Подорож на Пуп Землі. Т. 1 - Максим Іванович Кідрук

— Але ж ми були на висоті 4700 метрів! — почав був виправдовуватися. — Ні ти, ні я ще ні разу не забирались так високо. Це ж так круто!

Чех сердито подивився на мене:

— Максе, з мене досить рекордів.

* * *

Вам, певно, цікаво, до чого тут кролики?

Припускаю, що деякі понадміру саркастичні читачі вже, либонь, встигли відзначити про себе, що «кролики» на Котопаксі — це ми з Яном, оскільки людина, здатна полізти посеред зими на висоту 4800 метрів не просто без спорядження, а взагалі без зимового одягу, навряд чи має мізки, більші від кролячих. Утім, не все так просто…

Несподівано Роберто загальмував посеред пологого плато, вкритого низькорослими кущами та густою травою, яка вигравала всіма відтінками, від жовтого до бурого та темно-коричневого кольорів. Ми знову побачили сонце, але ще ніяк не могли перестати труситися від холоду. Негостинний кратер Котопаксі, закутаний щільними непроглядними клубнями снігових хмар, задерикувато здіймався увись за нашими спинами.

— Вилазьте, я покажу вам кроликів, — сказав Роберто й усміхнувся.

Ми неохоче вибралися з пікапа. За машиною зривався униз схил. Наш провідник рішуче закрокував донизу. Обережно промацуючи схил, ми посунули слідом за ним.

Відійшовши на достатню віддаль від машини, Роберто спинився. Затим склав пальці своєї єдиної руки докупи, притулив їх до губ і почав видавати дивні звуки, що нагадували одночасно свист і попискування. Ми з Яном стояли за його спиною і вичікували. Через хвилину еквадорець подав знак, щоб ми замовчали, і показав пальцем на хащі трави в п’ятьох метрах попереду. Спочатку я нічого не побачив, зате згодом, придивившись уважніше, помітив маленького сірого кролика, який пильно розглядав Роберто. Провідник свиснув ще кілька раз і… вухатий підскакав ближче. Тепер кріль знаходився за якихось два метри від нас.

— Не ворушіться… — прошепотів Роберто і продовжив видавати губами незрозумілий писк.

Ще через скількісь часу я несподівано виявив, що ми оточені цілою армією крихітних вухатих тваринок, які, зачаровані загадковим посвистом Роберто, довірливо наближаються на відстань протягнутої руки, всідаються на задні лапки і витріщаються на нас. Еквадорець безперестану свистів, а кролі прибували й прибували. Це було схоже на якусь магію…

Зрештою, Роберто вгамувався. Я зробив якийсь необережний порух рукою, і вухані, наче очунявши від загадкового магічного заціпеніння, миттю кинулися врозтіч.

— Це кролики з Котопаксі, - сказав нам провідник, аж сяючи від щастя.

- І… і що? — зніяковіло уточнив я.

— Нічого, — всміхнувся еквадорець. — Просто кролики… Поїхали, час додому.

Кролики на Котопаксі

* * *

— Чувак, а ти подумай, як усе цікаво вийшло, — зненацька проказав до мене Ян, поки ми ловили попутку, аби повернутися назад у Кіто. — Якби ти не купив тої води, дівчина в автобусі навряд чи підійшла б до нас. Якби американка не заговорила до мене, я не взяв би у неї guidebook по Еквадору. Якби я не відкрив її путівника, то не побачив би карти й коментарів до неї і ніколи не дізнався б про те, що до Котопаксі слід добиратися не з Латакунги, а прямо від повороту в національний парк. Це значить, що якби я не прочитав про поворот на Котопаксі, я б його нізащо не запримітив. Тому, друже мій, коли б тебе не взули на тих двадцять доларів, ми спокійнісінько доїхали б до Латакунги, потинялися кілька годин задрипаним містечком, марно намагаючись допитатися, як краще дістатися до Котопаксі, і поїхали б назад, злі та нещасні, так нічого й не побачивши. Зате з повними кишенями грошей.

Я засміявся. Хоч як дивно, Ян був на 100 % правий.

— Все, що не робиться, чувак, робиться на краще, — резюмував я.

— Ніколи передчасно не нарікай на долю, — чех поплескав мене по плечі. — То просто Будда сміється на небесах.

ХОСТЕЛ «ТРАНСИЛЬВАНІЯ» І ДВАДЦЯТЬ ХВИЛИН В АМАЗОНІЇ

Борман однажды спросил у Штирлица:

— Штирлиц, а вы кто по национальности?

— Я русский, — ответил Штирлиц.

— А я — немецкий… — сказал Борман.

Опрацьовуючи еквадорську ділянку маршруту Експедиції, я довго розмірковував, яке місто вибрати за базу для вилазок у центральній частині країни. Я вагався між трьома основними претендентами: Пуйо, Амбато та Ріобамбою. Проте, перечитавши все що зміг знайти в Інтернеті про ці три міста, зрозумів, що жодне з них мені не підходить. Амбато, судячи з усього, було доволі великим адміністративним центром. Не те щоб я не любив великих міст — просто мені хотілося справжніх Анд, ще не спаскуджених цивілізацією. Ріобамба знаходилась аж надто далеко на півдні, вдалині від тих місць, які я хотів би побачити в горах. Пуйо виявилось мініатюрним зачуханим поселенням, загубленим посеред нетрищ по інший бік андійських хребтів, де починається широченна Амазонська рівнина.

Втім, у електронному щоденнику якогось бекпекера мені пощастило натрапити на згадку про містечко Baсos, котре, згідно з коротким описом, знаходилося якраз у центральній частині Еквадору. Я почав вишукувати в Інтернеті, що воно за місцина така, і спочатку не знайшов практично нічого. Електронний сервіс «Google Maps» на запит «Baсos» відправляв мене кудись в Іспанію, а після введення «Baсos, Ecuador» тицяв у якусь невідому точку бозна-де біля кордону з Перу. Нишпорячи в Googl’і, мені таки пощастило накопати трохи інформації про гірське містечко:

клімат — помірний;

температура — 18…22 °C протягом року;

висота над рівнем моря — 5970 футів (1820 метрів);

кількість жителів — 18 тисяч.

До небагатослівного опису додавалася невелика карта. З подивом я відзначив, що Баньос розташовується акурат посередині між Абмато, Ріобамбою та Пуйо. Крихітне містечко в самому серці Анд. І жодної інформації, як туди добутися.

Я задоволено всміхнувся. Це було саме те, що треба.

* * *

Baсos з іспанської перекладається як «бані» або «місця для купання». Справа в тому, що посеред Анд, неподалік від Баньоса, киплять гарячі джерела, де городяни влаштували ванни для розніжених столичних туристів. Подейкують, що саме цим гарячим купелям місто завдячує своїм іменем. Можливо також, що назва приліпилася до гірського селища через незліченну кількість кришталево чистих струмків, потічків та невеликих водоспадів, які зриваються з довколишніх хребтів і вливаються в річку Пастаса, в долині якої і розташовується Баньос. Утім, це не так важливо. Важливо інше — слово «baсos» в іспанській мові має декілька значень і використовується не стільки для опису бань чи місць для купання, скільки на позначення… звичайного туалету. Тобто, будь-яке іспаномовне людисько (включно з тими еквадорцями, які не знають