Пригоди в повітрі - Микола Петрович Трублаїні

Сонце пекло нестерпно. Гарячий пісок обпікав ноги. Здавалось, що повітря виходило з великої печі, а під ногами ніби дротинки, розжарені електрикою.

Кучерявий і Янко сиділи в морі, голови їх були обмотані сорочками. Вони схудли і засмагли. Другий день друзі голодували. Сьогодні, крім голоду, дошкуляла ще й спрага. Сонце висушило дощову воду в калюжах.

Довго ходили вони по острову, вишукуючи, чи не залишилось де води.

Нарешті льотчик знайшов малесеньку калюжку і набрав з неї дві склянки води. Щоб не так хотілося пити, вони пробували сидіти в морі. Але морський простір ще більше розпалював спрагу.

Пили воду по черзі ковтками. Тієї води могло їм вистачити лише на кілька годин. Кучерявий, перемагаючи спрагу, непомітно од Янка старався зовсім не пити.

— Допомога скоро прибуде, — підбадьорював він хлопця. — Наш Білочуб уже, мабуть, добрався до Червоностава.

Голуб прокинувся, почувши шарудіння. Уже світало. — За кілька кроків від нього рухався якийсь мотузок. Стривожена птиця змахнула крилами і знялась у повітря. Край мотузка з шипінням звівся вгору. То була отрутна піщана гадюка, що жила в цій пустині.

Білочуб полетів понад берегом в напрямі на північ.

Вже високо піднялось сонце, нагріваючи море й пустиню. А крилатий поштар усе летів, не бачачи змін у краєвиді. Ліворуч — водяна пустиня. Праворуч — пустиня кам'яниста.

Та от над морем пролетіло кілька чайок. Іноді з морських хвиль виплигувала риба. Але навколо все той самий краєвид.

Вдалині, високо в повітрі з'явилась чорна крапка. То був морський сокіл, великий розбишака, що полює на рибу і птахів. Білочуб не помічав його, але сокіл помітив голуба.

Хижак махнув крилами і полетів навперейми голубові. Він підіймався вгору, щоб, залишаючись непомітним, блискавично кинутись на здобич.

Над пустинею пролітав літак. Вдалині синіло море. Впевнено гуділи мотори. Коли люди висували з літака голови, у вухах свистів вітер. Вони швидко перетинали пустиню.

Колись місяць треба було їхати верблюдами через пустиню. В безводних пісках гинули люди та їх верблюди. А тепер той самий шлях пролітали за один день.

Механік штовхнув пілота і показав униз. Пілот глянув і побачив, як від моря, їм назустріч, летіло два птахи. Один наздоганяв другого. Хижак гнався за здобиччю. Чорний птах, що тікав, летів у напрямі до літака. Літак і птах-утікач зближались. Пілот зацікавився цим полюванням і, скільки міг, зменшив швидкість літака.

Хижак кинувся на втікача, але промахнувся. Він знову піднявся вгору, щоб кинутись удруге. Втікач майже зрівнявся з літаком.

Бортмеханік висунувся з кабіни, не зважаючи на рвучкий вітер. Він побачив, як хижак знову ринув на втікача. Механік помітив, що той втікач був схожий на голуба. Голуб шмигнув під літак. Сокіл пролетів повз нього і не дістав його. Голуб з'явився по другий бік літака і, змучений, спустився на фюзеляж.

Хижак зухвало кинувся туди. Але куля, випущена рукою механіка, вбила його. Сокіл, кружляючи, падав униз, у пустиню.

Льотчик зацікавився врятованим птахом. Передавши керування літаком механікові, він висунувся з кабіни. Перед ним був красивий чорний голуб з білим чубом. Уважно оглядаючи птаха, льотчик помітив, що до його ніжки щось прив'язано.

— Це поштовий голуб! — скрикнув льотчик. — Але звідки він тут?

Шум моторів заглушав голос.

Льотчик повернувся в кабіну і написав механікові записку: «Стеж за голубом. Зараз підем на посадку». Він забрав керування до своїх рук.

Враз гуркіт моторів затих. Лише свистіло повітря, розрізуване пропелером. За кілька хвилин літак стояв у пустині. Білочуб, одлетівши сотню кроків від нього, сів на камені.

Пілот кинув птахові хлібних крихот, і стомлений голуб довірливо наблизився до нього. Механік, що стояв поруч, швиденько нахилився і схопив крилатого поштаря. Зараз же він зняв з його ноги записку.

Через кілька хвилин літак знов був у повітрі. Пілот скерував його на море. Біля механіка сидів у нашвидку зробленій з кошика клітці Білочуб. Він спочивав. Літак, розвиваючи найбільшу швидкість, летів над морем. Пілот вдивлявся в обрій, розшукуючи острів.

Літак підлетів до острова. Пілот помітив на березі гондолу аеростата. Там було зручне місце для посадки літака. Людей пілот не бачив. Він посадив літак біля гондоли.

Льотчики оглядали острів. Поблизу гондоли лежав одяг. На піску виднілись сліди ніг.

Механік, що мав сильний голос, загукав, але ніхто не відгукувався.

— Потонули в морі? Чи попливли на човні? — здивувався пілот.

Вони пройшли по острову, але ніде нікого не побачили.

— А це що? — спитав механік.

Він показав на сірого кота, що виглядав з-під однієї скелі.

Обидва підійшли ближче. Кіт, нявкаючи, наблизився до них.

Пілот глянув під скелю. Там, у розколині, лежало двоє людей: дорослий і юнак. Рука юнака стискувала вогку хустинку, яку він поклав дорослому на губи. Дорослий лежав нерухомо. Юнак ледве ворушив губами.