Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна - Лідія Гулько

— Ми брати? — уточнив про всяк випадок Мишко (він запитально дивився на Ксеркса крізь пальці).

— Так, брати, — підтвердив Ксеркс.

Мишко підшморгнув. Попри неприємні моменти, він дорожив дружбою зі Ксерксом. Ксеркс сміливий. Зі Ксерксом рахуються навіть воєначальники.

— Вір мені, брате, — запевнив Мишко названого брата.

Витер рукавом сльози і миттєво придумав собі обов’язки:

— Я буду твоїм охоронцем.

– І я, — відразу зметикував Аман.

Веселка давно розійшлася. А троє хлоп’ят вдивлялися в блаватну глибину. Вони зрозуміли, що небо не пуста ємкість. Небо — помешкання суворих, але справедливих жителів.

Мідо-перське військо зупинилася на короткий перепочинок. Воєначальники підтягували колони, що розійшлися на кілька днів шляхом, і концентрували їх навколо ставки Дарія.

Лазутчики доносили: ватаги кочівників снують неподалік. Їхня чисельність з кожним днем зростає, а сили прибувають. Новина підбадьорювала персів, вселяла надію на швидке завершення кампанії. Воєначальники наказували воякам, щоб були готові до великої сутички, гострили на каменях списи і мечі, лагодили взуття і одяг.

Вечорами біля багать, розведених із сухих кізяків та кущиків перекотиполе, перси гомоніли про одне: супротивник збирає сили для вирішального бою. Воїни прислуховувались до бойових сурм. І з досадою спльовували — не звучало в них очікуваних мелодій. Ворог затаївся, не виходив із засідки, зволікав щодо відкритого бою.

Хлопчаки, яких звела війна, тепер нерозлучні. Верховодив групою Ксеркс. І не тому, що його батько — цар царів і головнокомандуючий величезного війська. Ксеркс сміливий і наполегливий, чого бракувало Мишкові. Їв і спав він мало, чим вельми грішив лінькуватий Аман. А ще Ксеркс невтомний.

Хоча, якщо бути відвертим, то не так і важили позитивні риси царевича. Насправді, Михайлик його боявся. Аман, підозрював Мишко, теж царевича боявся. І що робити боягузам? Звичайно, покірно виконували всі забаганки верховоди й не суперечити йому. Не суперечили вони, коли Ксеркс наказав свою групу переодягти. Наслідуючи батька-царя, сам вбрався у шовкові штани і узорчатий халат, а на голову наклав білий тюрбан. Гордовито походжав у новій вдяганці, коли його охоронці з інтересом себе оглядали.

Мишко уважно вивчав шкіряну кірасу, передні і задні поли якої навхрест перетинали ремені. На місці перетину кріпилася кругла, відполірована до блиску, бляха. Її призначення, здогадався Мишко, — охороняти воїна від пробивних стріл, уколів списа та ударів меча. А от з головним убором у хлопчика вийшла заминка. Він дорожив старим ковпаком, який прикрашала металева пластина з вовком, скрученим бубликом. Тремтячим голосом просив у верховоди дозволу залишити старий ковпак. Ксеркс великодушно дозволив.

Про те, що одяг класний, Мишко пересвідчився, коли перевів зір на Амана. Вайлуватий хлопчина тепер виглядав красенем.

Штанини хлопчики заправили у ботфорти — високі, шнуровані чоботи. До ременя, що туго оперізував стан, кожен припасував ніж і топірець.

Обов’язки хлоп’ят не обтяжували. Батьки, вчителі, вихователі не стояли над ними. Тобто ніхто їх не учив, не виховував, а головне — не обмежував їхньої свободи. Від ранку до вечора хлоп’ята займалися своїми справами. Для забав шукали пригод. Все кудись мандрували. Пішки або на конях. Ну й страху же вони набрались, коли забрели у табір безкінної голоти. Виглядали ці страхітливо. З кудлатими головами, босі. Тіло брудне, з бурими виразками. Голота не мала наметів, щоб сховатися від жорстокого, як скіфська зброя, сонця. Сильніші серед них опівдні заривалися в землю. Тоді стирчали лише голови, опухлі від високої температури. Вкрай розслаблені сиділи за дерев’яними щитами і не переставали чухатися. Зривали струпи, під якими ятрились рани, і бурмотіли прокляття. Тяжко хворі лежали горілиць, не маючи сил звести руку, щоб прогнати мух.

Малим паничам, що вешталися без діла, нещасні слали похмурі погляди. Хлоп’ят охопив страх. Вони хутко накивали п’ятами з табору безкінної голоти.

Одного разу нерозлучна трійця надибали табір ремісників, де трудилися ковалі, зброярі, мідники, кравці тощо. Ксеркса зацікавив процес виготовлення луків. Він зупинився біля воза патлатого мідійця, що шарудів соломою. Доставав, прикриті нею, луки. Переглядав їх і передавав воякам. Вояки дуже прискіпливіше оглядали зброю, обмацували її. Вибраний лук перевіряли на ділі: клали стрілу на тятиву. Слухали, як дзвенить струна, цокали язиком.

Затим починалася торгівля. Задоволені покупці відходили, а мідієць перераховував дарики.[37] На золотих монетах Дарій виглядав вродливим — із короною та кучерявою бородою. Ось мідієць загорнув монети в ганчірку, яку зв’язав вузликом. Вузлик сховав на грудях під сорочкою. Підійшов до наступного покупця…

Хлоп’ята підійшли до тих, що безпосередньо виготовляли луки.

Лучники-майстри працювали під полотняним навісом. Літній робітник розчіплював стовбурці дерева до потрібної товщини. Двоє юнаків перевіряли їх на міць — згинали і розгинали. Обмацували дерево, розглядали його. Якщо виявляли гандж, то відкидали.

Окремо сидів сумний єгиптянин, стан якого огортала смугаста тканина. Обіч нього оберемок древків, купа рогових пластинок, жмут білястих ниток і посудина з клеєм. Ксеркс із Мишком уважно спостерігали за його діями. Спочатку єгиптянин наносив на древко клей, потім ліпив до нього з одного боку нитки, а з другого — пластини.

— З якого дерева лук? — запитав Ксеркс (він крутив у руках червону палицю).

— Пане, у твоїх руках древко тиса. Робимо луки також із акації та ріжкового дерева, — трохи повеселішав майстер.

— Для чого нитки ліпиш? — поцікавився Мишко.

— Нитки… — хмикнув єгиптянин. — Не нитки, а сухожилля тварин.

— Сухожилля? — запитально докинув Аман і позіхнув.

— Так. Сухожилля тварин міцні, до того ж мають здатність розтягуватися.