Атлантида - Девід Гіббінс

— Глибина 148 метрів.

Раптом показалася дивна, схожа на вежу споруда. Маклеод зупинив апарат у кількох метрах від нього.

— Ще один дотепний винахід Костаса. Екскаватор із дистанційним керуванням, здатний бурити отвори глибиною в сто метрів і піднімати величезну кількість осадових порід. — Вільною рукою Маклеод щось витяг із шухляди поруч зі своїм сидінням. — А ось що ми знайшли на дні моря.

Він передав Каті блискучий чорний предмет розміром із його кулак. Жінка зважила його на долоні й питально подивилася на шотландця.

— Галька з берега моря?

— Бездоганно відшліфована водою. У цьому напрямку ми постійно знаходимо докази існування в минулому берегової лінії. Її глибина становить сто п’ятдесят метрів, а відстань від нинішнього берега — десять миль. Більше дивує її датування — одне з найнеймовірніших наших відкриттів.

Маклеод натиснув на клавіші, й апарат почав рухатися вперед. Він тримався одного рівня над дном моря, тому залита світлом картинка на екрані майже не змінювалася.

— Я увімкнув автопілот. До мети нашої подорожі залишилося 15 хвилин.

Катя повернула чоловікові чорний камінь і спитала:

— Як же це пов’язати з Мессінським піком солоності?

— Цей пік, здавалося б, існував задовго до появи людиноподібних у цих місцях, тобто щонайменше два мільйони років тому.

— Але?

Але це не так. Занурені берегові лінії для нас не дивина, однак ця зовсім інша. Зараз я все вам покажу.

Маклеод увів комп’ютерну ізометричну мапу Чорного моря та Босфору.

— Зв’язок між Чорним і Середземним морями — це, так би мовити, зменшена копія зв’язку між Середземним морем та Атлантикою, — пояснив він. — Глибина Босфору становить лише сто метрів. Якщо рівень води в Середземному морі опуститься нижче за цю позначку, протока стане дамбою, що відріже Чорне море. Саме це дозволило першим давнім людям прийти до Європи з Азії.

Шотландець пересунув курсор, щоб показати три річки з притоками, які вливалися в Чорне море.

— Коли Босфор перетворився на дамбу, випаровування спричинило зниження рівня Чорного моря — відбувалося те саме, що й із Середземномор’ям часів піку солоності. Але в Чорне море впадали три великі річки: Дунай, Дніпро і Дон. Досягнувши точки рівноваги, Чорне море поступово почало перетворюватися на велике прісноводне озеро.

Він натиснув на клавішу, і комп’ютер відтворив описані ним події. Босфорська протока з’явилася на екрані пересохлою, а море опущеним на 150 метрів від свого попереднього рівня. Після цього рівень води було стабілізовано.

Маклеод обернувся й подивився на присутніх:

— А тепер обіцяний сюрприз. Картинка відображає не ранній плейстоцен, не середину льодовикового періоду… Ви бачите Чорне море за десять тисяч років до його нинішнього стану.

— Ви хочете сказати, що це сталося вже після льодовикового періоду? — ошелешено промовила Катя.

Маклеод жваво кивнув:

— Пік останнього зледеніння настав приблизно двадцять тисяч років тому. Мабуть, Чорне море було відрізане раніше і його рівень вже встиг опуститися на ті самі сто п’ятдесят метрів. Упродовж наступних дванадцяти тисяч років це місце було берегом.

— А що трапилося потім?

— Події Мессінського піку солоності повторилися. Льодовики почали танути, рівень Середземного моря підвищився, і вода потоком ринула через Босфор. Либонь, безпосередньою причиною був відступ західноатлантичного льодового покриву, який стався десь сім тисячоліть тому. Ми вважаємо, Чорне море набуло своїх нинішніх обрисів лише впродовж року. Якщо щорічно вливалося двадцять кубічних кілометрів води, то щодня рівень зростав на сорок сантиметрів, а щотижня — на три метри.

Джек указав на нижню частину мапи:

— Ти можеш збільшити цю ділянку?

— Звичайно.

Маклеод щось увів у комп’ютер, і північне узбережжя Туреччини наблизилось, збільшившись. Ізометричний перетворювач координат, як і раніше, описував топографію землі до підняття води.

Нахилившись уперед, Джек заговорив:

— Нині ми в одинадцятьох милях від північного узбережжя Туреччини. Це десь вісімнадцять кілометрів. Глибина моря під нами становить понад сто п’ятдесят метрів. Якби похил дна моря був незмінним, це означало б, що кожні півтора кілометра рівень морського дна підвищується на десять метрів, тобто співвідношення становило б один до ста п’ятдесяти. Це дуже положистий похил, навіть майже непомітний. Якщо все відбувалося так, як ти кажеш, то море щотижня наступало на сушу зі швидкістю в чотириста метрів, або п’ятдесят метрів на добу.

— Чи навіть більше, — сказав Маклеод. — До підняття рівня води більша частина тієї території, що лежить між нами та берегом, перебувала в декількох метрах над рівнем моря: нахил збільшується вже ближче до берега, там, де починається підйом на Анатолійське плато. Протягом кількох тижнів було затоплено великі обшири.

Джек декілька секунд мовчки дивився на мапу.

— Ми ведемо мову про початок неоліту, тобто період, коли обробіток землі лише розпочинався, — задумливо промовив він. — Якими були тодішні умови в цих місцях?

Маклеод аж засвітився:

— Наші палеокліматологи активно займалися цією проблемою. Щоб відтворити середовище, що існувало у проміжку між завершенням плейстоцену та підняттям рівня води, вони провели низку симуляцій із усіма можливими параметрами.

— То що ж?

— Вони вважають, що цей регіон був найродючішим на всьому Близькому Сході.

Катя присвиснула:

— Це відкриття може перевернути наші уявлення про історію людства в цілому. Узбережна смуга завширшки у двадцять кілометрів і завдовжки в кількасот, та ще й в одному з ключових районів розвитку людської цивілізації, до того ж ніколи ще не досліджувана археологами…

Маклеод ледь стримував збудження.

— А тепер перейдімо до причини вашого візиту. Повернімося до монітора нашого підводного апарата.

Дно моря тепер було більш хвилястим, де-не-де траплялися скелі та нерівні западини — там, де колись були ярки та долини річок. Глибиномір показував, що апарат перебуває у п’ятнадцятьох метрах над колишнім рівнем моря, приблизно в кілометрі від попередньої берегової лінії в напрямку суші. Переказані супутниковою системою координати майже збігалися з тими, які запрограмував Маклеод.

— Чорне море має бути справжнім раєм для археологів, — сказав Джек. — Верхній шар води завтовшки у сто метрів містить мало солі, тобто вода тут ближча до прісної, ніж у звичайному морі. Неприємні для мореплавців організми, скажімо, корабельний хробак, або шашіль, латиною Teredo Navalis, потребують солонішого середовища, тож стародавні дерев’яні кораблі могли зберегтися тут такими, якими вони були на момент затоплення. Я завжди мріяв про те, щоб знайти трирему, старовинний весловий військовий корабель.

— Але для біолога Чорне море схоже на суцільне лихо, — заперечив Маклеод. — Нижче від ста метрів воно отруєне сульфідом водню. Це наслідок хімічного перетворення морської води: бактерії засвоювали величезну кількість органічних речовин, що надходили з річковою водою. На глибині ситуація ще гірша. Коли дуже солоні води Середземного моря переливалися через