Майстер реліквій - Крістофер Баклі

Альбрехт підвівся і простягнув руку для поцілунку. Виходячи, Дісмас запитав:

— Кого палять?

Альбрехт уже щось дряпав на пергаменті і навіть не підвів очей.

— Що?

— Я бачив, стовп обкладають хмизом. На площі. Кажуть, вже багато кого попалили.

Альбрехт продовжував писати.

— У нас був ще один спалах чуми. Дрогобард наполягає на спаленнях. Це покращує дисципліну. Євреїв у нас майже не лишилося, тож переважно палимо відьом. А їх у нас, слава Богу, досить. Щасливої дороги, Дісмасе. Будьте обережні у Тюрінзькому лісі. Нам доповіли, що мають місце випадки розбою. Переказуйте вітання Фрідріху Мудрому.

4. Фрідріх

Дісмас волів би їхати до Віттенберга через Нюрнберг, щоб покласти зароблене на депозит у свого банкіра — майстра Бернарда, переодягтися і завітати до Дюрера. Але наближався День усіх святих, тому часу майже не було. Це найважливіше свято року для Фрідріха. Його галереї з реліквіями цього дня були відкриті для публічного перегляду. Дісмас мав придбання з Базеля, які треба було підготувати для показу.

Він прибув у Віттенберг двадцять сьомого жовтня, через вісім днів після від'їзду з Майнца. Маючи при собі золото, дорогою він видавав себе за монаха. Маскування само по собі розбійників не зупинило б, а от його алебарда, — вона ховалася напоготові у возі, — цілком.

Управитель Фрідріха на ім'я Клемп радісно та тепло привітав його. Тутешні слуги завжди змушували його почуватися бажаним і шанованим гостем. У Майнці найбільше, що він міг отримати від челяді Альбрехта, — лінивий кивок, що тільки підкреслював його соціальне становище. До того ж, цього разу у Майнці йому довелося терпіти зубоскальство ландскнехтів.

— Курфюрст питає про вас кожну годину! — сказав Клемп. — Каже: «Де мій племінник Дісмас?» Навіть послав вершників. Ви з ними не зустрілися?

— Я повертав на північ, щоб оминути Тюрінгію.

— Ходімо швидше! Він у галереях. Ви привезли чудові речі?

— Дещо. Свята Варвара. Палець із ноги.

— Не може бути!

Клемп плеснув у долоні.

— Остання з чотирнадцяти святих помічників? Як же він зрадіє!

— Скільки років він мені просвітку не давав, наполягав, щоб я дістав його. Між нами кажучи, я вже збирався відрубати собі пальця і сказати, що це її.

Клемп хихотнув. Славний дідусь. Нарешті вони дісталися до галереї.

— Мій пане, погляньте, хто приїхав!

Фрідріх стояв спиною. Він схилився над шухлядою і щось там розглядав. У кожній руці по тростині. Через подагру і камені у сечовому міхурі він покинув полювання. І швидко набрав вагу.

Курфюрст повільно обернувся. Колись Дісмас склав перше враження про Фрідріха ще до того, як зустрів його. Дюрер намалював його портрет, але там він був зображений молодшим свого віку. На картині він пильно придивляється до глядача: вирячені очі, потрощений ніс, неохайна борода. Якщо не знати, що тут зображений Фрідріх Мудрий, хочеться назвати це портретом божевільного.

Фрідріх підняв обидві руки, запрошуючи до обіймів. Дісмас ледве зміг обхопити курфюрста руками. Наче обійми з ведмедем. Нарешті він відпустив Дісмаса, обдивляючись його з ніг до голови.

— То тепер ви брат Дісмас? Ви зреклися свого гріховного шляху?

Дісмас досі був у вбранні монаха.

— Клемпе! Забери цю жалюгідну підробку ряси і принеси нам вина.

Клемп вибіг.

Фрідріх загорлав:

— Блудний сину, ти хоч розумієш, що до Дня усіх святих залишилось якихось чотири дні?

Дісмас пояснив, чому петляв обхідними шляхами. Прибуло вино, і Фрідріх опустив своє тіло в крісло. Крісло рипнуло.

— Отже, ти прибув із Майнца.

— Так, і його милість архієпископ переказує вам свою любов.

— Хм. Альбрехт купляє для себе кардинальство. З такими темпами в бранденбуржців швидко скінчаться гроші.

Дісмас почав розважати Фрідріха розповідями про Тецеля та нараду з ціноутворення реліквій.

Фрідріх, відсміявшись, похитав головою.

— Брат Мартін занепокоєний. Дуже сердитий. Спалатін[9] каже — він ось-ось вибухне через Тецеля та його індульгенції. Тецель… Ну і мерзотник! Розмістився просто на межі моїх земель, щоб насміхатися з мене. Мої піддані ходять до нього, а я не можу їх зупинити. Хоча, якщо вони хочуть кидати свої гульдени до сундуків Альбрехта — це їхня справа.

Він відсторонився від цих думок і знову посміхнувся.

— А тепер, племінничку Дісмасе, покажи, що ти привіз своєму старому дядечкові?

Дісмас вручив йому палець із ноги святої Варвари. У Фрідріха навернулись на очі сльози. Він не питав Дісмаса про ціну. Йому було байдуже. Разом вони розмістили його в галереї поряд зі шматочками інших святих помічників. Сто сімнадцять золотих і срібних дароносиць було в галереї у Фрідріха. Святі помічники для курфюрста мали особливо велике значення, бо вони жили у Рейнланді під час Великої чуми. Віруючі у присвячених їм храмах молилися за позбавлення від лихоманки і раптової смерті, за полегшення головного болю, хвороб горла, пухлин, сухот, сімейних чвар, спокус на смертному одрі та інших халеп. І тепер, з появою пальця Варвари, колекція була нарешті довершена. Відтепер молитви, вимовлені тут, діятимуть ще з більшою силою, ніж раніше. І таким чином Фрідріх заробить більше грошей на індульгенціях, придбаних саме тут. Бо це ж гроші на цеглу для його університету.

Фрідріх і його майстер реліквій провели наступні дні, розбираючи і розставляючи в галереї решту надбань, що прибули із Базеля.

Усього у замку було вісім галерей. В першій містилися мощі святих дів; у другій — священномучениць; у третій — святих праведників (з ребром святого Себальда у центрі); четверта і п'ята, присвячені святим мученикам, були заставлені майже до стелі. Вони дійсно скидалися на склепи.

— Це починає нагадувати склад, дядечко.

Головним експонатом тут було муміфіковане немовля, що його Дісмас привіз зі Святої землі.

У шостій галереї розташувалися мощі святих апостолів і євангелістів; у сьомій — патріархів, пророків та Святого Сімейства. Тут була солома з ясел, клапті з Ісусових пелюшок, пасмо його бороди, великий палець святої Анни, матері Діви Марії — найперша реліквія, яку Фрідріх придбав у 1493 році на острові Родос під час повернення з паломництва на Святу землю.

Восьма галерея була осердям усього: реліквії страстей Христових. Шмат мотузки, якою були зв'язані його руки, коли він стояв перед синедріоном і Пілатом, фрагмент жезла, що йому дали для насміху, кусок батога, яким йому здирали шкіру зі спини; губка, змочена в оцті, яку на списі прикладали йому до вуст, куски цвяхів, які вганяли йому в руки і ноги, і найсвятіше за все — шматки самого хреста. Насправді найціннішим Фрідріх вважав шип від Тернового вінця — звісно, саме той, що зранив чоло Христа.

Неможливо