Вигнанці - Артур Конан Дойль

— Мабуть, ви довірливі з природи.

— Я звик мати справу з індійцями.

— Е! І ви гадаєте, що слово індійця вірніше за слово королівського драгуна?

— Годину тому я цього не думав.

— Гм!

Конде захопив великий понюх тютюну, втягнув у ніс, потім струсив мереживною хусткою порошинки, які впали на його оксамитний кафтан.

— Ви дуже сильні, шановний пане, — промовив він, уважно дивлячись на широкі плечі й високі груди молодого іноземця. — Ви, гадаю, з Канади?

— Я бував там, але сам я з Нью-Йорка.

Конде похитав головою.

— Це острів? — спитав він.

— Ні, мосьє, місто.

— В якій провінції?

— В Нью-Йоркській.

— Значить, головне місто?

— Ні, головне місто — Альбані.

— А чому ви розмовляєте по-французькому?

— Моя мати — француженка з походження.

— Ви давно в Парижі?

— Добу.

— Е! І вже почали вивішувати з балконів земляків своєї матері!

— Він чіплявся до однієї дівчини, мосьє. Я попросив його припинити це, тоді він вийняв шпагу і вбив би мене, якби я не схопився з ним. Тоді він гукнув на допомогу своїх людей. Щоб тримати їх на потрібній відстані, я заприсягся, що спущу його вниз головою, якщо солдати ступнуть хоч крок уперед. А коли я пустив його, вони знову кинулись на мене, і я не знаю, чим би воно скінчилось, якби ось цей мосьє не заступився за мене.

— Гм! Ви зробили прекрасно. Ви молодий, але спритний.

— Я виріс у лісі.

— Якщо там багато таких, як ви, то моєму приятелеві де Фронтенаку буде чимало клопоту, перш ніж йому вдасться заснувати ту імперію, про яку він мріє. Але що все це значить, капітан Дальбер? Чим ви можете виправдатись?

— Королівським наказом, ваша світлість.

— Е! Хіба король дав вам право ображати дівчину? Не чував, щоб його величність був занадто жорстоким до жінок, — промовив Конде з сухим, уривчастим сміхом, знову беручи пучками понюх тютюну.

— Ваша світлість, наказано вживати всіх заходів, щоб примусити цих людей увійти в лоно істинної церкви.

— Слово честі, ви страшенно схожі на апостола і борця за святу віру! — вигукнув Конде, глузливо дивлячись на грубе обличчя драгуна своїми блискучими чорними очима. — Виведіть звідси своїх людей, капітан, і щоб ноги вашої не було тут.

— Але наказ короля, ваша світлість…

— Коли я побачу короля, то скажу йому, що замість солдатів я знайшов тут розбійників. Ні слова, пане! Геть! Ганьбу вашу ви берете з собою, а честь лишиться тут.

В одну мить з насмішкуватого, манірного старого ферта він обернувся на суворого воїна з непорушним лицем і вогненним поглядом. Дальбер відступив перед його похмурим поглядом і пробурмотів команду. Солдати, тупочучи ногами й брязкаючи шаблями, один за одним почали спускатися сходами.

— Ваша світлість, — промовив старий гугенот, виступаючи наперед і розчиняючи одні з дверей, які виходили на площадку. — Ви справді стали рятівником Ізраїлю і перешкодою для зухвалих. Чи не зробите мені честь відпочити під моєю покрівлею і випити кубок вина, перше ніж іти далі?

Конде звів свої густі брови, слухаючи біблійні вислови купця, але з чемним поклоном прийняв запрошення. Увійшовши в кімнату, він здивовано й захоплено оглянув її розкішну обстанову. Дійсно, кімната з панелями темного блискучого дуба, з полірованою підлогою, величним мармуровим каміном і прекрасною ліпною стелею могла б бути окрасою всякого палацу.

— Моя карета жде внизу, і мені не можна більше баритися, — сказав Конде, — Я не часто залишаю свій замок у Шантіньї для Парижа, і тільки щасливий випадок дав мені сьогодні можливість бути корисним поважним людям. Коли біля будинку бачиш як вивіску драгуна, що висить у повітрі догори ногами, то трудно проїхати мимо, не довідавшись про причину. Але боюсь, мосьє, що поки ви лишитесь гугенотом, вам не буде спокою у Франції.

— Справді, закон надто жорстокий до нас.

— І буде ще більш жорстоким, коли правда те, що я чув при дворі. Дивуюся, чому ви не покинете Франції?

— Мої справи і мій обов'язок затримують мене тут.

— Ну, звичайно, кожен знає, що для нього краще. А чи не доцільніше схилитися перед грозою.

Гугенот зробив рух жаху.

— Ну, ну, я ж не хотів запропонувати нічого образливого. А де ж прекрасна мадмуазель, причина всієї цієї пригоди?

— Де Адель, П'єр? — спитав купець у старого слуги, який вніс на срібному підносі плескату пляшку й кольорові венеціанські келихи.

— Я замкнув її в своїй кімнаті, хазяїне.

— А де ж вона тепер?

— Я тут, батьку.

Молода дівчина вбігла в кімнату і кинулась на шию до батька.

— О, я сподіваюсь, що ці лихі люди не образили вас, любий тату!

— Ні, ні, люба дитино, ми всі цілі завдяки його світлості принцеві Конде.

Адель звела очі і відразу опустила їх перед пильним поглядом старого воїна.

— Хай віддячить вам бог, ваша світлість! — пробурмотіла вона. Її прекрасне обличчя зашарілось від збентеження. Ніжний, гарний овал, великі сірі очі, хвиля блискучого волосся, що своїм темним кольором відтінювало маленькі, схожі на черепашки вушка, й алебастрова білість шиї — все це викликало захоплення в Конде, який за шістдесят років перебачив усіх красунь при дворах трьох королів. Він з захватом дивився на маленьку гугенотку.

— Е! Справді, мадмуазель, ви примушуєте мене бажати скинути з плечей так років із сорок!