П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

— Ти хочеш подивитися ближче на цього кита, мій хлопчику? Що ж, це можна, чи не так, друзі? — відказав капітан Халл, врешті піддавшися непереборному бажанню. — Щоправда, нам бракує людей… Та спробуємо впоратись самі…

— Упораємось! — вигукнули матроси.

— Мені не раз доводилося бути гарпунером, — додав капітан Халл. — Подивимось, чи я ще годен метати гарпуна.

— Ура! Ура! Ура! — відповіли матроси.

Зрозуміло, чому поява цього кита так схвилювала команду «Пілігрима». Смугач і справді здавався велетенським. Уполювати його і в такий спосіб довантажити трюм — неабияка принада! Чи ж могли китобої знехтувати таку нагоду?

Однак місіс Велдон спитала капітана Халла, чи не нара-зяться він і його команда на небезпеку, напавши на кита з такими малими силами.

— Аж ніяк, місіс Велдон, — відповів капітан Халл. — Мені не раз доводилося полювати на китів з однією шлюпкою, і я завжди мав здобич. Повторюю, ніяка небезпека не загрожує нам, отже і вам.

Заспокоївшись, місіс Велдон більше ні про що не питала і одійшла вбік.

Капітан Халл, не марнуючи часу, віддав необхідні розпорядження. З досвіду він знав, що полювання буде нелегке, тож вирішив підготуватися якомога краще, вживши всіх застережних заходів.

А нелегке воно мало бути ще й тому, що невеличкій команді шхуни-брига довелось би полювати тільки з одного човна. Всього ж на «Пілігримі», крім звичайної шлюпки, що стояла між грот-щоглою й бізань-щоглою, були ще три китобійні, підвішені одна з лівого, одна з правого борту, та одна зовсім скраю на кормі. Звичайно, полюючи на кита, на воду спускали й ці три шлюпки. Але то бувало, як уже відомо читачеві, в китобійний сезон, коли матросам «Пілігрима» допомагали люди, навербовані в портах Нової Зеландії.

Тепер же з «Пілігрима» могли вийти тільки п’ятеро матросів, тобто саме стільки, щоб упоратись з однією китобійною шлюпкою. Про те, щоб скористатися з послуг Тома та його товаришів, не могло бути й мови. Керування китобійною шлюпкою вимагає неабиякого досвіду. Досить одного хибного повороту стерна або недоладного змаху весла під час нападу, щоб згубити шлюпку.

Але капітан Халл не хотів кидати свого судна, не залишивши замість себе бодай одного досвідченого моряка. Всяке може статися.

І він, добираючи найдужчих моряків на шлюпку, змушений був хоч-не-хоч полишати «Пілігрим» на Діка Сенда.

— Діку, — мовив капітан, — залишаю тебе замість себе на кораблі на час полювання, яке, сподіваюсь, не забере багато часу.

— Слухаюсь, капітане! — відповів молодий моряк. — Я робитиму все, що треба.

Дік Сенд сам би хотів узяти участь у полюванні, про яке мріяв одцавна, проте розумів, що з одного боку на шлюпці потрібен досвідченіший моряк, ніж він, а з іншого — що тільки він може заступити капітана Халла. Тим-то й скорився наказові.

Отже в китобійну шлюпку сіла вся команда «Пілігрима» — четверо матросів і боцман Говік. Матроси мали сісти за весла, а Говік ставав за кормове весло, що правило за стерно на такій шлюпці. Звичайним стерном неможливо маневрувати так швидко, як кормовим веслом, а надто коли бокові весла зламаються. Тоді тільки, вправно орудуючи кормовим веслом, можна вивести шлюпку з-під ударів хвоста морського чудовиська.

А що ж робитиме капітан Халл? Він стане на місце гарпунера, а це — як він частенько казав — йому не первина. Саме він метне гарпуна й буде стежити, як розмотуватиметься довга линва, а потім доб’є кита списом, коли той спливе на поверхню.

Деякі китобої послуговуються вогнепальною зброєю. На борту судна або на носі шлюпки встановлюється особлива маленька гармата, що стріляє або гарпуном на линві, або розривними снарядами, які тяжко ранять тварину.

Але на «Пілігримі» такої гармати не було. До того ж, вона коштує дорого, і нею важко користуватися; моряки, які не дуже полюбляють усякі такі новинки, воліють мати простіші знаряддя, якими вправно послуговуються, — гарпун і спис.

Отож і капітан Халл вирішив вийти на смугача з холодною зброєю.

Зрештою, погода для полювання була сприятлива. Стояв штиль, що мало полегшувати маневри шлюпки. Вітер був зовсім слабкий, і «Пілігрим» не віднесе далеко вбік.

Шлюпку з штирборту спустили на воду, й четверо матросів сіли в реї.

Говік скинув їм два гарпуни, схожі на великі дротики, і два довгі списи з гострими наконечниками. До цієї мисливської зброї він додав п’ять бухт35 гнучкої й міцної линви, або «мотуза», як кажуть китобої, по шістсот футів у кожній бухті. А її потрібно не менше, бо кит занурюється глибоко в воду, тягнучи за собою линву, і моряки сточують між собою бухти по черзі. Часто замало навіть п’яти бухт: так глибоко запливав кит.

Усе це розмаїте мисливське знаряддя склали на носі шлюпки, і Говік з матросами чекали тільки наказу відпливати. На носі залишалось іще одне місце — для капітана Халла.

«Пілігрим» поставили в дрейф. Для цього реї повернули так, щоб різні вітрила штовхали шхуну-бриг у протилежних напрямках і, протидіючи самі собі, утримували судно майже непорушно.

Перш ніж сісти в шлюпку, капітан Халл іще раз окинув поглядом своє судно. Все було гаразд: снасті гарно натягнені, вітрила наставлені, як годиться. Він залишав Діка Сенда самого на шхуні-бригу, через те потурбувався зробити все так, щоб тому не довелося без крайньої потреби переставляти вітрила.

На прощання капітан Халл дав юнакові останні настанови.

— Діку, прошу тебе, добре пильнуй! Якщо навіть усупереч усьому виникне необхідність рушити з місця й піти за нами — коли