Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Гойда опустив руку в кишеню, кивнув на, під'їзд і крижаним голосом, крізь зуби, кинув:

— Іди вперед, поганцю!

— Васю!..

— Без розмов! Ну!

Спотикаючись, озираючись на конвоїра, не втрачаючи і досі надії на те, що Гойда жартує, що нічого страшного ще не трапилося, Лисак піднявся нагору.

— Праворуч! — скомандував Гойда. — Стій! — Він прочинив трохи оббиті поверх повсті чорною лакованою клейонкою двері. — Дозвольте, товаришу майор? — Він підштовхнув Лисака через поріг, увійшов слідом за ним у кабінет Зубавіна і доповів про те, що наказ виконано, державний злочинець Андрій Лисак арештований і без особливих пригод доставлений у райвідділ.

Майор Зубавін мовчки кивнув головою і уважно подивився на Лисака.

— Двадцять років — і вже державний злочинець. — промовив він сумно і зморщився, ніби від якогось страшного внутрішнього болю. — Сідайте!

Андрій Лисак плюхнувся на найближчий стілець і з острахом дивився на майора, готовий виконати все, що той вимагатиме. Безвідмовна покірність, страх, боягузтво, малодушшя, безпомічність володіли ним.

Зубавін вийшов з-за столу, сів поруч з Андрієм Лисаком і простягнув руку, щоб покласти її хлопцеві на плече. Але той не зрозумів руху майора і відхилився від нього, його обличчя почервоніло і скривилося в потворній гримасі.

— А-а-а-а! — заревів, завив, заскиглив він голосом звіра, лапа якого потрапила в пастку мисливця.

Зубавін перезирнувся з лейтенантом Гойдою. Гойді було і соромно, і огидно, і боляче дивитися на цього шкідливого, що втратив людську подобу, виродка.

Зубавін все-таки поклав руку на плече Андрія Лисака: йому було щиро жаль його.

— Як же це трапилось? Як ви, двадцятирічний юнак, докотилися до такого життя?

— Товаришу майор, я все розкажу, все! — вигукнув Лисак, в пориві вдячності припавши до руки Зубавіна тремтячими, солоними від сліз губами. Він дякував майорові за несподівану жалість до себе. Навіть і їй він зрадів.

— Ну, розповідайте, я слухаю.

Лисак справді розповів усю історію своїх взаємин з Крижем. Він палко проклинав той день і час, коли зв'язався з ним. Він каявся, нещадно засуджував себе і матір, яка змалку розбестила його грішми і, сама того не помітивши, втягнула в злочинне життя. Зубавін терпляче вислухав Лисака, але в протокол допиту записав найістотніше, що мало значення для слідства.

Для слідства важливо було зараз же, при першому допиті, з'ясувати, що, де, коли і як повинен був зробити завербований Лисак. Знаючи це, Зубавін міг би впевнитися, чи всіх заходів вжито для повного провалу плану операції «Бізона». Переслідуючи цю мету, він виділив для себе ту частину зізнання Лисака, де йшлося про те, що Криж послав на паровоз свого підшефного з далекосяжними намірами. «Які ж саме наміри були у Крижа?» спитав Зубавін. До Лисака повинен був підійти залізничник, молодий мадьяр, і, вибравши слушну нагоду, зав'язати з ним спеціальну розмову.

— А по яких ознаках він впізнав би, що саме ви є довіреною особою «Хреста», що саме з вами треба зав'язати спеціальну розмову?

Андрій Лисак на це питання Зубавіна відповів так:

— У верхній кишені мого комбінезона мав бути букетик гірських фіалок.

— Зрозуміло. А по яких ознаках ви повинні були впізнати свого співбесідника?

— На його голові — чорний берет, а на вказівному пальці правої руки — товстий перстень з камінцем у вигляді гральної карти.

— Про що ви мали говорити з цим молодим мадьяром? — спитав Зубавін. — Вам це відомо?

— Так. Я дослівно запам'ятав пароль. Угорський залізничник повинен був підійти до мене, усміхаючись, зняти з голови берет і сказати по-російському і по-мадьярськсму: «Здрастуйте, товаришу». Я повинен був відповісти йому тільки по-російському: «Здрастуй». Потім він частує мене угорською сигаретою, а я його — радянською. Прикуривши, він питає: «Яка у вас, в Радянському Союзі, погода?» Я відповідаю: «Така сама, як і у вас, гарна».

Андрій Лисак замовк, боязко глянув на майора Зубавіна, сподіваючись побачити на його обличчі сердиту посмішку.

— Далі, — сказав Зубавін, Лисак продовжував;

— Потім він повинен був сказати мені, куди поклав посилку.

— Що за посилка?

— Цього я не знаю. І взагалі… я більше нічого не знаю. Все розповів.

— Добре. На сьогодні досить.

Зубавін відіслав Андрія Лисака в камеру попереднього ув'язнення. Деякий час він мовчав, міркуючи. Потім раптом спитав, звертаючись до лейтенанта Гойди.

— Завтра, здається, відправляється в перший закордонний рейс комсомольський паровоз Олекси Сокача?

— Так, товаришу майор.

— А чи не міг би Сокач виконати одне наше делікатне доручення?

— Зрозумів, товаришу майор. Олекса Сокач усе зробить. Ручаюся.

— Ну, якщо так, запросіть Сокача до нас на розмову.

— Єсть запросити Сокача на розмову! — Гойда хвацько повернувся на підборах, кинувся до дверей і зник.

Поки Гойда розшукував по всьому Явору свого друга, Зубавін наказав привести до нього з тюрми Любомира Крижа, його привели через півгодини. В кабінет він увійшов поперед конвойного: руки за спиною, сутулий, в чорному піджаку, чорнолиций, у темній сорочці без галстука, з глибоко запалими очима, неголений, постарілий років на двадцять. Він похмуро, спідлоба глянув на майора і зупинився біля порога з похиленою головою.

Зубавін відпустив конвоїра, а Крижу вказав на найближчий стілець.

— Сідайте і розповідайте, містер колишній резидент, навіщо ви втягнули в свою зграю Андрія Лисака.

Криж підвів голову і здивовано подивився на майора:

— А більше нічого вас не цікавить? Тільки це щеня? Я вирішив розповісти все, абсолютно все, що знаю.

— Чим же ми зобов'язані такій балакучості? Криж швидко, не замислюючись, не гаючись