«Привид» не може втекти - Едуард Ісаакович Ростовцев
Через три дні Наталя доповіла прокуророві Дубовому про виконану роботу. Той навіть похвалив її за оперативність і порадив готувати постанову про закриття справи за відсутністю складу злочину. А тим часом у Наталі виникли деякі сумніви. Коли ж вона вивчила докладний акт пожежно-технічної та судово-медичної експертиз, ці сумніви зміцніли.
З самого початку Наталя встановила одну обставину, яка не те щоб порушувала, а ніби викривляла конструкцію версії нещасливого випадку. Оглядаючи разом з пожежниками обгорілі зовнішні двері будинку № 47, вона звернула увагу на те, що язички внутрішнього і горішнього «англійських» замків висунуті з пазух. Отже, під час пожежі двері були замкнуті. Поставало запитання: як уповноважений Гургаль пробрався в будинок? Здавалося, просто: через вікно; воно ж було відчинене. Так, сусіди, які вбігли у двір, побачили це вікно відчиненим. Згодом під тим же вікном Наталя знайшла три пістолетні гільзи — стільки разів вистрілив Гургаль. Через те саме вікно Гургаль виніс дитину. Певно, там не було вогню або ж він був менший. Але ж якби вікно було відчинене, коли почалася пожежа, то вогонь насамперед шугонув би до нього. Крім того, закіптюженість стін кімнати свідчила, що пожежа почалася в закритому приміщенні. Виходить, вікно відчинили пізніше. Можливо, Гургаль, помітивши пожежу і не зумівши пройти в будинок через двері, відчинив вікно з двору? Експерти твердили, що вікно було відчинено зсередини. Це перегукувалося з іншим висновком, який зробила Наталя, визначаючи положення стріляних гільз. Те, що Гургаль підняв тривогу пострілами з пістолета, було зрозуміло. Та коли б він помітив пожежу до того, як пройти в будинок, то, логічно міркуючи, мав би вистрелити ще на вулиці чи принаймні у дворі. Однак положення гільз свідчило, що дільничний стріляв — хоч як це дивно, — стоячи на підвіконні кімнати, яка вже горіла. Все це наводило на думку, що Гургаль зайшов у будинок ще до початку пожежі. Що ж привело дільничного в таку пізню пору до Ганни Щербак? Чому вона впустила його у квартиру та ще й замкнула за ним двері на обидва замки?
Дубовий порадив Наталі не чіпати цих питань, оскільки сама постановка їх кидала тінь на людину, яка вчинила справжній подвиг і загинула під час виконання службового й громадянського обов'язку.
Подумавши, Наталя погодилася з Дубовим. «Справді, — міркувала вона, — яке значення для слідства мають колишні стосунки Гургаля і Ганни Щербак?» Вона заспокоювала себе цією думкою, хоча десь у глибині душі не погоджувалася з нею. Скоріше відчувала, ніж розуміла, що справа не в цих стосунках загиблих, а в чомусь іншому. Можливо, її насторожувало те, що Гургаль, як твердили очевидці, вибравшись із охопленого вогнем будинку, сказав Вернигорі, щоб той викликав оперативну групу. Не наряд міліції для підтримання порядку й охорони місця події, а саме оперативну групу карного розшуку. Не розсіяли Наталиних сумнівів і експерти. Так, в акті пожежно-технічної експертизи було сказано, що пожежа виникла внаслідок короткого замикання в несправній електропроводці. А поблизу була речовина, яка легко спалахувала, отож неважко уявити, як виникла пожежа. Але що то була за речовина, експерти визначити не могли.
Хіміко-фізичний аналіз золи, яку зібрала Наталя на пожарищі, теж нічого не дав.
— Деревина, фарба, скло, поліхлорвініл; у невеликій кількості окиси металів: заліза, міді, вольфраму, — сказали їй у лабораторії. — Якщо й була якась горюча рідина, то вона повністю згоріла. Найпевніше, це був етиловий ефір.
Якщо поширенню пожежі сприяв етиловий ефір, то мимоволі поставало запитання: чому ці ліки, та ще й у чималій кількості, були в домі Щербаків? Річ у тому, що етиловий ефір, який широко застосовується в медицині, відпускають хворим у суворо визначених дозах і тільки по рецептах. Щоб перевірити, хто купував ефір у сосновських аптеках, треба було немало часу. В основному ж Наталя покладала надії на судово-медичну експертизу. Але Савицький не сказав нічого нового, хоча його висновок був більш категоричний, ніж висновки пожежників. Та саме цей безапеляційний за своїм характером висновок насторожував Наталю. Савицький вважав, що і Щербак, і Гургаль загинули під дахом, який обрушився. Це не викликало сумнівів. А от твердження про те, що, крім опіків, у них не було інших пошкоджень, не переконало слідчого. Висновок про характер травм Гургаля не зовсім в’язався з констатуючою частиною акту, де з скрупульозною, не характерною для Савицького точністю — одразу було видно, що цю частину писав не він, — перераховувалися пошкодження, які дістав Гургаль під час пожежі. Із усіх цих пошкоджень увагу Наталі привернуло одне, мабуть найнезначніше: садно на потилиці дільничного. Якщо опис садна був правильний, то його слід віднести до прижиттєвих травм. А це була неабияка деталь. Та Савицький відмахнувся: мовляв, практиканти наплутали. Наталя порушила питання про призначення повторної експертизи, однак Дубовий не підтримав її. І вона ще раз посварилася з Савицьким.
Потім у неї була важка розмова з убитою горем людиною — Іваном Гавриловичем Щербаком, чоловіком загиблої. Після цього Наталя виїхала на кілька днів до Рівного, де подружжя Щербаків жило понад десять років. Вона насилу виблагала у Дубового відрядження. Та відрядження нічого не дало.
Почали дзвонити з управління міліції та редакції обласної газети — коли, нарешті, закінчиться слідство і можна буде надрукувати нарис про подвиг лейтенанта Гургаля, а заодно оформити матеріал про його посмертну нагороду?
Невдовзі Кравчук приніс фото Ганни Щербак, знайдені в кублі розпусти на Вітебській вулиці… Справу про це кубло вів старший слідчий обласної прокуратури Олександр Юхимович Трач. Наталя двічі була присутня на допитах господині, немолодої, брезклої жінки із спотвореним обличчям; про неї навіть такий досвідчений слідчий, як Трач, говорив, важко зітхаючи: «Страшна жінка». Анісімова посвідчила, що з Анютою, так вона називала Щербак, познайомилася минулого року в поїзді, розповіла їй, що хоче виїхати з Сибіру, де живе давно, бо останнім часом зле себе почуває. Щербак нібито сказала, що теж збирається переїхати
