Майстер реліквій - Крістофер Баклі

Останнім часом все частіше роблять ставку на розмах. Минулого року англійський торговець Арнульф із Тьюксбері привіз до Базеля трьох цілком муміфікованих верблюдів. Як він стверджував — тих самих, на яких прибули до Віфлеєму мудреці з дарами — золотом, ладаном та миррою. Дісмас тоді жартома спитав Арнульфа, чому той не привіз з собою Віфлеємську зірку? Їй-богу, це все дуже дратує.

Скільки вже років поспіль він відвідує ярмарок реліквій? Уперше в 1508 році, отже, виходить, майже десять. Розуміння цього змушувало його почуватися старим — для людини, яка знайома з математикою, на жаль, було досить очевидним, що він проминув тридцятирічний рубіж.

Дісмас згадав той час, коли вперше стояв тут, на площі, майже на цьому самому місці. Тоді тут була ледве чверть із нинішньої безлічі крамничок та наметів. Хто б міг уявити, що все так розростеться? А 1513 рік був справжнім роком чудес. Та й останні чотири роки були майже непристойно прибуткові для Дісмаса через захоплення — ні, навіть пристрасть до реліквій з боку обох його головних клієнтів.

Він купив смаженої ковбаси і кухоль пива у торговця і, відшукавши затінок, переглянув свій список бажаних покупок.

Перелік бажань Фрідріха складався з чотирьох десятків предметів. В Альбрехта був, як завжди, набагато більший: майже три сотні. Хоч він ніколи й не визнавав цього — навіть у розмові з Дісмасом, своїм головним постачальником, — Альбрехт був сповнений рішучості наздогнати Фрідріха, чия колекція зараз налічувала більш ніж п'ятнадцять тисяч святинь. Дісмас зітхнув. Він ледь не піддався спокусі вгатити весь бюджет Альбрехта у той рибальський човен святого Петра і таким чином завершити справу. Не дивно й те, що список Фрідріха був витребенькуватіший, ніж список Альбрехта. Адже Фрідріх прагнув якості, Альбрехт — кількості.

«Святий Варфоломій — фрагменти щелепи, зуби, фрагменти черепа (лобна кістка)».

Фрідріх просто шаленів від святого Варфоломія. І ніяк не вгамовувався. В нього було більше сорока мощей апостола, включаючи шкіру з його обличчя. Цар Вірменії колись наказав здерти її живцем з апостола за проповідь християнства. Апостольська епідерма була вправлена у чудову дароносицю, оздоблену коштовним камінням, і зберігалася у Віттенберзі.

Існували різні версії щодо Фрідріхової одержимості Варфоломієм. Згідно з однією із них, це відбувалося через те, що апостол вважався покровителем палітурників, а Фрідріх, як відомо, був великий книголюб. Більш глузлива версія ґрунтувалася на тому, що це був звичайнісінький снобізм, адже Варфоломій був єдиним апостолом благородної крові, хоча Дісмас не зміг знайти жодного підтвердження цього факту в Святому Письмі. З цього приводу Дісмас іноді, коли Фрідріх був у доброму гуморі, кепкував з нього.

Свята Афра теж була в списку замовлень Фрідріха. Афра — це завжди виклик. Вона відображала поточне захоплення Фрідріха німецькими святими. Вона була блудницею у римському храмі Венери, розташованому там, де зараз стоїть Аугсбург. Вона навернулась до християнства, а згодом, прив'язана до стовпа на острові на річці Лех, була вчаділа від диму з вогнища. Так її покарали за відмову зректися нового бога. Фрідріх хотів здобути її мощі, бо вона була мучениця Діоклетіанівських гонінь, а діоклетіанівщина вже давно його цікавила.

Дісмас нечасто пропонував ту чи іншу реліквію, якщо вона не була чимось дійсно незвичайним або вражаючим, бо Фрідріх був професійний знавець у цієї галузі. Він збирав реліквії аж з 1493 року, з часів паломництва у Святу землю. Він завжди точно знав, чого саме хоче, а хотів він, на щастя Дісмаса, дуже багато. Його колекція у даний час поступалася лише Ватиканській, яка налічувала близько сімдесяти шести тисяч одиниць. Але стосовно реліквій Рим був поза конкуренцією, нічого й казати.

І все ж Дісмас підозрював, що Фрідріх змагається таки з Римом. Так само, як Альбрехт змагався із Фрідріхом. На відміну від Фрідріха, Альбрехт легко піддавався впливу, особливо якщо мова йшла про останні віяння моди. Коли виник попит на слов'янських мучеників четвертого століття, Альбрехт послав Дісмаса прочесати Адріатичне узбережжя, щоб скупити найцінніше і контролювати ринок. Фрідріх був вищий за цю метушню. Він сам задавав моду.

Дісмас повернувся до свого списку.

Свята Агата, покровителька годувальниць. Молода, гарна, незаймана сицилійська дівчина, хтиво жадана римським консулом. (Який щасливий збіг: зажадав він її одразу після навернення дівчини до християнства.) Агата відмовила консулові і була передана катам. Ті відрізали їй груди, які дивним чином виросли знову. Тоді розлючений консул наказав засмажити її на вугіллі. Фрідріх хотів би мати грудний сосок, але інші частини також згодяться.

Після довгих місяців пошуків Дісмас повідомив Фрідріху, що сосків Агати ніде немає. Проте йому пощастило знайти трохи оплавлений золотий перстень, що був на її пальці, коли вона зустріла свою страшну, але освячену смерть на розжареному вугіллі у Катанії в 250 році від Різдва Христового.

Щодо святої Афри, ще однієї мучениці, розшукати залишки якої було не дуже просто, він нарешті знайшов таки частину її колінної чашечки. Враховуючи час і зусилля, що були витрачені в цих двох випадках, Дісмас, можливо, взяв би з клієнта більше, ніж брав зазвичай. Але він цього не зробив. От якби ці пошуки призначалися для Альбрехта, тоді можна було б узяти втричі більше.

Він звернувся до списку Альбрехта. Зброя… Альбрехт мав слабкість до ножів, кинджалів, сокир — усього, що було використано проти святих. Одним з його найцінніших раритетів був молоток, яким забивали цвяхи у руки і ноги Христа.

Отже: «Маврикій — меч». Той самий, яким відтяли голову святому Маврикію, предводителю Фіванського легіону.

Під час військової кампанії римський полководець наказав своїм людям принести жертву римським богам — щоб ті покарали бунтівних гельветів. Маврикій та інші новонавернені до християнства легіонери відмовилися. Тоді командир наказав стратити кожного десятого вояка. Легіонери все одно відмовились. Тоді знову стратили кожного десятого. Вони відмовились втретє, і полководець наказав повбивати геть усіх.

Непросте замовлення, але Дісмас мав гарні стосунки з перекупником в Санкт-Галлені, який обмовився, що знає, як прибрати до рук меча, або, принаймні, кусок рукояті.

Дісмас ще раз продивився згори донизу весь список Альбрехта. Може, ще щось? Так, ще одне. Стріла святого Севастіана. Альбрехт віддавав особливу перевагу римським воїнам-віровідступникам, і до цієї категорії святий Севастіан просто ідеально підходив. До того ж, Севастіан належав до преторіанської гвардії імператора Діоклетіана. Доля зіграла з ним злий жарт. Він примудрився