Три мушкетери - Олександр Дюма

— Заходьте, панове, заходьте! — вигукнув Д'Артаньян. — Ви — мої гості, а всі ми — вірні слуги короля і пана кардинала.

— В такому разі, панове, сподіваюсь, ви не матимете нічого проти, щоб ми могли виконати наказ? — спитав той, хто, здавалося, був начальником загону.

— Навпаки, панове, ми навіть допоможемо вам, якщо в цьому буде потреба.

— Що це він каже? — пробурмотів Портос.

— Ти дурень, — прошепотів Атос — Помовч!

— Ви ж мені обіцяли… — ледве чутно мовив бідолашний галантерейник.

— Ми зможемо вас урятувати, тільки лишаючись на волі, — тихо відповів Д'Артаньян. — А якщо ми спробуємо стати на ваш захист, то нас арештують разом з вами.

— Мені здається, одначе…

— Заходьте, панове, заходьте, — голосно запросив Д'Артаньян. — У мене немає підстав для захисту цього добродія. Я його побачив сьогодні вперше, та ще — хай сам скаже вам, — коли він прийшов вимагати гроші за квартиру. Це правда, пане Бонасьє? Відповідайте!

— Щира правда! — вигукнув галантерейник. — Але ж добродій вам не розповів…

— Мовчіть про мене, мовчіть про моїх друзів і особливо мовчіть про королеву, бо ви загубите всіх, не добившись порятунку для себе!.. Швидше, швидше, панове, забирайте цю людину!

І Д'Артаньян підштовхнув ошелешеного галантерейника до солдатів, примовляючи:

— Ви здирник, мій любий; ви приходите по гроші до мене, до мушкетера! У в'язницю! Панове, кажу вам, відведіть його у в'язницю і тримайте якомога довше — це дасть мені час зібрати гроші.

Солдати якнайлюб'язніше подякували й повели свою жертву. В ту мить, коли вони виходили на сходи, Д'Артаньян ляснув начальника по плечу.

— Чи не випити мені за ваше здоров'я, а вам за моє? — сказав він, наливаючи два келихи божансійського вина, яке дістав завдяки щедрості пана Бонасьє.

— Надто багато честі для мене, — відповів начальник, — але я приймаю ваше запрошення з щирою вдячністю.

— Отже, за ваше здоров'я, пане… як ваше ім'я?

— Пан Буаренар.

— Буаренар!

— За ваше здоров'я, високий добродію!.. А як ваше ім'я, дозвольте тепер спитати у вас?

— Д'Артаньян.

— За ваше здоров'я, добродію!

— Але найголовніше, — немов піддаючись мимовільному пориву, вигукнув Д'Артаньян, — за здоров'я короля і кардинала!

Можливо, якби вино було погане, начальник і не повірив би в Д'Артаньянову щирість, але вино було чудове, і це його переконало.

— Ну й паскудство ви тільки що вчинили! — сказав Портос, коли начальник пішов наздоганяти своїх солдатів і друзі лишилися самі. — Яка гидота! Четверо мушкетерів дозволяють арештувати у них на очах нещасного, який благає про допомогу! Дворянин п'є з поліцейським!

— Портосе, — мовив Араміс, — Атос уже сказав, що ти дурень, і я приєднуюсь до нього. Д'Артаньяне, ти велика людина, і коли ти станеш на місце пана де Тревіля, я проситиму в тебе протекції, щоб дістати абатство.

— Отакої! Нічого не розумію! — вигукнув Портос — Ви схвалюєте те, що зараз вчинив Д'Артаньян?

— Ще б пак, тисяча чортів! — обізвався Атос — Не тільки схвалюю, а й поздоровляю його з цим.

— А тепер, панове, — звернувся Д'Артаньян до всіх, не обтяжуючи себе поясненням своєї поведінки перед Портосом, — усі за одного, один за всіх — ось наше гасло, чи не так?

— Одначе… — пробурмотів Портос.

— Давай твою руку й присягайся! — в один голос вигукнули Атос і Араміс.

Переможений їхнім прикладом, але все-таки лаючись подумки, Портос простягнув руку і четверо друзів повторили за Д'Артаньяном слова:

— Всі за одного, один за всіх!

— Чудово! А тепер хай кожен іде додому, — сказав Д'Артаньян так, ніби все життя тільки те й робив, що командував. — Але будьте обережні, бо з цієї хвилини ми починаємо боротися проти кардинала.

X. Мишоловка в сімнадцятому столітті

Винайшли мишоловку не тепер, не за наших часів. Відтоді, як суспільство, формуючись, завело поліцію, поліція, в свою чергу, почала вигадувати мишоловки.

Наші читачі, мабуть, не обізнані з жаргоном Єрусалимської вулиці[85], тож спробуємо пояснити, що таке мишоловка.

Коли в якомусь будинку арештовують людину, підозрювану в певному злочині, цей арешт тримають у таємниці; в першій кімнаті влаштовують засідку з чотирьох або й п'яти чоловік; двері відчиняють усім, хто постукає, потім їх зачиняють, а відвідувачів арештовують; в такий спосіб за два чи три дні затримують усіх близьких знайомих хазяїна помешкання. Ось що таке мишоловка.

У пана Бонасьє влаштували саме таку мишоловку, і всіх, хто заходив, люди пана кардинала затримували й допитували. Правда, Д'Артаньяновим гостям не було чого боятися, бо він мешкав на другому поверсі й до нього вів окремий хід.

А втім, його гостями були тільки троє мушкетерів; усі вони подалися на розшуки, але досі нічого не знайшли і ні про що не довідалися.

Атос дійшов навіть до того, що почав розпитувати пана де Тревіля, який, зважаючи на притаманну гідному мушкетерові мовчазність, дуже здивувався з цього. Але пан де Тревіль не розповів йому нічого нового, пригадавши лише, що в день, коли він востаннє бачив кардинала, короля та королеву, кардинал, здавалося, був вельми заклопотаний, король неспокійний, а почервонілі очі королеви свідчили про те, що вона не спала вночі або плакала. Ця обставина його, правда, не дуже й вразила, бо королева від часу свого одруження досить часто не спала ночами і ще частіше плакала.

Про всяк випадок пан де Тревіль порадив Атосові ще відданіше служити королю і особливо королеві, попросивши переказати те саме і його друзям.

Що ж до Д'Артаньяна, то він не виходив з дому. Він зробив зі своєї кімнати спостережний пункт. З вікон він бачив усіх, хто заходив і наражався на засідку; трохи згодом, розібравши паркет і розкопавши долівку, так що від нижньої кімнати, де відбувалися допити, його тепер відділяла тільки стеля, він став чути розмови інквізиторів з обвинуваченими.

Допити, перед якими затриманих ретельно обшукували, майже завжди закінчувалися такими запитаннями:

— Чи не передавала пані Бонасьє через вас що-небудь своєму чоловікові або комусь іншому?

— Чи не передавав пан Бонасьє через вас що-небудь своїй дружині або комусь іншому?

— Чи не звіряли вони обоє вам якусь таємницю?

«Якби їм щось було відомо, вони не питали б про такі речі, — розмірковував Д'Артаньян. — Але про що вони хочуть дізнатися? Чи не приїхав герцог Бекінгем до Парижа і чи не мав він або чи не