Віннету І - Карл Фрідріх Май
— Замовкніть нарешті, сер! Справжнього вестмена не цікавить, який надворі день тижня, коли він бачить перших бізонів! Це означає м’ясо! Ви чуєте, м’ясо! І яке м’ясо, щоб мене качка копнула! Шматок смаженої бізонини — це краще за… за амброзію чи як там називалася їжа, яку вживали грецькі боги. Я мушу роздобути зараз бізонину, навіть якщо це коштуватиме мені життя! Вітер віє нам в обличчя, це добре. Тут, на лівому боці долини, яскраво світить сонце, а навпроти, праворуч, — лежить тінь. Якщо ми триматимемося правого боку, тварини не помітять нас завчасу. Поїхали!
Він уважно оглянув свою Лідді, перевірив, чи все працює як слід, і повернув до південного боку долини. Я теж перевірив свій карабін. А Сем подивився на це, зупинив коня й запитав:
— Ви збираєтеся зі мною, сер?
— Звичайно.
— Викиньте цю думку з голови, якщо не хочете за десять хвилин перетворитися на кашу під копитами буйволів! Бізон — це не канарка, яку можна взяти на палець і послухати, як вона співає. Перш ніж ви зможете полювати на таких небезпечних тварин, має пройти ще не один дощ і не один сонячний день над цими долинами.
— Але я хочу…
— Мовчіть і слухайте мене уважно! — перервав він мене тоном, яким ще ніколи до мене не звертався. — Я не хочу мати на сумлінні ваше життя. Це для вас пряма дорога у пащу дракона. Згодом будете робити все, що захочете, але зараз я не дозволю неслухняності!
Якби не цілковите порозуміння між нами, він почув би належну відповідь на свої слова. Але з поваги до нього я промовчав і поволі їхав за ним услід по затіненій стороні долини. А він уже був налаштований м’якше і спокійно пояснював мені:
— Наскільки я бачу, їх двадцять. Але ви би побачили, як то, коли їх тисяча або й більше мчить через савану! Раніше я зустрічав стада по десять тисяч. Це був хліб індіанців. Але білі забрали його собі. Червоношкірі берегли тварин, бо ті давали їм їжу. Вони вбивали рівно стільки, скільки було потрібно. А блідолиці лютували серед незліченних стад, ніби хижаки, які вбивають і після того, як наситяться, — просто, щоби проливати кров. Ще трохи, і не буде вже бізонів, а разом із ними й індіанців! Нехай береже їх Господь! І точнісінько те саме відбувається з кінськими стадами. Раніше мустанги бігали стадами по тисячі або й більше. А тепер той, хто побачив сотню, не тямиться від щастя.
У цей момент ми підійшли до буйволів на відстань приблизно чотирьохсот кроків, але вони все ще не зауважили нас. Гоукенс зупинив коня. Тварини далі неквапно паслися в долині. Найдалі від стада відійшов старий бізон, чиє велетенське тіло викликало у мене здивування. Він точно мав не менше ніж два метри заввишки і приблизно три завдовжки. Тоді я ще не вмів підраховувати вагу бізона, але сьогодні можу з точністю сказати, що важив він не менше ніж тридцять центнерів, просто неймовірна маса костей і м’яса! Цей бізон знайшов калюжу з болотом і з насолодою катулявся у ній.
— Це вожак! — прошепотів Сем. — Найнебезпечніший із цілого стада. Той, хто його зачепить, повинен перед тим написати заповіт. Я спробую вполювати юну самку ззаду праворуч. Дивіться уважно, куди я стрілятиму! Під лопатку, збоку, точно в серце. Це найкращий, найпевніший постріл після пострілу в око. Але тільки божевільний стрілятиме в око бізонові, який мчить на тебе. Залишайтеся тут і тримайтеся разом із конем ближче до кущів! Коли бізони побачать мене, вони кинуться навтьоки і бігтимуть повз вас. Але в жодному разі не рухайтеся з місця, поки я вас не покличу!
Він зачекав, поки я заховаюся поміж двома кущами, і повільно та тихо поїхав далі. Мені було незвично. Я багато читав про полювання на бізона. Про це мені ніхто б не розповів нічого нового. Але поміж описом такого полювання і спостереженням за ним наживо лежить велетенська різниця. Того дня я вперше в житті бачив живого бізона. На яку дичину мені доводилося полювати досі? Її навіть не варт порівнювати з цими велетенськими небезпечними тваринами. Тому варто було би сподіватися, що я цілковито згідний з наказом Сема заховатися й не втручатися. Але насправді все було зовсім навпаки. Ще цілком недавно я хотів тільки спостерігати, роздивлятися, але раптом відчував сильне, майже непереборне бажання діяти разом із Семом. Ні! — думав я собі, це не гідно для сміливця. Справжній чоловік обере найсильнішого буйвола!
Мій кінь теж поводився неспокійно. Він топтався і крутився на місці, прагнув утекти, хоч не бачив ще жодного буйвола. Я ледь стримував його. Що мені робити — відмовитися від полювання чи все ж напасти на буйвола? Я не те щоби був збуджений, але вагався між «так» і «ні». Але рішення прийшло само, під тиском обставин.
Сем наблизився до бізона на відстань трьохсот кроків. А потім пришпорив коня і галопом помчав до стада, повз вожака, щоби під’їхати до самки, яку мені показав. Вона застигла й навіть не спробувала втекти. Ось він під’їхав ще ближче, і я побачив, як він вистрілив, коли скакав повз неї: вона здригнулася і втягнула голову. Але я не встиг побачити, чи вона впала на землю, бо мій погляд привабила інша сцена.
Велетенський бізон зірвався на ноги. І помчав до Сема Гоукенса. Це була неймовірно сильна тварина! Масивна голова з хвилястою гривою, широкий череп і короткі, зате сильні, закручені назовні роги, густа цупка вовна довкола шиї і на грудях! Цей образ первісної грубої сили доповнював хребет. Так, це було справді небезпечне створіння! Але його поява спокушала протиставити людське вміння цій неприборканій тваринній силі.
