У країні ягуарів - Габор Молнар
Мій вказівний палець уже на спусковому гачку рушниці. Я цілюся в голову гада. Такого велетня бразільських джунглів не піймаєш живим, тож треба взяти цього рідкісного плазуна хоч мертвим. І полоз, і я — наче закаменіли. Стежимо один за одним. Я ледве-ледве ворухнувся, а полоз уже подався назад верхнім кільцем і головою. Боа констриктор нападає блискавично, кидаючись на жертву, мов на стальних пружинах. Шлунок полоза не віддувається. Отже, плазун голодний і тим небезпечніший.
Міцніше притискаю до плеча приклад рушниці. Кінчик прицільної мушки точно наведено на широку голову полоза. За чотири кроки куля дум-дум розтрощить цю голову так, що препараторникові в музеї доведеться з нею чимало поморочитися, щоб відновити її.
Плавно натискаю на спуск. Наче грім, лунає постріл.
Крізь синювато-сірий димок бачу, як величезний полоз звивається в передсмертній агонії. Половину голови удава розтрощено.
Димок розвіявся, луна від пострілу завмерла в джунглях. З гущавини чути тільки шелест звірів, що тікають від небезпечного місця.
Полоз кілька разів сіпнувся і застиг нерухомо на розкиданому опалому листі. Півголови в крові, одне око залишилося ціле, воно ще блищить, але це вже передсмертний блиск.
Застрелений полоз важить понад центнер. Я навіть не пробую витягти його на зручніше місце в лісі. Хоч до стоянки не більше як п'ятсот кроків, але такої ваги не дотягти.
Тож обрубую гілля і ліани навколо полоза. Про вулканічну гору, на яку я сьогодні збирався, вже не може бути й мови. Зустріч з боа констриктором перешкодила добратись до неї.
Я кладу рушницю, рюкзак і коротким гострим ножем розрізую тверду, жовтувату шкуру удава від голови до хвоста. Шкура на череві хвоста товста і тверда, як у каймана.
Лише після обіду я закінчив обдирати шкуру. Скручена в рулон і перев'язана повитицею вона лежить біля туші полоза.
Зібравши речі, беру на плече шкуру полоза, що важить кілограмів п'ятнадцять. Волога, свіжо обдерта шкура торкнулася шиї… Це досить неприємне відчуття. Я трохи відсовую її до плеча.
Тушу вбитого удава доведеться залишити на місці, хоч кістяк гада теж дуже цінний. Але в цих умовах я не зможу виварити його. А завтра туша вже смердітиме так, що й близько не підійдеш.
Скорочую денну дозу хініну. Ковтаю по дві таблетки лише вранці і ввечері. Бережу шлунок. Але вживати ліки мушу, бо лихо тут, у джунглях, не спить.
Знову випогодилося. Сонячне проміння пробивається крізь хмари і рідкий туман. День зовсім як літній. З-під намету вже видно не тільки дашок, але й половину човна, настільки піднявся рівень води. Човен прив'язаний під берегом. Він для мене порятунок, коли якесь лихо.
… Це трапилося три дні тому. Повернувшись на стоянку з шкурою полоза, я зрубав молоду пальму, щоб обдерти кору, наробити кілочків і на них розіпнути шкуру плазуна для просушки. І раптом ногою наколовся на стирчак. Я витяг його, але гостряк, видно, зламався, бо, коли я ступив, п'ята страшенно заболіла.
Права п'ята сьогодні дуже болить, навіть коли не ступаю на неї. На пробиту ногу стаю тільки на пальці. Взутися не можу, бо п'ята опухла й почервоніла. А в тому місці, де обламався стирчак, з'явився білий кружечок. Нариває. Про те, щоб піти в джунглі полювати, — і думати нічого. Лишається збирати комах біля стоянки. Шкандибаю, прямо каліка! П'яту страшенно сіпає. Все більше дошкуляє неймовірний біль… Я у відчаї. Добре, що хоч не болить голова, печінка, що апетит хороший і малярія не турбує. Доведеться почекати, — поки нарив прорве. Сподіваюсь, зараження крові не буде.
Нога болить уже в кісточці. Це я відчув сьогодні вранці. Більше того: біль поширюється на всю ногу. Не тішить мене навіть розіпнута шкура полоза…
Оглядаю клітку з живими зміями. Даремно я впустив сюди двох молодих полозів. Нелегко буде виловити їх з-поміж отруйних змій, що блискавично нападають на противника. Тільки з «сліпою» змією, очевидно, не матиму мороки.
А втім, рано ще сушити голову над цією проблемою. Тепер мене найбільше непокоїть нога. Вона помітно розпухла. Відчуваю, що в мене навіть піднялася температура. Термометр лежить у коробці з медикаментами. Я не збив його після останнього змірювання температури, і ртутний стовпчик показує 40 градусів.
Уже пізній ранок, а я ще не снідав. Не хочеться розпалювати вогнища. Спрага жахлива — у відрі майже немає води, так багато п'ю. Язик і горло сухі. Це вже ознаки гарячки. Так і є: температура — 38,9 градуса. Наливаю в кую води і насипаю в неї добру дозу кристаликів марганцівки. Вода вмить стає темно-фіолетова. Вирішив розрізати нарив гострим лезом ножа. Іншого виходу немає. Ніж і так гострий, але я ще підточую лезо. Потім промиваю ніж і руки в міцному марганцевому розчині. Шкіра на руках ураз почервоніла. Отже, для операції все буде «стерильне». Праву ногу кладу на ліве коліно і швидко надрізаю білу пухлину. Гній фонтаном бризкає з рани…
Одразу стає легше — вже не пече п'ята і не шпигає так в ногу. Видавлюю зсередини гній, промиваю рану майже чорним розчином. Здається, все правильно. Тепер треба стежити, чи не з'являться характерні для зараження крові темні плями. Якщо з'являться, доведеться негайно добиратись на Тапажос
Добре промивши рану, перев'язую ногу бинтом і заліплюю лейкопластирем. Обережно стаю на неї. Трохи болить, проте не так, як перед «операцією». Можна було б навіть помаленьку ходити, але краще почекаю.
В обід пухлина спала, почервоніння теж зійшло. Значить, усе гаразд. Залишаюся далі колекціонувати.
Отаке буває. Не треба ні нападу ягуара, ні укусу отруйної змії чи комахи, щоб смерть забрала людину. Для цього, виявляється, досить маленького стирчака з пальмової кори…
Рана поволі заживає. Минуло п'ять днів відтоді, як я застрілив полоза. Величезна шкура плазуна вже висохла. Я згорнув її, як килимову доріжку. Посередині ширина шкури досягає сантиметрів сімдесят. Перев'язую рулон, діаметр якого близько шістдесяти сантиметрів, мотузкою і кладу до інших шкур.
Вже потроху ступаю на п'яту, навіть можу узутися. Якщо рана гоїтиметься так і далі,
