Лялечка і Мацько - Галина Василівна Москалець
Мацько чи спав чи тільки йому здавалося, ніби він спить, і надворі вже споночіло й падав дощ, і вже хтозна-коли малий прибігав сказати йому «Надобраніч, лисику!» Як раптом він почув внизу шарудіння і тихий голос:
- Мацьку, агов, ти тут?
Лис одразу впізнав їжака і одним стрибком опинився коло драбини:
- Тут я, Грицю, тут!
- Слава богу, що ти тут! — обізвався їжак з темряви. — Ану, злізай, побалакати треба!
Лис покірно зліз з горища і шмигнув у той куток, де не було ні поросяти, ні курей. Не встиг і рота розкрити, як Грицько напосівся на нього:
- Ну, всього я сподівався від тебе, тільки не цього! Покинути наш ліс й жити на стайні! Тебе ще не примушували за м’ячем бігати і через мотузку стрибати.
- Ні, а що? — похолов лис.
- Ти звідки? З лісу чи цирку? Ти лис чи… — Гицько затнувся, бо не знайшов належного слова.
- Чого ти до мене причепився? — скипів Мацько. — Тихо, бо всіх розбудиш. Лис я, хто ж іще! Можеш помацати, бо тут нічого не видно. Ну, побув я кущиком, то й що? Ніхто не повірив. Але я тепер знову лис. Фарба майже облізла.
— Не прикидайся дурником, Мацьку! Зверху ти, може, й лис, але душа в тебе не лисяча. І совісті ні краплини нема…
- Що ти мені про совість говориш! Причому тут совість?
- Проміняв ти вільне лисяче життя на недоїдки, ліс — на стайню. А я так переживав! Думав, що тебе спіймали, що ти здуру дав себе впіймати. Пішов дізнаватися і дізнався… Кошеня тут одне зустрів, і воно мені сказало. Де ти…
- Грицю, — важко зітхнув лис. — Як я міг після тих знущань і глузувань жити в лісі? Якби не та клята фарба, то ще б терпів. А то боявся, що вся шерсть вилізе…
- Аби душа була чиста! — буркнув їжак, але вже лагідніше.
- Нічого ти, Грицю, не розумієш. Хутро для лиса — справа честі. От. Приміром, як для тебе колючки…
- Ти мої колючки не чіпай! Я ними від ворогів захищаюсь!
- Добре, добре, — примирливо забурмотів лис, пригадавши, що чимало лисів якраз і належать до ворогів їжачого племені. Що з того, що він не такий? Усі вважають лисів дуже хитрими. Але хитрий не завжди означає «підступний».
- Знаєш, Грицю, мені, коли хочеш знати, кожної ночі наш ліс сниться. Особливо, сонячна галявина.
- Міг би вже давно там бути…
- Страшно чогось мені. До лісу так далеко.
- То мені не далеко, — обурився їжак. — То я можу!
- Ну, годі тобі! Ти маленький, сіренький, тебе в траві не помітиш. Та й ніхто не скаже, що ти курку хочеш вкрасти. Побачать — молока наллють. Ти чув коли-небудь, щоб лиса мисочкою молока зустрічали?
- Послухай мене, Мацьку. Я за тобою прийшов. Удвох веселіше буде вертатись. І дощ усі наші сліди змиє.
Лис озирнувся на горище. Звідти несло теплим солом’яним духом.
- Ти мені на горище не позирай! Скінчилось твоє гостювання. Я маю гарну новину для тебе. Були у нас позавчора вибори, і старого Вовка скинули. Тепер у нас головою молоденький Вовчик, той, що театр хотів організувати, але йому не дозволяли. А по-друге, Вовчик вирішив влаштувати Свято Лісу. Змагання різні, карнавал, концерт. І конкурс на кращу завісу для театру…
Їжак кахикнув і замовк.
- Ну? Розказуй, чого ти замовк? — нетерпляче закрутився лис.
- Та, кажу, конкурс на кращу завісу. Можна її намалювати, або сплести, або ще щось придумати. Кажу, брате, нині лісу не впізнати! Усі тільки про свято й говорять. Ну, то як, підеш зі мною чи тут будеш боки відлежувати?
- Ой, Грицю, та я б тебе обняв за таку новину, якби не твої колючки! Побігли мерщій!
- Чого маємо бігти? — забурчав Грицько. — Підемо помаленьку. До ранку ще далеко.
І коли вони вже виходили, їжак смачно плямкнув:
- Ну й мишви тут у тебе, брате! Може, перекусимо на дорогу?
- Що ти, що ти?! — перелякався Мацько. — Ходімо! Мені зараз жодна миша в горло не полізе!
- Мокро тут щось… ще втопимося в калюжі! — злукавив їжак.
- А ми їх обійдемо, Грицю. Тільки хутчіше…
Десь спросоння гавкнув пес, і обоє швиденько пірнули в темряву.
Розділ п’ятнадцятий,де й Лялечка має клопоти
Звісно, Лялечка трохи засмутився, не побачивши вранці лиса на горищі. Але не так, щоб дуже. Бо ж схованку лиса могли будь-коли виявити, і він не зумів би його захистити. Лялечці було ж всього п’ять років. І ніхто б його не послухав. Але він був би страшенно радий зустрітися з лисом в нього удома, на сонячній галявині.
Бабця написала мамі, що дитина весь час говорить про якогось лиса, що вкрав у них відро з фарбою, і ніби малює картини. Питала, що робити. Мама відписала, що з малим уже щось було подібне у три роки, коли він уявив себе автомобілем, і що це минеться.
Дідо купив Лялечці велосипед, або ровер, як казали в селі, і хлопець цілими днями їздив подвір’ям. Славко ходив тепер на підготовку до школи, а Михаськові баба не дозволяла сідати на ровер Лялечки, хай йому теж куплять. Ровер гроші коштує.
Якщо не було баби і дідо спав, Лялечка давав Михаськові покататись. То був дуже гарний велосипед, на двох колесах і з справжньою фарою. І досить довго хлопець був чемний, дотримуючи слова, даного дідові. Та їздити по самому подвір’ї було нудно. Одного дня Лялечка відчинив фіртку. Вона вела на стежку, якою всі їздили на