Майстер реліквій - Крістофер Баклі
Наступною у списку Альбрехта стояла ще одна річ зі спорядження римського солдата. Святий спис. Він тільки зітхнув.
Скільки ж разів Дісмас терпляче пояснював архієпископу, що «єдиний і справжній» Святий спис дістати не можна. Так, «справжніх і єдиних» списів на ринку хоч греблю гати — сотні, тисячі. Але саме та списова клюга, запевняв Дісмас, якою, ймовірніше за все, проштрикнули бік Христу, зберігається у підвалі базиліки Святого Петра у Римі. В 1492 році константинопольський султан Баязід подарував її Папі Інокентію VIII, щоб умилостивити понтифіка й призупинити хрестові походи. Дісмас упевнено казав Альбрехту, що теперішній Папа Лев X ні в якому разі не розлучиться з таким цінним експонатом. Хоча Лев, будучи Левом, міг би й спокуситися грошима. Загилив би ціну, як за рідну маму. Адже на всі Дісмасові пояснення і запевнення Альбрехт відповів лише те, що не має впевненості в автентичності ватиканського списа. Насправді малось на увазі: Дістань мені спис. Будь-який.
Від самого прибуття до Базеля тиждень тому Дісмасові було запропоновано не менше десятка «єдиних і справжніх» Святих списів, один навіть за якихось двадцять п'ять гульденів. Абсурд! Сумління не дозволяло йому цього, не дивлячись на те, що тоді можна було б викреслити клятий «Святий спис» зі списку Альбрехта раз і назавжди.
За всі роки полювання за реліквіями Дісмас ніколи не дозволяв собі ані купити, ані продати реліквію, якщо знав, що вона фальшива. Певна річ, ніколи не можна бути повністю впевненим у походженні мощей. Хто там зна, чи це дійсно кістка великого пальця святого мученика з Тіру, і чи це справжній шматок залізних ґрат, на яких живцем підсмажили святого Лаврентія.
Усе, що ти можеш зробити, — це шанувати свою професію й ставити відповідні питання.
Чи реліквія розливає аромат? Чи пройде вона перевірку серйозним випробуванням? Чи стала причиною чудесного зцілення? І, насамкінець, чи дозволив сам святий викрасти її з власної гробниці? Правильніше було б казати «зробити переміщення».
Цьому є логічне пояснення: святі теж живі істоти, навіть мертві. Ні святі, ні представники Святого Сімейства ніколи б не допустили, щоб його чи її реліквія була передана від одного власника до іншого без їхньої згоди на передислокацію.
Іще один тест: чи покарав когось святий за зневажливе ставлення до його святині? Як усім добре відомо, святий Аппіан якось паралізував молоду жінку, коли вона присіла помочитися біля його могили. Вона залишалася недвижимою в цій принизливій позі, доки все місто, включаючи єпископа, не вимолило їй прощення.
Отже, наприкінці цього дня авторитетний мисливець за реліквіями міг покладатися тільки на свою прозорливість. І чесність. На жаль, останнім часом помітно збільшилась кількість підробок та шарлатанства серед шукачів та перекупників, які й самі мали дуже сумнівний вигляд. Як і багато інших персонажів тут, у Базелі.
Дісмас поділився своїм розчаруванням з майстром Шенком, головним реєстратором ярмарку реліквій. Шенк відказав: «Так, так, дуже шкода». Він вважає, що Дісмасові, вельми шанованому його колегами, краще самому звернутися до учасників ярмарку з цього питання. Шенк міг би це організувати. Дісмас може поділитися своїми тривогами з іншими торговцями та постачальниками під час фуршету з вином і сиром, коли торг завершиться.
Хитромудрий Шенк… Він поплескав Дісмаса по спині й посміхнувся. Блискуча ідея? Майстер залишив Дісмаса корити себе за те, що потрапив у пастку. Промова про моральні цінності — перед цим збіговиськом? Усе одно, що проповідувати переваги цнотливості у борделі. Занадто пізно!
Засмучений, Дісмас знову поплентався до ратуші.
— Дісмасе?
— Маркусе? Це ти?
Вони обійнялися так міцно, як чоловіки, що стояли пліч-о-пліч у бою. Остання їхня битва сталася у Чериньолі, там обидва воювали на боці французів. Іспанці поступалися кількістю, але в них було щось досі маловідоме, жахливе і гучне. Це називалося порохом.
Коли все закінчилось, Дісмас і Маркус опинилися серед тих шістнадцятьох вояків, які вижили — з-поміж дев'яноста душ їхнього загону. Вони стояли на землі, просяклій кров'ю, дихали димом замість повітря та дивились на тіла своїх товаришів. Їхня броня рясніла отворами, крізь які точилася кров. Дісмас побачив у цьому знамення кінця світу, залишив свою кар'єру вояка-найманця і одягнув чернечу рясу в найближчому монастирі.
— Якого дідька ти тут робиш? — спитав Дісмас. — Сподіваюсь, не кістками барижиш?
Маркус скривився.
— Борони Боже! Я ніколи не опускався так низько. Допомагаю одному товстозадому банкіру охороняти золото. Після цього я вільний. Збираюсь навідатися додому. У мене є заощаджені гроші. Знайду собі дівку з рум'яними щічками, великими цицьками і білосніжною дупцею.
Дісмас засміявся.
— Ти занадто старий для цього.
— Старий? Та в мене залізний прутень! А от що ти тут робиш?
Маркус обдивився старого друга з ніг до голови і з підозрою сказав:
— Виглядаєш заможним. Когось пограбував? Святий Господи, ти ж не один з цих покидьків? — Він показав рукою через плече на скупчення торговців.
— Саме так. І я буду вдячний, якщо ти не називатимеш мене покидьком. Я чесний чоловік.
— Чесний? Шматки Хреста Животворного в роздріб? Грудне молоко Діви Марії? Скільки ви тоді отримаєте за свою душу?
— Чуєш, ти, охороннику золота, я порядна людина, зрозумів?
— Я вважав, ти збираєшся стати ченцем.
— Збирався. Не зміг звикнути до богослужінь.
— Добре, — сказав Маркус, — я послухаю твої побрехеньки, але ти платиш за випивку.
— Я маю зараз виступити з промовою. Давай зустрінемося пізніше. І так — я поставлю випивку. Як завжди. Якщо вже доведеться вислуховувати твої брехні, то мені слід добряче напитися.
— Виступити з промовою? Перед цими халамидниками? Про що? Як краще грабувати могили?
— Так уже склалося. Я буду говорити про зміни. Про які вони не хочуть чути. Можливо, краще б ти пішов зі мною. Мені теж може знадобитися охорона.
— У мене є важливіші справи, ніж слухати твою нагірну проповідь. Побачимося пізніше. У «Червоному Кабані». Біля вежі святого Альбана.
Настрій у Дісмаса значно покращився, але вся веселість зникла після того, як він увійшов до великої, задушної і шумної зали, понабиваної сотнями
