Українська література » Пригодницькі книги » Робін Гуд - Джон Макспедден

Робін Гуд - Джон Макспедден

Читаємо онлайн Робін Гуд - Джон Макспедден
А що я переміг самого ватажка, дозвольте мені порахуватися також і з його спільником, щоб потім усі говорили: сер Гай Гісборн уподовж єдиного дня послав на той світ двох найнебезпечніших розбійників Англії!

— Робіть як знаєте, — погодився шериф, — але вам би не слід відмовлятися од винагороди, яка тепер має подвоїтись. Не кожному й не кожного дня доводиться перемагати Робіна Гуда.

— Свята правда, ваша світлосте, — відповів Робін. — Скажу не хвастаючись: ніхто не міг перемогти Робіна Гуда вчора, не переможе його й завтра.

При цьому він наблизився до Маленького Джона, який все ще стояв прив'язаний до шибениці, й гукнув шерифовому почту:

— Почекайте там, а я дізнаюся, чи хоче покаятись полонений.

Він швидко нахилився, перерізав Маленькому Джонові пута й тицьнув йому в руки лук та стріли сера Гая, які не забув прихопити з собою.

— Це я, Робін, — прошепотів він.

Та Маленький Джон і без того впізнав свого друга, і серце йому вже підказало, що нині шибениця лишиться порожньою.

Нарешті Робін голосно й дзвінко просурмив тричі у свій ріжок, а потім вихопив з-під конячої шкури свій незрадливий лук. І перш ніж отетерілий шериф та його вояки встигли вхопитися за зброю, в повітрі засвистіли несхибні стріли.

Ще одна злива стріл посипалася на них з-за міських мурів та крізь ворота. То Вілл Пурпуровий і Вілл Стютлі, коли Робін ще розмовляв з шерифом у лісі, побачили їх і поспішили на поміч своїм товаришам. Вони наспіли дуже вчасно.

Нажахане військо шерифа кинулося панічно тікати. А Робін і Маленький Джон живі та здорові стояли під шибеницею, посилаючи навздогін ворогам співучі стріли й глузливий сміх.

Невдовзі вони приєдналися до своїх товаришів, і вся ватага подалася на спочинок до гостинного лісу. На один день пригод було більше ніж досить.


Розділ дванадцятий
ЯК МАРІАН ПОВЕРНУЛАСЯ В ШЕРВУДСЬКИЙ ЛІС І ЯК РОБІН ГУД СТАВ ГОСТЕМ КОРОЛЕВИ ЕЛЕОНОРИ

В чуже одягшись, Роб гуляв

У лісі ранком раннім

І раптом здибав Маріан

В хлопчачому убранні.


Схрестились гострії мечі.

«Яке маля хоробре!» –

Подумав Роб. Та бій кінчивсь,

Їй-богу, дуже добре!


дного дня після описуваних подій Робін надумався піти на полювання. Не знаючи, з ким йому на цей раз приведеться зіткнутися в лісі, він замастив собі обличчя грязюкою й переодягнувся у благеньку куртку та довгий плащ і тільки після цього рушив у мандри. Тихий, лагідний ранок навіяв йому спогади про давноминулі дні дитинства, коли він безтурботно гуляв оцими галявами разом з Маріан. Який то був щасливий час!

І як болісно та гірко, що його не можна повернути! Чи приведеться йому ще коли-небудь побачити Маріан — милого, доброго друга дитячих років!

Останнім часом Робін часто думав про неї, і з кожним разом йому все більше хотілося почути її чистий голос, її дзвінкий сміх, побачити, як при зустрічі з ним спалахують сонцесяйні очі.

Може, то щастя Алана Дейля і його подруги так сильно сколихнуло струни Робінового серця, а може, до цього спричинився прихід у Шервудський ліс Вілла Пурпурового. Та хоч як би там було, а цього ясного ранку Робін повільно брів лісовою стежиною, сумовито похиливши голову і зовсім забувши про полювання.

Раптом на невеличку галяву просто перед його очима вийшов красень олень. Вигляд тварини, що мирно поскубувала соковиту траву, розбудив у Робінові мисливця. Він блискавично натягнув тятиву і вже зібрався був пустити стрілу, коли олень зненацька упав, мов підкошений: його наскрізь прошила стріла, пущена з протилежного кінця галяви.

І цієї ж миті з-за кущів вискочив стрункий вродливий юнак у багатому одязі. З радісним вигуком він побіг до забитої тварини. Ясно, що це й був стрілець, бо він розмахував над головою луком, а при боці в нього висів меч, хоч сам він здавався майже хлоп'ям. Робін швидкою ходою підійшов до оленя з другого боку.

— Гей, хлопче! — суворим голосом закричав він. — Як ти насмілився стріляти в королівського оленя?

— Я маю таке ж право стріляти в цих оленів, як і сам король, — погордливо відповів юнак. — А хто тобі дозволив мене допитувати? Іди своєю дорогою, парубче!

Голос незнайомого підлітка чомусь дуже схвилював Робіна. Він неначе торкнувся його серця і розбудив далекі спогади дитинства. Робін пильно подивився на юного мисливця, і той теж відповів одвертим поглядом, у якому не було ні тіні страху.

— Хто ж ти такий, друже? — вже лагідніше запитав Робін.

— Я тобі поки що не друг, і хто я — це моя справа, — з запалом відрубав незнайомець.

— Обережніше, любий хлопчику, бо ти в лісі, а тут ми швиденько можемо навчити тебе пристойному поводженню! — мовив Робін.

— Тож спробуй! — вигукнув юний незнайомець, вихоплюючи з піхов меч. — Берися за зброю та захищайся!

Він хоробро змахнув клинком, і Робінові, якого задерикуватість хлопця почала вже сердити, не лишилось нічого, як теж узятися за зброю. Юнак кинувся в бійку з великим завзяттям, показавши своєму супротивнику, що непогано-таки володіє кількома немудрими прийомами нападу. Але Робін лише відбивав наскоки і навіть не збирався показувати хлопцеві своєї справжньої сили. Так тривало з чверть години, за які молодий нападник зовсім знесилився. На його щоках заграв ніжний рожевий рум'янець.

А до Робіна за цей самий час повернувся хороший настрій. Сміливість тендітного юнака так зворушила ватажка розбійників, що він, працюючи мечем, став посміхатися.

Помітивши це, юнак раптом скипів і спробував завдати дошкульних ударів. Робін легко відбив їх і засміявся одвертіше. Бачачи своє безсилля і неспроможність

Відгуки про книгу Робін Гуд - Джон Макспедден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: