Лялечка і Мацько - Галина Василівна Москалець

йому стало ще страшніше, ніж тим звірям, що втікали від людської дитини, зовсім маленького хлопчика.

- Мамо, мамочко! — заплакав він. — Лисе, де ти?

Розділ дев’ятнадцятий,
який завершує розповідь про найчарівнішого Мацька і хлопчика на прізвисько Лялечка.

Мама була далеко. Аж на морі. Тому лис прибіг перший. Власне, він був зовсім непоганим лисом, що б там не говорили про лисячу хитрість. Прибіг не сам, а з гарненькою лисичкою, котра поряд з Мацьком тримала себе досить відважно

- Не плач, — сказав лис. — А то я заплачу. У мене сьогодні такий день, що гріх сумувати. Ходи, я покажу тобі свою картину.

- Я хочу додому! — захлипав Лялечка. — Відведи мене додому!

- Бідненький, — співчутливо мовила лисичка. — До мами хочеш?

Лялечка ще гірше заплакав.

- Ну, що ж, ходімо додому, — зітхнув Мацько. — Я так хотів показати тобі картину.

- Нічого, він ще до нас прийде, — лагідно запевнила лисичка.

- Не прийду! — відрубав Лялечка. — Не треба мені вашого лісу! Сам привів мене сюди і кинув…

Мацько і лисичка засоромлено поопускали голови.

- Ми більше не будемо!

- Ведіть мене додому, — наказав Лялечка. — і то вже! Бачите, в мене є рушниця?

- Вона іграшкова, — сказав лис.

- Нічого, ти теж несправжній! Ти мені снишся.

- Чесне слово, не снюся! — поклявся Мацько.

- Ану, вщипни мене!

- Я не вмію щипатись. Краще я тебе вкушу.

- Кусай, тільки легенько!

Лис вкусив Лялечку за палець.

- Ні, це насправді. Добре, ведіть мене!

І вони рушили через темний-претемний ліс. Тепер навпаки, бо дерева ставали щораз нижчими. Попереду йшов Мацько, за ним Лялечка, а позаду лисичка.

- Ти на мене не сердишся? — все допитувався лис.

- Серджусь! — відповідав Лялечка.

- І як я не додивилась, що в нього ноги брудні! — забідкалась лисичка.

Лялечка розплющив очі. Над ним стояла бабця.

- Спи, спи. Ще рано, — пробурчала вона.

- Бабо, — підхопився Лялечка. — А правда, що я був у лісі?

- Ні, тобі приснилось.

- Був, був! — образився Лялечка. Лисичка ще казала, що в мене ноги брудні!

- То я казала.

- Все одно був! І на лиса я не гніваюсь. Я його люблю. Тільки ти мене до лісу пусти. Я ще картини лисової не бачив.

- Аякже! Сьогодні неділя. Після обіду поспиш трохи і підемо.

- Правда?

- Якщо будеш чемний, — подумавши, відповіла бабця і вийшла з кімнати.

- А мене ти любиш? — спитало кошеня, яке не встигло вискочити слідом за бабою.

- Люблю! — запевнив його Лялечка, а що він не виспався цієї ночі, то вирішив ще поспати.

Перед тим, як заснути, хлопчик встиг упіймати сонячного зайчика, що стрибнув у вікно, й прошепотів:

- Ти правду сказав, лисику, сонце все-таки зійшло!

Оглавление Галина Пагутяк Лялечка і Мацько Розділ перший, Розділ другий, Розділ третій, Розділ четвертий, Розділ п’ятий, Розділ шостий, Розділ сьомий, Розділ восьмий, Розділ дев’ятий, Розділ десятий, Розділ одинадцятий, Розділ дванадцятий, Розділ тринадцятий, Розділ чотирнадцятий, Розділ п’ятнадцятий, Розділ шістнадцять, Розділ сімнадцятий, Розділ вісімнадцятий, Розділ дев’ятнадцятий,