Пригоди в повітрі - Микола Петрович Трублаїні

Зверху він подивився на людей під гондолою і побачив, що це не дорослі, а діти, в яких може не вистачити сили, поки дирижабль підійде до аеродрому і спуститься. Він знав, що сам-один витягти в гондолу канат з трьома дітьми не зможе. Командир вирішив скинути їм мотузяний трап. Для того щоб діти могли користатися трапом, він мусив виключити мотор. Зваживши на серйозність становища, командир так і зробив. Вітер, знятий рухом дирижабля, вщух. Корабель поплив повільно.

Одразу ж спустився трап і майже вдарив в обличчя Гарикові. Хлопець схопився за нього, але скористатися ним не зміг. Спершу треба розплутати дріт, яким його прив'язав Янко. Гарик скерував трап до Гандзі. Дівчинка сіла на мотузяний щабель трапу, але не мала сил піднятися по ньому в гондолу. Командирові дирижабля довелося самому втягти її туди.

Тепер настала черга хлопців. Янко підняв руку над головою і розплутав дріт коло ноги Гарика. Звільнений Гарик з швидкістю мавпи вибрався по трапу в гондолу. В повітрі залишився тільки Янко. Він уже розстебнув поясок, зліз на трап і сидів на ньому, наче на гойдалці.

— Янко! — покликав його Гарик.

— Лізь швидше! — гукнув командир.

Але хлопець сидів непорушно. Він не пробував підніматися і нічого не відповідав. З гондоли бачили лише його схилену голову й руки, якими він вп'явся в трап.

Командир стривожився. Що сталося з хлопчиком?

Командир і Гарик обережно потягли трап з Янком. Коли його підняли до краю гондоли, командир схопив хлопчика за руку і втяг у гондолу.

Янко лежав непритомний: обличчя його сполотніло. Гандзя й Гарик стривожено нахилились над ним.

Командир дирижабля глянув на годинник:

— П'ятнадцять хвилин у повітрі, — сказав він.

Гарик одвів очі від Янка і здивовано подивився на командира. Невже тільки п'ятнадцять хвилин? Йому здавалось, що минула принаймні година.

— Тепер швидше на аеродром. Ставай, хлопче, сюди і тримай цей важіль, — скомандував Гарикові командир.

Знову запрацював мотор. Командир став біли руля. Дирижабль рушив до аеродрому. Коли вони пролітали над містом, під гондолою звисали гайдропи, але без людей.

— А парашутисти вже стрибнули, — говорили громадини, підводячи вгору голови і стежачи за повітряним кораблем.

Командир звелів Гарикові повернути важіль. Мотор затих, і пропелер закрутився повільніше. Командир повернув руль висоти, і дирижабль почав знижуватись. Ще хвилина-друга — і гайдропи поволоклися по аеродрому. Люди бігли за дирижаблем і, впіймавши за гайдропи, потягли його до місця причалу.

Дирижабль заякорили. Велика біла сигара ледве погойдувалась. З гондоли впав на землю трап. По трапу спускалися Гандзя й Гарик.

Двоє повітроплавців піднялись у гондолу і, взявши під руки нерухомого Янка, обережно спустили його на землю.

Підійшов лікар. Оглянув і сказав:

— Це від перенапруження і хвилювання. Він скоро прийде до пам'яті.

Натовп товаришів оточив Янка.

Минуло кілька хвилин, і хлопець розплющив очі:

— Гандзю, Гарику…

Впершись руками в землю, він випростався і сів.

Дівчина в шкіряному шоломі відчинила двері й зупинилась на порозі. Сірі очі метнули погляд по кімнаті. Вона побачила на столі перекинутий графин. На підлозі валялись черепки розбитої тарілки. З етажерки поскидано книги, і вони, розтріпані, валялись по всій кімнаті.

— Муркало! — грізно гукнула дівчина і рвонулась вперед.

Великий сірий кіт з тигрячими вусами, піднявшись на задні лапки, плигав з етажерки вгору, до стелі. Там у кутку причаїлась птиця. То був невеликий чорний голуб з білим чубом і блискучими очима.

Голуб рвонувся вгору від кота і долетів майже до середини кімнати. Далі його не пускав мотузочок, яким він був прив'язаний за ніжку до етажерки.

— Білочуб! — злякано крикнула дівчина і, схопивши лінійку для рисування, кинулась виручати голуба.

Сполоханий кіт-напасник кинувся навтіки. Він пролетів над столом і, хоч не мав крил, але, наче птах, вилетів у відчинену кватирку.

Дівчина та була Гандзя Голубка. Птиця — її улюблений поштовий голуб Білочуб. Напасник Муркало, що заліз до кімнати, належав хлопцеві Гарикові.

Сімнадцятирічна Гандзя захоплювалась повітроплавством. Останнім часом вона допомагала обладнувати новий аеростат. Керував тим аеростатом льотчик-повітроплавець Кучерявий. Після перших вдалих спроб він збирався в довгочасний політ, маючи на меті наукові спостереження. З ним мав летіти геофізик Гуттаг.

На сьогодні призначили виліт.

Зачинивши кватирку, Гандзя поспішила на аеродром.

Аеростат був уже готовий до підйому. В повітрі ледве погойдувався велетенський м'яч. Міцний канат ще притримував його біля землі.

Льотчик, не зважаючи на літній день, одягнений був у шкіряне пальто на хутрі. Він наче збирався на полюс. Ближчі друзі прийшли його проводити. Серед них був Гандзин одноліток Янко. Він — один з кращих учнів професора Гуттага.

Гандзя зітхає, що не їй першій доведеться летіти. В руках у неї клітка. В клітці — три голуби. Серед них маленький Білочуб.

Дівчина подає Кучерявому клітку з голубами.