливався по хатині, огортаючи хлопців. Вони почали кашляти, з очей їм заструменіли сльози. Минула хвилина, друга… Хлопці терпіли, скільки могли, та нарешті відчули, що задихаються, і поточуючись вибігли на свіже повітря.

Все ще кашляючи, Авасін сказав:

— Не журися, Джеймі, може, воно горітиме краще, коли в хаті потеплішає.

Джеймі був страшенно розчарований. Він глянув на дах, туди, де з отвору здіймалася тонесенька струминка диму, одвернувся й пішов геть.

Його зупинив Авасінів вигук:

— Джеймі! Дивись!

Джеймі повільно повернув голову, а відтак різко обернувся назад і витріщив очі. Дим вихоплювався з димоходу густою клубчастою хмарою, що підносилася над деревами й розповзалася над полониною.

Авасін відкинув оленячу шкуру, що тимчасово правила їм за двері.

— Заходь! — гукнув він.

Джеймі вбіг до хатини. Чаду в ній як не було. Натомість у вогнищі весело палахкотів вогонь, і в кімнаті вже відчувалося приємне тепло. Дим над вогнищем піднімався просто до даху, перекочувався жолобом до отвору й зникав у ньому. Вогонь всмоктував крізь тунель свіже повітря й нагрівав його.

— Я таки даремно гарячкував, — сказав Джеймі, присідаючи навпочіпки коло вогню. — Ця штука горить краще за будь-яку похідну пічку.

— Що ж, давай відзначимо цю подію міцним чаєм, — усміхнувся Авасін.

Його попередній здогад був цілком правильний: дим заповнив кімнату через те, що тепле повітря піднімається вгору, а холодне, як правило, — опускається вниз. Коли вони розпалили вогнище в перший раз, знялося багато диму, але тепла було ще не досить для того, щоб виник струм розігрітого повітря, який піднімав би дим угору й виносив його крізь димохід. Та як тільки приміщення почало нагріватися, усталився протяг, і весь чад з хатини видуло.

Ту ніч хлопці вперше провели в своєму новому житлі, зручно вмостившись на м'яких мохових постелях. Засинаючи, обидва в душі раділи так, наче своїми руками звели розкішний палац.

Вони мали всі підстави на те, щоб пишатися собою. Здоровий глузд і наполеглива праця допомогли їм подолати останню з найбільших їхніх трудностей. Тепер вони були повні, що зможуть перезимувати в страшному Барренленді — коли, звичайно, не станеться якогось непередбаченого лиха.

Протягом наступного тижня хлопці теслярували. Попід північною стіною вони збили тобі з тонких деревин тапчани, накривши їх матрацами з торфового моху й оленячих шкур. Заразом вони зробили собі й спальні мішки із шкур, зшитих хутром усередину.

Джеймі