Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

І лиш бармен поглядав на всіх присутніх, здавалося, байдужим поглядом.

Коли все трапилося, Богдан Данилович сів на край ліжка й ледве вимовив:

— Навіщо?

Олена лежала нерухомо, натягнувши простирадло аж до шиї. Мовчала.

— Оленко, мила моя, як ти могла? — Богдан Данилович не наважувався подивитися в очі дівчині. — Що ж ти наробила?! Що ж я накоїв?!

— Я прошу вас, не картайте себе. Сталося те, чого я давно хотіла. Я не збоченка і мріяла про цю мить, коли нарешті стану жінкою. Я свідомо це зробила. Я хотіла цього тільки з вами. До нашої зустрічі в мене і в голові не було ніколи нічого такого. І от я зустріла вас — і все змінилося.

Олена замовкла. І потім зненацька:

— Богданчику, я кохаю тебе. Ми говорили багато про різні речі. Цікаві речі. Але ніколи не чіпали теми кохання. Я відчувала, що саме ти не хочеш порушувати цю тему, бо вважаєш себе надто старим для мене.

— Так воно і є, — відрізав Зорій.

— Ні, Богданчику, ти найкращий у світі. Я люблю тебе.

— Навіщо ти це зробила? Я ніколи собі цього не прощу.

Старий телепень, старий розпусник! Як же я вчасно не помітив, не відчув, що ти ще дівчина?!

— Уже ні, Богданчику, вже ні. І я щаслива.

— Та що ж мені тепер з тобою робити? Що взагалі мені тепер робити? Як жити далі? — Зорій охопив двома руками голову й хитав нею. — Яка я падлюка!

— Данчику, ти найкращий у світі. Йди до мене…

Про конспіративну квартиру, в якій зараз перебував Богдан Данилович Зорій, знав лише він. Приходив полковник сюди раз на півроку, щоб прийняти радіоповідомлення від свого агента «Жана». У разі потреби Зорій міг відвідувати таємну квартиру частіше.

Богдан Данилович щойно вимкнув радіоприймач і магнітофон. Перед ним на столі лежало вже розшифроване термінове повідомлення «Жана». Зорій, розуміючи, що зараз мусить цей аркуш знищити, вкотре перечитував його зміст, хоча текст короткий і для полковника цілком зрозумілий.

Інформація від надійного джерела

ЦРУ перевіряє за підозрою у співробітництві з українською розвідкою свого співробітника Джорджа Брюмеля.

ЦРУ стало відомо, що Брюмель передав в Україну інформацію про те, що в Службі безпеки України є співробітник, який працює на ЦРУ. Брюмель попереджає, що людина досвідчена й тому небезпечна, завербована доволі давно й перебуває десь у вищому керівництві української спецслужби. Деталі відсутні. Два дні тому Брюмеля негласно заарештували, пояснивши колегам його відсутність тим, що він захворів і його відправили в інше місто для проведення хірургічної операції.

(Це повідомлення можна використовувати без обмежень: джерело інформації захищене).

З привітом Жан

Ні фіга собі заявочки! Що година, то й новий клопіт. Хоча, що ж тут дивного? На тлі загального нехлюйства й уседозволеності, ослаблення внутрішніх людських і загальносуспільних

запобіжників, якими є природна відповідальність і відчуття небезпеки, коли найвищі посадовці здають державні секрети й таємниці гуртом і вроздріб, хто тільки не спокуситься заробити копійчину на бідному тілі країни, що нестримно піддається тліну! А ми філософствуємо, дебатуємо про шляхи, якими повинна йти Україна. Мусуємо різні точки зору, висуваємо аргументи, а на кону — долі простих людей. І яке діло найвищим чинам до того, як ті прості люди на своєму «низькому» рівні розуміють цю філософію?

Богдан Данилович уже давно підозрював наявність у найвищій ланці Служби «крота». Але реального кандидата на цю роль він довго не мав — руки не доходили. Та й нині ще не має. Сьогодні ж, нарешті, конкретний факт з’явився. Точніше, з’явилася інформація, яка ще фактом не є. Щоб установити достовірність факту, потрібно ще ой-ой скільки попрацювати.

Значить, що виходить: треба шукати людину, до якої потрапило донесення заарештованого в Штатах Брюмеля. Якщо воно у голови Беруна, то той мав уже призначити розслідування. Якщо ж він про це не знає, а повідомлення в когось іншого і, більше того, приховується ним, то тут і потрібно шукати.

Для початку — з’ясувати елементарне питання: хто з найвищого керівництва СБУ перебував за кордоном, коли перебував і з якою метою. І допоможе в цьому не хто інший, як Володимир Дмитрович Шершун. По-перше, він знає про це все краще, ніж Зорій, по-друге (і це дуже важливо), він за кордоном ніколи не був, і йому Зорій довіряє, як собі самому.

Майкл Давніс, людина рішуча й ділова, ось уже третю добу не знаходив собі місця. На роботі, куди він ці дні приходив лише за звичкою, однаково не міг нічого робити.

Майкл Давніс чекав звістки з України. Звістки, заради якої працював кілька останніх років.

Спецслужба США, якій Майкл віддав уже майже двадцять років, переживала не найкращі часи. Керівники ЦРУ, змінюючи одне одного останнім часом, залишали по собі безліч проблем, до яких їхні послідовники, кожен